Сьогодні ми бачимо публічне затримання українських офіцерів. Їм інкримінують ряд звинувачень повʼязаних із неналежним виконанням своїх службових обовʼязків. Вражає те, як відбулося саме затримання та засідання в суді. Вражає ставлення до офіцерів. Хочеться вірити, що суд підійде до цих справ обʼєктивно та виважено, глибоко розбереться із всіма причинами та наслідками, будуть зроблені правильні висновки в інтересах підвищення нашої боєздатності і що на меті – дійсно розібратись і покращити військову систему, виправити помилки, а не призначити крайніх в наших поразках.
Засудження генералів та офіцерів під час війни за недбалість та прорахунки в ухваленні рішень сьогодні набуло гостроти. Наслідком може бути як і позитив, так і негатив для війська, держави та країни в цілому. Засудження можуть, при правильному підході, зміцнити правосуддя, однак вони можуть і послабити фронт. З одного боку це сигнал про відповідальність іншим, а з іншого – підрив довіри між армією та державою, зниження військового духу та ефективності командування.
Щодо негативу, по-перше, засудження командирів може суттєво підірвати моральний дух, створити атмосферу страху серед інших офіцерів і генералів. В результаті, через побоювання кримінальної відповідальності за можливі помилки, військові лідери можуть уникати рішучих дій, які так необхідні сьогодні. Це може знизити ініціативність та готовність брати на себе відповідальність у критичних ситуаціях.
Тут необхідно памʼятати, що війна – це сфера постійної невизначеності, хаос, де неможливо прорахувати всі наслідки, а помилки є неминучими. Під час війни у В’єтнамі армія США зіткнулася зі значною критикою за невдачі, однак масштабних судових процесів проти командирів не було. Вище командування уникло прямого переслідування генералів та старших офіцерів, бо стратегія ведення війни виявилася хибною. Натомість зусилля були зосереджені на аналізі помилок для недопущення їх у майбутньому. Якщо ми будемо карати наших офіцерів за кожне хибне рішення, це може викликати ефект “заморожування”, коли командири будуть ухилятися від ініціативи, побоюючись наслідків. Це особливо небезпечно в умовах, коли росіяни діють агресивно й непередбачувано, коли зброя, способи дій та тактика змінюються так швидко, що перемагатиме той, який швидше адаптується до нових умов, іншими словами той – який не боїться помилятися.
По-друге, військовослужбовці можуть сприймати такі дії як несправедливість. Це, в свою чергу, підриватиме довіру до системи правосуддя та політичного керівництва держави.
По-третє, під час війни командири, лідери є ключовими фігурами і будь-які зміни чи усунення з посад можуть дестабілізувати командні ланцюги, особливо якщо немає краще підготовлених замін, а з цим у нас точно тепер є проблема.
По-четверте, ворог може і буде використовувати ці історії у своїй пропаганді. Це може стати потужним інструментом в його руках для деморалізації як наших військових, так і суспільства.
Нарешті, засудження на основі недостатньо обґрунтованих звинувачень може стати небезпечним прецедентом та прикладом “полювання на відьом”. У військових умовах нерідко буває дуже важко об’єктивно оцінити, чи міг командир вчинити інакше. Часто притягнення військових до відповідальності може бути зумовлене не реальними злочинами, а політичними цілями. Війна – це час, коли уряд стикається з великим тиском суспільства. У пошуках “винних” влада може використовувати суди як інструмент задоволення громадської думки, навіть якщо це шкодить армії. Прикладом того, як політично мотивоване переслідування військових може мати катастрофічні наслідки є Сталінські чистки, під час яких було знищено значну частину командного складу Червоної армії. Багато талановитих офіцерів були репресовані, що значно послабило боєздатність країни в перші роки війни.
Говорячи про іншу сторону, варто відмітити наступне.
Перше, притягнення до відповідальності може продемонструвати, що навіть у складні часи є верховенство права, а посадові особи несуть відповідальність за свої дії або бездіяльність.
Друге, якщо йдеться про реальну недбалість або злочинну бездіяльність, це може стати сигналом для інших офіцерів діяти відповідально і чесно. При цьому, громадяни, які вимагають справедливості, можуть відчути, що їхні вимоги враховуються, а держава діє в інтересах суспільства. Під час війни в Лівані в 2006 році, командувач сухопутних військ Ізраїлю Уді Адам став об’єктом критики за нерішучість і неефективне керівництво. Хоча він не був притягнутий до кримінальної відповідальності, його відставка стала уроком для інших командирів: система показала, що недбалість чи помилки у плануванні мають наслідки. Це дало поштовх для реформ, що зміцнили обороноздатність Ізраїлю. Зараз Україна переживає історичний момент, коли ефективність і прозорість військової системи визначають її майбутнє. Тому, якщо військове керівництво буде нести відповідальність за свої дії, це зміцнить довіру людей до держави й армії.
Третє і найголовніше, знову ж таки, при правильному підході, якщо процес є прозорим і справедливим, це може сприяти вдосконаленню системи командування та зменшенню ризику повторення помилок. До прикладу, у багатьох країнах воєнні прорахунки аналізуються після завершення конфлікту, коли можна оцінити події без емоційного навантаження. Це дозволяє розмежувати злочинну недбалість від стратегічних прорахунків. В ході Першої світової війни британський генерал Дуглас Хейг був широко критикований за величезні втрати під час битв на Соммі та Пашендейлі. Його звинувачували у використанні неефективних, застарілих тактик, що коштувало життя сотням тисяч солдатів. Однак судового переслідування не було. Лише після війни уряд провів оцінку його дій і визнав, що деякі рішення, хоч і суперечливі, були єдино можливими в умовах тогочасної війни.
У війні проти Росії за незалежність та існування України на перший план виходить не лише бойова міць, але й здатність ефективно керувати військами та приймати правильні рішення. При цьому здатність навчатися на помилках є критично важливою. Проблема слабких управлінських здібностей частини генералів і старших офіцерів часто обумовлена недоліками військової освіти та системними проблемами, що є викликом для держави, для нас. Відповідно, нам треба діяти в таких ситуаціях тільки так, щоб зміцнювати військо, а не руйнувати його.
Проблеми військової освіти і підготовки
У багатьох арміях світу професійна підготовка лідерів (командирів) є основою бойової ефективності війська. Україна, як і багато інших пострадянських країн, успадкувала систему військової освіти, орієнтовану на радянські підходи, які часто ігнорують гнучкість, сучасну тактику, критичне мислення та ініціативність. Війна, яка триває з 2014 року, а особливо з 2022 року, продемонструвала нагальну потребу у зміні цих підходів.
Ізраїль, перебуваючи у постійній війні, зробив військову освіту одним із пріоритетів. В ізраїльській армії командири навчаються діяти автономно, ухвалювати рішення в умовах невизначеності та нестачі ресурсів. Наприклад, офіцери Ізраїлю систематично проходять якісні курси підвищення кваліфікації навіть під час воєн. Важливим елементом є обмін досвідом після кожного бою, кожної операції, щоб мінімізувати повторення помилок. Тому нам необхідне запровадження такої системи військової освіти та підготовки, яка фокусується на сучасній тактиці, управлінні ресурсами в умовах дефіциту та розвитку ініціативності на всіх рівнях командування. Нам необхідно навчатися під час війни, навчатися постійно і якісно. Ми маємо регулярно проводити тренінги для командирів прямо на фронті, де можливий обмін досвідом і розбір реальних ситуацій. Особливо важливим є використання досвіду країн НАТО для оновлення підходів в навчанні та формуванні нової “learning culture” у війську. Детальніше можна прочитати тут.
Працювати над помилками, а не карати за них
Під час війни навіть навіть найкращі командири допускають помилки, особливо в умовах дефіциту ресурсів або переваги противника в чисельності. Помилки потрібно аналізувати, але покарання за них не повинно руйнувати армію. Після провалу операції в Сомалі у 1993 році (битва в Могадішо) військове командування США не карало офіцерів. Натомість було проведено масштабний аналіз, внаслідок якого американці переглянули свої тактичні підходи до проведення спецоперацій. Це дало змогу уникнути подібних прорахунків у майбутньому.
Про Аналіз післядії (After-action review) в нас тільки лінивий ще не говорив. Нам просто вкрай необхідно використовувати цей інструмент на всіх рівнях. Після кожного бою, кожної операції створювати групи, комісії для аналізу дій командирів, визначення причин успіхів і невдач. Що стосується кримінальних справ, то вони мають відкриватися лише у випадках свідомої службової недбалості або зради, а не через прорахунки у складних умовах.
Ну й останнє, але не менш важливе, необхідно забезпечувати офіцерів ресурсами, технікою та інформацією, щоб вони могли успішно виконувати завдання. Брак координації, низький рівень взаємодії між підрозділами або навіть командуваннями призводить до нерозуміння цілісної картини, а відтак – загрози, що веде до недостатньо ефективних дій.
Зміцнення довіри між армією та державою
Довіра між військовими і політичним керівництвом є фундаментальною основою успіху на війні. Якщо командири бояться політичних переслідувань, службових розслідуваннь, покарань за помилки, це руйнує боєздатність армії. Під час Другої Світової війни, Вінстон Черчилль навіть у найкритичніші моменти не руйнував довіру до генералів. Коли британські війська зазнали поразки у Франції в 1940 році, Черчилль не звинувачував командування, а зосередився на консолідації зусиль для майбутнього контрнаступу. Тому нам краще зосередити зусилля на тому, щоб розповісти суспільству про всю складність війни. Політичне керівництво має пояснювати людям, що помилки під час війни неминучі, але вони не означають зраду чи недбалість. Також треба обʼєктивно аналізувати дії командирів для того щоб розуміти прорахунки на вищому рівні, треба не перетворювати це все на судилища. Тим більше – публічні судилища, принижуючи гідність своїх воїнів і даючи ворогу можливість доєднатись до цього. Важливо також нагороджувати успішних командирів та робити визнання їхнього внеску, що мотивує інших до якісної роботи.
Як висновок, Україна має унікальний шанс трансформувати свою армію під час війни. Важливо пам’ятати, що сила військового керівництва залежить не лише від професіоналізму, але й від довіри до нього. Карати за прорахунки під час війни, а особливо без глибокого аналізу – це ризикована стратегія, яка може послабити бойовий дух і командну ефективність. Замість цього варто інвестувати у військову освіту, аналіз помилок і зміцнення довіри між державою, армією та суспільством. Лише таким чином можна побудувати армію, здатну не лише перемагати, а й забезпечувати мир на десятиліття вперед.
