Tag: Крим

Після вибухів на військовому аеродромі в кримській Новофедорівці російські медіа оприлюднили низку версій про причини того, що відбувається. Але при цьому жодна з цих версій не мала на увазі українську участь у події.

Здавалося б, усе мало б бути навпаки. У Москві мали б прагнути до того, щоб звинуватити Україну в обстрілах чи диверсіях у Криму і тим самим довести «агресивність» держави, на території якої російські війська здійснюють «спеціальну операцію», пише Віталій Портников для “Крим.Реалії”.

Далі текст мовою оригіналу

Ведь накануне этого нападения президент России Владимир Путин утверждал, что главная опасность украинского вступления в НАТО в том, что Украина претендует на «российский» Крым. И если, дескать, захочет освободить его военным путем, то в этом случае конфликт России и НАТО будет просто неминуем. Но при этом никаких доказательств готовности Украины освобождать Крым с помощью военной силы российский президент не приводил. И вот, пожалуйста – доказательства в Саках. Нате, берите. А не берут.

Не берут, хотя годами выискивали украинских «диверсантов», обвиняли в неосуществленных преступлениях даже кинорежиссера Олега Сенцова или журналистов Николая Семену и Владислава Есипенко. Фальсифицировали обвинения, выносили лживые судебные приговоры. А когда произошли настоящие взрывы – то стали объяснять происшедшее халатностью. Халатностью, а не украинской диверсией, после которой можно было бы угрожать соседнему государству или кого-нибудь арестовать за «террористический акт».

А почему? А, видимо, потому, что это настоящие взрывы, а не инсценировка ради очередного показательного судебного процесса. За настоящие взрывы отвечают соответствующие специальные службы. И, значит, они не справились? Значит, нет над Крымом никакой надежной системы противовоздушной обороны – если это обстрел. Или нет никаких эффективных специальных служб – если это диверсия. Значит, нет никакой «сакральной» безопасности Крыма?

Кому же это, уверен, захочется признать? Ведь за подобное признание придется отвечать не перед телевизионными зрителями, а перед «зрителем № 1», которому вряд ли понравится, что российские силовики не могут защитить захваченную территорию. Да и если сам «главный зритель» отдает себе отчет в реальности, то, как вы думаете, хочется ли ему это понимание демонстрировать?

Вот и получается, что если вначале еще не получившие «темников»» российские пропагандисты сгоряча назвали взрывы на аэродроме «перебором», то потом версия «халатности» все же вытеснила из информационного пространства все прочие варианты объяснения происшедшего. Неудачно покурили – и все тут. Нужно соблюдать пожарную безопасность.

Остается только заметить, что если бы советские спецслужбы были бы столь же «эффективны», сколь их преемники на Лубянке, на аэродроме под Саками вряд ли могли бы безопасно приземлиться самолеты президента США Франклина Рузвельта, премьер-министра Великобритании Уинстона Черчилля и председателя Совнаркома СССР Иосифа Сталина. И знаменитая Ялтинская конференция так и не состоялась бы.

Впрочем, «ялтинский миропорядок» давно уже разрушен действиями российского президента Владимира Путина. Так что для современной России факт проведения этой конференции союзников по антигитлеровской коалиции, уверен, особого значения не имеет. Можно и дальше «курить» на аэродроме.

Кремль не знайшов у собі сили визнати, що удар по найбільшій російській авіабазі в Криму, ймовірно, завдали ЗСУ. Вся кремлівська пропагандистська машина реактивним чином і хором заговорила про випадкові вибухи на аеродромі в Саки і мінімальний збиток. А Україна поки не стала наполягати на своєму авторстві, але і не приховувала свого “глибокого задоволення” досягнутим результатом. Поки є “вільний час і сили”, українці успішно спробували перевести інтенсивні військові дії в Крим. Але головне – що досягнутий військовий і політичний ефект цієї блискучої операції в Криму вище пропагандистського успіху. Іншими словами, у вдалому ракетному обстрілі потужної російської авіабази в Криму для України більше політичних вигод і ефектів, ніж військової удачі. Так і має бути, бо зупинити цю страшну російсько-українську війну легше політичними методами, ніж військовими силами.

Путін і його оточення в шоці. Розгром авіабази в Саки – це страшний удар по психіці Путіна і його російському іміджу суперсильного, надійного і мудрого правителя.

По-перше, Путіну і Кремлю нарешті стало зрозумілим, що тепер війна торкнеться всіх окупованих за 8 років території, а не тільки тих, де він хоче воювати. З іншого боку, Путіну важко зробити ефектну “відповідь” на цю блискучу операцію – він вичерпав всі методи військово-політичного тиску на Україну. А Україна ще тільки починає намацувати політичні больові точки Кремля. Як виявилося, для Путіна Крим – одна з таких небезпечних точок.

По-друге, грубо зірвано російський туристичний сезон у Криму. Крим стає не “раєм”, а небезпечним для росіян місцем життя і відпочинку.

По-третє, середній клас Росії, який так вперто не помічав російського-української війни раптом зрозумів різницю між “операцією” і війною проти України. Тепер залякані відпочивальники з Криму рознесуть по всій країні цю погану звістку, що йде справжня війна, і вони, все населення Росії, стали частиною цієї війни.

Вперше Україні вдалося військовими методами “достукатися” до почуттів і мізків переляканих росіян, минаючи потужну російську кремлівську пропаганду. Це дуже добре.

Але найголовніший політичний ефект бомбардування Криму ще попереду. Тепер пропаганді Кремля буде дуже важко втримати версію про випадковість ракетного обстрілу або самозаймання авіабази, а “телевізійна Росія” раптом відчує, що Путін розгублений і не знає, як прямо, а не побічно і підло “відповісти” Україні. Виходить, що Путін не просто промахнувся зі своєю реакцією на ракетний обстріл в Криму (випадкові вибухи боєприпасів), але він і не має засобів і мужності “відповісти”.

Росіяни почнуть, поки тихо, підозрювати, що Путін як російський лідер ще унікальний, але він вже слабкий і немічний. Мало того, що він самовільно почав війну з Україною, не розрахувавши своїх сил і наслідків, але він ще виявився не здатний захистити росіян від цієї війни. Виявилося, що Путін сильний лише в пропаганді російського телебачення, а не в житті. Стає зрозумілим, що Путін сильно ослабнув і вже не володіє ситуацією і управлінням країни, яку він загнав у катастрофічну війну з Україною.

А слабкий політичний лідер Росії – будь то цар, генсек або президент – завжди вважався в Росії найсильнішим пороком і злочином. Бо в російській психології “глибинного народу” вважається, що “господар країни” не може бути слабкішим за його слуг і рабів. Інакше його чекає розчарування і презирство з боку підданих і пошук нового “царя”.