Після звільнення села Катюжанка Київської області в школі почали знаходити те, що залишили загарбники. Крім окопів, занедбаної техніки, знищеної інфраструктури – в шкільних кабінетах можна зустріти літературу про “Велику Вітчизняну війну”, радянські енциклопедії, портрети Леніна і навіть щоденники російських окупантів. Про це пишуть “Схеми”.
Один з таких щоденників опинився в розпорядженні журналістів. У ньому військовий рф записує свої екзистенціальні роздуми – про те, звідки і навіщо росіяни приїхали в Україну, аналізує військову стратегію РФ і розповідає, як проводив у Катюжанці допити українців.
“Наш вчитель, моя дружина знайшла щоденник в одному з кабінетів, який вів, швидше за все, один із офіцерів. І, при тому, швидше за все – правник або представник Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ. Там це по контексту можна зрозуміти”, – розповів директор школи Микола Микитчик.
Ідентифікувати його поки не вдалося: окупант тільки один раз на сторінках щоденника називає своє ім’я – Костянтин. Він пише, що 24 лютого разом з армійцями перетнув кордон України, а вже 28 лютого – прибув до Катюжанки. Свої роздуми він почав записувати з 13 березня.
“Їхали на навчання, а потрапили на війну… а чи війна…” – починає свій щоденник росіянин.
Російський загарбник описує, як його підрозділ виїхав з міста Смоленськ через Білорусь на територію України.
“Сиджу в Катюжанці, це таке село. Вивчаю шкільну документацію. Досі не змирився з тим, що я перебуваю в чужій державі, досі не вірю у війну. Досі не знаю, чи правильно все це», – пише він.
Окупант навіть критикує командування, тому що «ніхто не говорить правду про втрати, про реальність бойових дій, тільки й чую, що “справа наша вірна, перемога буде за нами”.
«Хотіли бліц-криг, а в результаті … сіли на п’яту точку. Є відчуття, що історія назве наші дії другим гітлеризмом і влаштує черговий “Нюрнберг”, я вихляти не стану, винен, був, воював, шкодую!”,- пише він.
На сторінках щоденника військовий також розповідає про втрати серед “своїх”.
“Артилерія “маже”, БПЛА туплять… війська не злагоджені, трьохсотих і двохсотих достатньо, а командування в доповідях говорить лише про уявний успіх… Путіну скоро 70 (стільки йому виповниться в жовтні 2022-ред.), якщо він помре почавши війну, буде щось!”
Через кілька днів він висловлює побоювання в поразці: “У повітрі витають чутки про контрнаступ укр. Нібито країни допомагають особовим складом і технікою. Але це тільки чутки”. Правда, після цього ж хвалиться, що російські війська виявили «сховище техніки».
Пізніше загарбник описує, як проводив допит “нацистів”: “спільними зусиллями вашого покірного слуги і співробітника були допитані особи у складі 12 осіб, всі – нацисти. Я був безжалісний, розпинав їх перехресними, індивідуальними і нічними допитами”.
“Черговий раз довелося допитувати священика, не можу сказати, що був м’який, аж ніяк – строгість і професіоналізм мною були проявлені з самовіддачею, що спричинило захоплення спеців з ФСБ. Допити йдуть успішно, інформативно, обіцяють надати для допиту протестантського пастора, якщо йому є що приховувати, я з’ясую це, як би він не хитрив, на таких товаришах я, як то кажуть, собаку з’їв”.
Після своїх “успішних” допитів він поскаржився, що його не беруть “в бій”: «обіцяли взяти на бойове завдання, довго я оббивав пороги, щоб домогтися дозволу – у відповідь переконують, що це небезпечно, а мою голову треба берегти, що у кожного своя війна, і не завжди вона на полі, в перестрілці, що моя роль не менш важлива, що мною вже багато зроблено для перемоги російської зброї».
Також він фантазує на тему кар’єрної перспективи: “колеги вище рангом, які служать у сфері безпеки, віщують мені успішне майбутнє співробітника контррозвідки і обіцяють допомогу в підготовці і перебуванні в Академії”.
На інших сторінках щоденника окупант розповідає, що мріє стати суддею і розмірковує над тим, які проблеми є в судовій системі і як її реформувати.
Останнє повідомлення в щоденнику загарбника датоване 19 березня.
За словами колишнього українського військового, допити в Катюжанці проводив військовий з позивним “Німець”. Такий напис був помічений на дверях одного зі шкільних кабінетів.
