Чи справді ми зараз спостерігаємо за останніми днями Олександра Лукашенка? Думаю, що в цьому випадку ситуація буде трохи іншою.
У Кремлі думали лінійно: Лукашенка треба максимально послабити, аби він був максимально поступливий, щоб в кінцевому рахунку після виборів він погодився на всі умови, які відкинув перед виборами. І мені здається, що в цьому полягає ключова мета Москви навколо виборів у Білорусі.
Не виключаю, що для того, аби полоскотати нерви Лукашенку були направлені бійці ПВК Вагнера у Білорусь, ті, яких потім затримали, і боюсь, що ті, яких не затримали. У Москві це вміють, у них треба «повчитися», як створювати проблеми у країнах, тим більше, у країні, яка пронизана проросійськістю, де Росія сприймається як дружня братня країна. Тому тут ніякої інтриги не було, і досі немає. Про це пише автор на сайті “НВ”.
Вже не від однієї людини я чув таку логіку, що, мовляв, навіщо Лукашенко собі «намалював» 80% голосів на президентських виборах. Він міг написати собі 54% — проти 45% (за опозиційного кандидата), і сказати, мовляв, була боротьба, але, бачите, я переміг у чесній боротьбі. І аргументів, які є сьогодні у так званої опозиції, було б значно менше. Але. Тут треба враховувати його стиль керівництва. Він — людина-переможець у власних очах. Він вважає, що саме так, як керував країною чверть століття — це те, що потрібно для неї. Тому йому потрібна була ця сама цифра впевненої перемоги для того, щоб сказати: «Мій курс підтримується. Я повинен цим курсом іти далі, тому слухайтесь мене ще наступний президентський термін». Але, мабуть, в тому і полягав ключовий прорахунок, що чверть століття — це багато для будь-якого політика. Ця велика помилка коштуватиме йому серйозних балів.
У Лукашенка психотип такий, що він не відмовиться від президентської посади. Мені доводилося бути у складі делегацій на найвищому рівні, і безпосередньо я брав участь у переговорах і бачив Лукашенка. Це людина — дуже рішуче налаштована, яка вміє ставити перед собою мету і напролом до неї йти. Це людина вперта, яка вміє по-простому спілкуватися з людьми, а це перетворюється у тиранічне спілкування. Мені розповідали білоруські колеги, що на засіданнях, які він проводить, муху можна почути, і всі його реально бояться.
Це авторитарно-садистський стиль керівництва, і всі це знають. А ті жахливі історії, які траплялися з його опонентами раніше, для всіх є серйозним уроком. Цією своєю лінією він привчив усіх, що «може бути так, як я сказав». І це зараз, з одного боку, завело його в глухий кут, а з іншого — дає нам, спостерігачам і аналітикам, можливість поміркувати, а що буде далі.
У мене абсолютно чітке враження, що далі не буде ні кроку назад з його боку, і він своє продавлюватиме аж до останнього моменту. Тут він мені трошки Слободана Мілошевича нагадав. Мабуть, серед європейських політиків, я останній, хто його бачив ще до активної фази американської операції. Тоді я в компанії міністрів оборони і закордонних справ — Олександра Кузьмука і Бориса Тарасюка був у Белграді, і це була остання спроба переконати його (вивести війська із Косово, щоб уникнути військового покарання з боку НАТО і зупинити бомбову кампанію — ред). Мілошевич був абсолютно непохитний як зараз Лукашенко, і чим це закінчилося — ми всі знаємо.
Чи справді ми зараз спостерігаємо за останніми днями Олександра Лукашенка? Думаю, що в даному випадку ситуація буде трохи іншою, зважаючи на те, навіщо Москві ослаблений Лукашенко. Для того, щоб остаточно поставити Білорусь під свій контроль. І тому Москва допоможе… Ця інформація, яку ми читали сьогодні вранці свідчить про те, що рішення про допомогу вже, мабуть, ухвалено. Тепер треба знайти правильний привід, щоб його застосувати. Одним із них є вчорашні заяви про те, що НАТО «брязкає гусеницями біля наших воріт». Це вже — ознаки того, що готується заява, що «для забезпечення безпеки союзної держави, відновлення громадського порядку» «Бацька» звернеться, як свого часу звертався Віктор Янукович, до Росії по допомогу. І ця допомога у вигляді «ввічливих чоловічків» негайно прибуде, і на тому процес демократизації завершиться. На жаль у Білорусі поки що немає тих лідерів, опозиційної структури, яка б могла повести людей до перемоги. Поки що це не закінчиться на користь протестувальників.
Чи можливий у такому випадку «румунський варіант»? В житті можливо все, але думаю, що у «Бацьки» ще доволі багато внутрішніх резервів (безпекові, правоохоронні органи, армія). Репресивна машина працює інтенсивно. А зважаючи на неорганізованість опозиції, він у сідлі втримається. Тут праві колеги, які кажуть, що його легітимність буде мінімальною. Але, на жаль, білоруське суспільство ще є великою мірою пострадянським, «пролукашенківським», велика частина білорусів виступає за ситу стабільність, відносну безпеку і більш-менш нормальну інфраструктуру. Цим зараз Лукашенко і активно хвалиться, розповідаючи, що він не дав розквітнути олігархам, що він прибрав бандитів з вулиць, що люди можуть безпечно почуватися.
Тому, політичні свободи, те, до чого вже ми звикли, у білорусів ще попереду. Нас чекає доволі сумна історія. Люди в Білорусі надто залежні від держави. Приватний бізнес слабкий. Ключові підприємства, на яких працюють десятки тисяч людей, державні. Тут у Лукашенка багато інструментів, якими він може користуватися, щоб стримувати протести. У опозиції, яка є доволі умовною, немає фінансування, плану дій. А при підтримці Москви Лукашенко подолає ці небезпеки для себе, і ще певний час ми спостерігатимемо за його бурхливою діяльністю в рамках союзної держави.