Москва продовжує заперечувати наявність північнокорейських військових на лінії зіткнення. Втім, як передає Корейське центральне інформаційне агентство (KCNA), міністр закордонних справ КНДР Кім Чжон Гю заявив: “Відправлення північнокорейських військ до Росії не суперечить нормам міжнародного права. Хоча існують такі сили, які б могли описати ці дії, як незаконні”.
Путін прагне за будь-яку ціну переломити ситуацію на фронтах російсько-української війни. Але на Заході й досі не хочуть визнавати, що це війна на знищення української нації. Домовитися з московитами – це приблизно те ж саме, що намагатися домовлятися з племенем агресивних людоїдів. Геополітичні людоїди, скуштувавши людської плоті, вже не здатні відмовитися від спокуси знову й знову шукати для себе нових жертв.
Підключення до війни Північної Кореї мало б переформатувати допомогу наших західних союзників Україні. Але політика президента Сполучених Штатів Джо Байдена щодо України перевела війну Російської Федерації в розряд затяжної. І фактично стала благословенням для диктатора Путіна та його терористичної держави. Адже не дивлячись на те, що Джо Байден зробив багато для України, постійна недостатність цієї підтримки стала фактором затягування протистояння та тільки провокує головного кремлівця на збільшення ескалації.
У президента Байдена залишилося дуже небагато часу, щоб виправити ситуацію і дати шанс українцям на перемогу. Зробивши неможливою апокаліптичну поразку, яка остаточно покінчить зі світовим домінуванням Сполучених Штатів в епоху після Другої світової війни та підбурить Китай до агресії проти Тайваню. А це відкриє шлях для нападів тиранів та релігійних фанатиків по всьому світу, адже тоді всі стримувальні бар’єри будуть остаточно зняті.
З введенням північнокорейських військ усі обмеження мають бути зняті, щоб Україна могла захистити свій територіальний суверенітет. Не говорячи вже про те, що путінська Росія імпортувала з КНДР зброю, якою може завдати ударів будь-де в Україні. А Сполучені Штати і колективний Захід й досі вагаються, чи дозволяти бити українським військовим вглиб російських територій. Що знову ж таки позбавляє Україну рівних можливостей з Російською Федерацією.
Якщо найманці з Північної Кореї беруть участь у війні Росії, то за міжнародним правом Україна має повне право просити своїх союзників надати їй допомогу не тільки озброєнням, а й військами. Тільки так можливо припинити геополітичне безумство Путіна, який за будь-яку ціну хоче відновити Радянський Союз. І це вже не один із варіантів холодної війни, а значно більше. Тому зупинити диктатора зможе лише поразка путінських терористичних військ.
Наразі яке б рішення тепер прийняв, або не прийняв Джо Байден протягом останніх тижнів перебування на президентській посаді, це створить політичну реальність, з якою вже доведеться мати справу наступному президенту. Це щось на кшталт того, що трапилося з самим Байденом, коли йому довелося в Афганістані мати справу з тим безладом, який залишив його попередник Дональд Трамп.
Варто пригадати, що Корейська війна ніколи не закінчувалася, і це лише було призупинення вогню. Тому присутність північнокорейських військ в Україні варто сприймати, як продовження їхньої вічної війни проти Південної Кореї та Сполучених Штатів. Два злочинні режими, неминуче збіднілі через безгосподарність та корупцію, що є головними ознаками тоталітарного правління, тепер намагаються скористатися невизначеністю у прийнятті надважливого рішення щодо допомоги Україні.
В Москві уважно слідкують за діями адміністрації Джо Байдена, яка неодноразово вигадувала різні причини, аби не надавати українцям допомогу, що була необхідна для успішного ведення воєнних дій. Хоча і в Пентагоні, і НАТО чудово розуміли, які наслідки матиме позбавлення України інструментів перемоги.
Якби у Путіна було хоч найменше уявлення про те, що США чи НАТО змінили свою традиційну концепцію дозованої допомоги українцям, то він би ніколи так не нахабнів, як зараз. Отримуючи велику підтримку від своїх подільників з вісі зла – Ірану, Північної Кореї та Китаю, він робить спробу втягнути Україну та західну цивілізацію у “вічну війну”.
Москва постійно залякує Захід ядерною війною. Звісно, що така війна це зовсім не те саме, що звичайна війна. Ядерне протистояння та взаємне знищення між наддержавами – це не окопна війна на виснаження, яка потребує кращої артилерії чи ракет більшої дальності. Це Армагеддон. Однак Путін так любить своє царське життя, котре триває вже більше чверті століття, що не може не розуміти, що вразі перетину “ядерної червоної лінії”, “заармагеддонять” і його особисто. Якби він так не вважав, то давно вже наважився натиснути на ядерну кнопку.
Затягуванням війни досягнуто проміжних цілей, які влаштовують наших західних союзників. Російська Федерація вже майже втратила європейський енергетичний ринок, українська армія поступово перемелює російські терористичні війська, так, що Росія стає занадто слабкою, щоб загрожувати ще комусь іншому, але війна, яка триває вже майже 1000 днів, руйнує й саму Україну.
І цієї війни взагалі не могло бути, коли б Україну своєчасно прийняли до НАТО і Європейського Союзу, а не вигадували тисячі причин, чому українці ще не готові влитися в демократичну західну цивілізацію. Цікаво, як тепер на політичній пенсії відчуває себе фрау Ангела Меркель, яка разом Ніколя Саркозі підставила в 2008 році Україну під російські ракети? Колись сняться їй вбиті московитами українські діти, чи вона спокійно продовжує жувати свої шніцелі, вкотре запевняючи, що її рішення блокувати Україні шлях до НАТО було політично виправданим?
Логіка російсько-української війни є такою, якщо Сполучені Штати не захочуть взяти на себе зобов’язання щодо перемоги України, Путін продовжуватиме свої криваві напади незалежно від ціни. Якщо Камала Гарріс продовжуватиме стратегію Байдена, то Україна програє у військовому, політичному та економічному планах, а також віддасть території Росії. За Будапештським меморандумом Америка і Велика Британія зобов’язались захищати незалежність України, а не надавати дозовану допомогу. У цьому й є велика різниця.
Україна нині, як ніхто прагне миру. Проте коли прогресивні демократи хочуть миру та демократії, але не бажають боротися, фінансувати боротьбу чи реально підтримувати свого союзника під час його нерівного герцю з московським ворогом, то навіщо було взагалі обіцяти те, чого виконувати ви не збиралися.
Ця війна триває вже занадто довго. Чого хоче Захід і які зобов’язання він готовий взяти на себе та виконувати? Адже парадоксальність тієї ситуації, яка склалася нині в тому, що Захід хоче незалежної України, вільної від Росії, але накладає обмеження на здатність України вести війну.
Вже третій рік продовжується ситуація невизначеності. То ж чи не настав час для Заходу припинити свої коливання щодо того, чого він насправді хоче? Якщо свободи та незалежності України, то його дії мусять бути абсолютно іншими.
Тепер Україна бореться з “коаліцією війни” – Росія, Іран, Північна Корея та Китай. Проте її партнери удають, що й так їй занадто багато допомагають. Хоча реальність є такою, що Путін ніколи не відступить добровільно, поки не встановить маріонетковий уряд в анексованій Україні. Москва постійно лякає Третьою світовою війною. Проте Третя світова війна буде набагато більш імовірною, якщо США покинуть Україну і фактично капітулюють перед Путіним.
Путін неодноразово наголошував у промовах, що історична доля Росії – відновити силою зброї Російську або Радянську імперії. Щоб реалізувати цю мету, він мілітаризує російське суспільство та промисловість. Підкорення України – це просто перший крок, за яким в Кремлі планують подібну стратегію і щодо держав Балтії чи Польщі.
Програш України спровокує ефект доміно по всьому світу. Бо якщо Дональд Трамп, в разі свого приходу в Білий дім, відмовить українцям в допомозі, то це підбадьорить китайського диктатора Сі Цзіньпіна до агресивних дій у західній частині Тихого океану, включаючи вторгнення на Тайвань, а також підштовхне північнокорейського тирана Кім Чен Ина до вторгнення в Південну Корею. Коротко кажучи, відмова допомоги своїм союзникам й тим самим руйнування альянсів США, є вірним шляхом до дестабілізації світу і, таким чином, до Третьої світової війни.
Путін насправді твердо вірить, що Україна не справжня країна, а натомість є внутрішньо російською територією та невіддільною частиною Росії. Для обґрунтування цієї своєї віри він висуває низку абсолютно абсурдних псевдоісторичних тверджень та доказів.
Тепер, коли до президентських виборів у Сполучених Штатах залишаються лічені дні, Джо Байден не буде брати на себе зобов’язання щодо справедливого вирішення російсько-української війни. Байдену потрібно дочекатися результатів: якщо оберуть Дональда Трампа, то буде прийняте одне рішення, якщо Камалу Гарріс, тоді питання буде вирішуватися з нею, як з керівником нової американської адміністрації.
Але коли до війни Росії в Україні приєднується Північна Корея, то тоді цивілізаційний конфлікт між демократичним Заходом та тоталітарними державами вісі зла переходить в зовсім іншу фазу. Настає вирішальний момент, коли Захід мусить продемонструвати, чи вистачить йому політичної волі, щоб діяти відповідно до складних міжнародних реалій.
Західні держави опинилися перед дуже складним для себе вибором: продовжувати допомагати Україні за залишковим принципом, або позбутися своєї нерішучості та небажання ризикувати десятиліттями комфортного життя, якщо їхньою метою є дійсно зміцнення імперативу захисту демократичних цінностей.
