Сучасна Російська Федерація дуже схожа на Італію під час Другої світової війни – бездарна диктатура з відносно недолугою армією. Китай же нагадує нацистську Німеччину, яка підтримує васального “партнера” в рамках своєї глобальної боротьби за витіснення Сполучених Штатів з міжнародного лідерства. При цьому мріючи зробити юань світовою резервною валютою замість американського долара.
Китайська Народна Республіка грає у свою гру, в якій Москва виконує роль своєрідної приманки для колективного Заходу, відволікаючи увагу від гегемоністських планів Китаю. Росію можна перемогти, розбивши тандем “Пекін-Москва”, а для цього потрібно вплинути на Китай економічно, чи ще якимсь іншим чином. На сьогодні Китай – єдина сила, яка може переконати Росію залишити територію України.
Але поки в американському Конгресі республіканці продовжують блокувати можливість надання допомоги США Україні, ніхто з них не бажає задуматися над тим, якщо Америка відвернеться від українців, то цим вони спровокують війну з Китаєм через Тайвань.
А у тих політиків, що так настирливо пропонують віддати Російській Федерації окуповані нею 20 відсотків української території заради нібито “миру”, хотілося б запитати – чи готові вони віддали Каліфорнію, Орегон або Вашингтон іноземним загарбникам? Відповідь очевидна. То чому це ви рекомендуєте подібне українцям?
Російські терористичні війська щодня здійснюють воєнні злочини в Україні. І лише ті, хто абсолютно нечутливі до страждань інших або повністю позбавлені моральних орієнтирів, можуть розглядати взагалі таку можливість задобрити Путіна. У той час, коли єдиний вихід – це повний розгром злочинних угрупувань московських варварів-терористів.
І коли деякі недалекоглядні політики в США намагаються переконати свій електорат в глибинці, що не варто більше витрачати гроші американських платників податків на допомогу Україні, то у підсумку може трапитися так, що за такий підхід американцям незабаром доведеться замість зелених доларів заплатити кров’ю своїх воїнів. Адже зрозуміло, що Москва не має намірів зупинятися на Україні.
Російська влада, безсумнівно, пам’ятає, що царя Ніколая ІІ було повалено в 1917 році в результаті революції, яка почалася з бунтів через нестачу хліба під час війни. Дефіцит курятини і яєць в Російській Федерації показує, що путінський режим вже дуже близький до тієї ситуації, коли голодні бунти можуть розпочатися по всіх територіях цієї недоімперії.
Тому Кремль, через своїх агентів впливу по всьому світу, так настирливо прагне до “миру” на своїх умовах, що означало б не що інше, як капітуляцію України перед підступним та жорстоким ворогом.
Не варто підігравати Путіну, коли він розтягнутий на мотузках санкцій, а Росія знаходиться напередодні ймовірного економічного колапсу. Путінський режим потрібно добивати зараз, коли він найбільш вразливий, а не гратися з Україною в гру “дам – не дам”, у той час, як смерті і руйнування країни стали вже повсякденним життям українців.
Не можна закривати очі на геноцид українців під час російсько-української війни. Адже трагедія українців буде не меншою від Голодомору 1932-1933 років, якщо США і Захід залишать Українську державу сам на сам з геноцидниками з Московщини.
Ймовірно, що кращою стратегією у російсько-українській війні було б максимізувати втрати Росії в Україні, одночасно збільшуючи економічний тиск. Щоб пересічні росіяни, відчуваючи катастрофічне погіршення рівня свого життя та стагнацію економіки, масово виступили проти путінського режиму і вимагали усунення Путіна від влади.
Поки що росіяни не можуть змістити російського диктатора на виборах, однак існують механізми, котрі допоможуть впоратися з такими порушниками міжнародного порядку, як Путін. І, звісно, це не вибори. Бунт Пригожина у 2023 році, який пройшов півдороги до Москви, перш ніж його зупинили, наочно показує наскільки насправді вразливим є путінський режим. Потрібно тільки серйозно натиснути на нього, щоб структура влади Путіна почала нарешті сипатися.
Коли ми говоримо про вісь зла – Росію, Іран і Північну Корею, то не можна не включати до неї й Китай. Адже саме Пекін неформально очолює цю вісь, ставши політичним патроном не лише КНДР та Ірану, а й Російської Федерації. А купуючи нафту у Росії та Ірану, Китайська Народна Республіка виступає прямим спонсором усіх тих війн, які ведуть ці дві країни.
У цій надскладній ситуації ворогів Заходу надихає той факт, що Конгрес Сполучених Штатів ніяк не може домовитися щодо продовження американської допомоги Україні. Відважні українські воїни мужньо борються за незалежність своєї держави України, проте, за таких підходів, союзники Америки не можуть бути впевненими, що США не витягнуть килим у них з-під ніг.
Позаяк Республіканська партія перебуває під великим впливом людини, яка може і буде вирішувати політичну долю будь-кого, хто не бажає грати за його правилами та на його перемогу. Таким чином він може допомогти своєму “геніальному” приятелю Путіну, припинивши допомогу Україні. У той час, коли інший союзник російського диктатора, але вже в Європі – угорський прем’єр Віктор Орбан, намагається за будь-яку ціну перекрити допомогу українцям від Європейського Союзу.
Ситуація складна, проте не безнадійна. Якщо Євросоюз хоче стати глобальним гравцем, то він мусить тісніше співпрацювати зі Сполученими Штатами щодо допомоги Україні. Одночасно інвестуючи значні кошти у власні оборонні та технічні дослідження. На цьому відповідальному напрямку європейці мали б діяти швидко та оперативно. Оскільки це в їхніх національних інтересах.
Та проблема не лише в тому, щоб стати глобальним гравцем. Об’єднавши свої зусилля з США, Європа має впоратися зі зростанням впливу Китаю на Європейський континент. Враховуючи, що КНР це не демократія, а тоталітарна держава, де все працює за абсолютно іншими принципами та програмами. Там не підтримують верховенство права і прозорість виконання законів, як у демократичних державах. А це те, що робить Китай небезпечним.
У минулі декілька десятиліть Європа була гігантським ринком для товарів з Китаю. Але якщо Пекін відверто стає на бік Росії у її війні з Україною, то за це КНР має бути покарана юанем. Вибирати собі союзників потрібно думаючи, а не підштовхувати Росію до війни в Україні, при цьому удаючи, що китайці тут ні при чому.
Логіка Сі Цзіньпіна є досить простою. Для Китаю він вважає найкращим рішенням допомогти Путіну утриматися при владі та зробити все можливе, щоб він не програв в Україні. Одночасно Пекіну не потрібна економічно і військово сильна Російська Федерація. Потрібний лише стабільний і надійний антизахідний союзник.
За іронією долі, чим слабшою стає Росія, тим більше вона наближається до статусу повністю васальної держави Китаю. Чим дешевшим стає російський експорт, тим збільшується залежність Росії від китайського життєво важливий імпорту. Тобто повністю реалізується випробувана модель колоніальної епохи, тільки з “китайською специфікою”.
Водночас Сі Цзіньпін набагато більше дбає про послаблення Заходу та посилення контролю Комуністичної партії над своєю країною, ніж про те, щоб зробити щось, що покращило б економіку Китаю. Більшість проблем для КНР він створив сам. Але підтримуючи свою потенційну жертву – Росію, Пекін вичікує, коли Російська Федерація дійде до такого критичного економічного стану, аби “спірні російські землі” легко можна було приєднати до китайських територій. І чим довше китайський лідер чекатиме на те, щоб зупинити цю війну, тим більш слабким ставатиме режим Путіна.
Хоча тепер Сі Цзіньпін має заплатити за цей свій московський гамбіт репутацією КНР на міжнародній арені. Йому потрібна допомога з економікою, але вона зависла, і він не отримає її, доки не припинить свою підтримку Путіна. Сподівання китайського керівництва, що чим довше затягнеться війна з Україною, тим краще буде Китаю, хибні. Реальність доводить протилежне – у такому випадку Сполучені Штати будуть ще більше спрямовувати своїх ресурсів на стримування Китаю.
Хоча “великий Сі” може виявитися розумнішим за Путіна. Оскільки Путін вчинив саме те, чого не повинен був робити жоден “зрілий” диктатор. Увага російського населення повільно починає повертатися до того, що відбувається всередині Росії, замість того, щоб концентруватись на зовнішніх проблемах, як було задумано, коли путіноїди розпочали злочинну війну з Україною. Російський диктатор дуже боявся початку революції в Росії, а тепер на нього чекатимуть бунти. Які можуть розвалити із середини країну, яку він вже встиг приватизувати на свою користь.
Морози які зовсім “неочікувано” вдарили по Московії, продемонстрували колапс системи управління Російською Федерацією. Лідерство Путіна розвалюється. Йому та його прихильникам настав час відчути реальність і поглянути в очі фактам, а також відмовитися від подальшого ведення війни в Україні та окупації українських територій.
Путін необдумано став інструментом Сі Цзіньпіна в його намаганнях усунути світове лідерство Сполучених Штатів. Саме для досягнення цієї цілі Пекіну потрібна Росія як маріонетка, хоча ця маріонетка й досі вважає себе світовою наддержавою.
Пекін зіграв на геополітичних амбіціях Путіна. Китайці терпляче чекатимуть на те, коли Росія буде економічно і військово виснажена в тривалій війні з Україною. І тут російський диктатор допускає таку ж помилку, яку Сталін зробив щодо Гітлера. Думаючи, що в нього з нацистським фюрером хороші партнерські стосунки, і що вони захоплять, а потім разом поділять весь світ між собою.
Подібним результатом “братання” з Китаєм може завершитися і для Путіна. Поклавши свою голову в пащу “китайського тигра” годі й думати, що на якомусь етапі, той не спокуситься її відкусити. Але в Москві чомусь наївно вважають, що цього трапитися з ними не може.
