Рішення Бундестагу щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу справді знакове. Воно означає прорив блокади щодо історичної правди про Україну та українців. На це тривалий час європейці воліли закривати очі, аби «не злити» московських імперіалістів, з якими дуже довго було вигідно «просто мати бізнес».
А поки зі вбивцею та маніяком зручно мати справу, завжди можна вигадати причину, чому із жертвами цього злочинця «все не однозначно». Але цього року остаточно стало зрозуміло, чим і ким є та сила, що з кремля управляє величезною євразійською територією. І я зараз не про бункерного діда, чий час, очевидно, минає, і скоро мине остаточно, а про той зловісний імперський дух, що примушував їх століттям чинити масові вбивства, геноцид, руйнації та неймовірні злочини во славу сатанинської цілі «постійного розширення». І всі ці імперські правителі дуже схожі. Вони належали до різних епох, мали різні здібності і різний рівень інтелекту (бункерний дід зі своїми «гумовими попами» та анекдотами про «бабушку і дєдушку» явно тупіший за «грозного царя» та «кремлівського горця»), але робили одне і те саме – постійне жертвопринесення неймовірної кількості людських життів (як «своїх» та «чужих») заради химерної цілі «панування». Нехай це панування і буде владарюванням над кістками та руїнами.
Добре, що зараз у Європі почали згадувати і про Голодомор, і це, насправді, дуже і дуже вчасно. Визнання Голодомору геноцидом – це пряма антитеза до популярної зараз у ЄС ідеї, що, мовляв, нинішня російська агресія проти України – це «війна путіна», до якої звичайні росіяни «не мають стосунки». А чим тоді був Голодомор? «Геноцидом сталіна»? Ні, усі диктатори, що сиділи у кремлі, проводили одну і ту саму лінію, яка, очевидно, знаходила повний відгук серед власного імперського народонаселення. І це народонаселення повинно відповідати за свої злочини, не перекладаючи провину на власних диктаторів. Бо якби це народонаселення не підтримувало, а заперечувало спадщину своїх диктаторів, вони би уже затаврували цих людожерів, а не прославляли їх, і не шукали нових і нових спадкоємців «слави» кремлівських канібалів. Нехай повалять путіна, викинуть із мавзолею опудало леніна, спалять труп сталіна… Тоді і поговоримо про ступінь їхньої вини.
Цікаво, що росія намагалася зупинити процес визнання Голодомору у Німеччині шляхом актуалізації старих, загальновідомих тез. Показова тут стаття російського посла у Німеччині, опублікована у тамтешній пресі. Власне, там нічого нового. Ті самі тези, що «голод в СРСР був скрізь», що він не мав «національних причин» і т.п. Після початку широкомасштабної війни на все це дивишся, враховуючи новий досвід. Розумієш, що вся та брехня, яку вивергають для «зовнішнього вжитку» зараз, має дуже давню історичну традицію. Вони і зараз брешуть за тими самим шаблонами. Що «не обстрілюють цивільні об’єкти», що «не здійснюють розстріли цивільних громадян України», що не займаються терором і тортурами на окупованих територіях… Знаючи, яка це брехня, розумієш, який масштаб брехні у тих казках, які вони багато десятиліть розказують про Голодомор. А вони просто не вигадують нічого нового. Навіщо? Просто треба виконувати декілька простих умов: 1) повторювати одну і ту саму брехню; 2) робити це впевнено; 3) у відповідь на критику обвинувачувати усіх довкола у «русофобії». Мовляв, їх чомусь усі «не люблять». «Чомусь». Так само як «чомусь» сусіди не люблять алкоголіка, що живе у їхньому під’їзді, котрий постійно влаштовує гармидер, кидається на сусідів з ножем, топить водою та ледь не підірвав усіх через випущений на кухні газ.
Добре, що останнім часом у Німеччині все більше публікацій німецькою мовою, де проблема визнання Голодомору геноцидом подається такою, як вона є. Я останнім часом продивився чимало таких публікацій. Сподобалася зокрема стаття М. Владимирової, де проводяться виразні аналогії між тим, як московський агресор знищував українців минулого століття, і продовжує робити це зараз, паралельно намагаючись викорінити навіть пам’ять про Голодомор. Не дивно, що одне з перших, що зробив окупант у Маріуполі, це знищення пам’ятного знаку про Голодомор. Від себе додам, що це теж дуже показово. Вони, з одного боку, намагаються скрізь заперечувати факт Голодомору, і, одночасно, намгаються викорінювати будь-яку пам’ять про нього. Якщо ви себе вважаєте правими, то невже ви не повинні були б першими займатися дослідженнями, публікацією матеріалів, аби «виправдати» себе? А не тупо замовчувати та затикати репресіями рота усім? Але така вона брехлива та паскудна природа московства: все відкидати, клеїти дурня та затикати рота тим, хто не згідний.
Німцям це треба доносити, пояснювати, для них це теж шанс дізнатися більше про Україну, про її боротьбу за незалежність, яка незмінно ставала боротьбою за виживання. Більше розуміння – менше помилок. Як тої, яку зробив минулий німецький уряд, пішовши на «Північний потік – 2» після вторгнення росії до України 2014 року. Тепер німецький міністр каже, що це був «внесок Німеччини» у розв’язування війни росії проти України. Краще пізно ніж ніколи. І вивчення історії це теж стосується, як і того, аби називати в історії речі своїми іменами.
