Важко порахувати роки коли Росія не була з кимось в стані війни. Адже московити завжди були по суті кріпаками своїх царів, панів, комуністів, олігархів та служб безпеки. Більшість із них традиційно відповідають під час опитувань, що політикою не цікавляться. І от в Росії настає той час, коли політика сама починає цікавиться росіянами. Адже від імені цього безмовного народу диктор Путін розпочав свою війну з Україною. А той не знає нічого іншого, як покірно йти на війну, вважаючи, що за нього мусить думати “цар”, на якому й лежить уся повнота відповідальності за те, що творить Російська Федерація.
Але не має жодного виправдання народу, від імені якого його очільники, через своїх посіпак, творять беззаконня на українських землях. А ті чомусь думають, що вини за це на них немає, тому, відповідно, ніякого покарання їм за це не буде.
Хоча вже зараз цілком зрозуміло, що продукування міфу про хороших росіян, яких збив з пантелику поганий Путін, не спрацює. Оскільки як можуть уникнути відповідальності воєнні злочинці, котрі вдерлися на чужі території, попрали міжнародно визнані кордони та чинять неприкритий геноцид української нації, прикриваючись вигаданою турботою про російськомовне населення в Україні.
Не дивлячись на те, що у Путіна вже закінчуються гроші на фінансування цієї кривавої війни, він готовий стояти з протягнутою рукою перед Іраном та Північною Корею, щоб ще якось оплачувати воєнні витрати та ще трохи відтягнути час своєї остаточної поразки в Україні.
Він задумав тягатися зі Сполученими Штами і Європою, що допомагають Україні, коли тільки в Америки ВВП майже 30 трильйонів доларів, маючи своє ВВП трохи більше 2 трильйонів доларів. І це при тому, що в Російської Федерації немає прибутків від застосування високих технологій. В них мало виробництв, а є лише нафта і газ, які Москві з кожним місяцем все важче продавати, через санкції, що критично звужують коло покупців її енергоносіїв.
Але проблема в тому, що якщо Радянський Союз був тоталітарною комуністичною державою, то зараз Росія перетворена її очільниками на тоталітарну країну, де домінує гіпернаціоналізм. Що зробило її ідеологію набагато більш переконливою для населення за комунізм. В іншому випадку кількість загиблих, яка на порядки перевершує число полеглих на війні в Афганістані, вже здатна була б повалити режим Путіна.
Зараз диктатору ще вдається заманювати простачків на свою війну величезними, як для Росії, виплатами. Але через деякий час росіяни можуть двічі подумати про те, чи варто зголошуватись на участь в ній заради можливості добровільно стрибнути в м’ясорубку. Яка користь від грошового бонусу за підписання контракту, якщо вас покалічили або вбили? Мертвим гроші вже не потрібні.
Поки що путінському режиму вдавалося більш-менш справлятися з поповненням своєї терористичної армії, викачуючи молодих чоловіків з глибинки, неросійських провінцій, спустошуючи в’язниці та обіцяючи захмарні премії солдатам-контрактникам. Однак усі ці джерела знаходження рекрутів поволі вичерпуються.
А Путін відтягує велику мобілізацію, яка перенесе реальність війни безпосередньо в основні російські регіони, включаючи Москву та Санкт-Петербург. Ось чому він не бажає вимагати від генералітету різкого збільшення чисельності військ таким шляхом. Звісно, він може отримати нових солдатів, проте коли москвичі раптом зіткнуться з тисячами “вантажів 200”, що повертаються додому щомісяця, війна швидко для них стане ненависною, як і сам деспот.
Легко бути суперпатріотом, коли війна тебе не стосується особисто. Та коли до столиці російської імперії почнуть масово прибувати ліквідовані в Україні російські солдати, їхні матері в Москві почнуть дивитися на проголошену Путіним, так звану СВО, зовсім іншими очима. І після цього його час закінчиться.
Війна Росії в Україні – це В’єтнам для Путіна. І йому не вдасться навіть через своїх телевізійних пропагандистів довести, що Росія перемагає в цьому непримиренному протистоянні. Він знає, що ця війна непопулярна серед його народу, і масове відправлення нових рекрутів на передову здатне спровокувати протести проти його режиму.
Влітку Путін зробив спробу збільшити чисельність своїх військ, різко піднявши одноразову виплату рекрутам до 400 тисяч рублів. Він вважає, що цих бонусів для найманців, які еквівалентні 2-3-річним зарплатам у деяких сільських районах Російської Федерації, буде цілком достатньо, щоб набрати новобранців для покриття втрат у 1000-1100 військових, котрі за добу гинуть в лобових штурмах на Донбасі.
Щоб успішно протистояти навалі московської орди, українцям потрібна постійна допомога у вигляді збільшення кількості високоточної зброї та розвідувальної підтримки Заходу. Наші союзники в Америці та Європі мали б подвоїти зусилля, щоб надати Україні зброю, необхідну для ураження стратегічних російських цілей, командних пунктів та перекриття логістичних шляхів для постачання зброї, пального та продовольства на лінію фронту.
Коли Росія для служби в армії кожного місяця залучає 30 тисяч чоловік, посилаючи їх на війну, то вона одночасно вилучає 30 тисяч працездатних осіб зі своєї економіки. Поступливість росіян вражає, вони постійно міняють одного тоталітарного лідера чи систему на іншу. А тепер вони знову жертвують своїми синами заради задоволення амбіцій Путіна, який просто збожеволів від своєї безмежної влади над Росією.
“Військове мистецтво” росіян полягає в сумнівній тактиці вбивства своїх солдатів під час “м’ясних штурмів”, яку бездарні генерали вибрали для задоволення гіперболізованої гордині російського диктатора.
Вже зараз деякі представники російського істеблішменту почали усвідомлювати, яким фіаско стала війна Росії проти України, яку непоправну шкоду завдано Російській Федерації в економічному та міжнародному планах. Розплата за все скоєне буде невідворотною. Адже вже зараз РФ не вистачає декількох мільйонів робочих рук, і далі ця тенденція буде тільки незворотно погіршуватися. А це означає, що велика частина робочої сили в Росії не буде замінена протягом наступних 25 років або ще більше. Особливо враховуючи різке падіння народжуваності у цій країні.
Зарозумілий та некомпетентний Путін позірно виглядає сильним і могутнім, коли він здатен змусити свого опонента замовкнути. Але коли він не може цього зробити, як в Україні, то він вдається до ядерних погроз, залучення нових молодих призовників і нападів на українську енергосистему. Його збочене імперське мислення продукує випалену версію майбутнього – “якщо я не можу цього мати, то цього не матиме ніхто”.
Спадщиною головного кремлівця стане демографічна загибель Росії. Він ніколи не подолає волі українців до опору, і зміг би досягнути набагато більшого, замість вторгнення встановивши міцні економічні зв’язки з Україною. Але Путін вирішив діяти жорстко та нахраписто, плоди чого йому доводиться пожинати сьогодні. І відсоткова ставка у 19% це лише початок. Економіка Російської Федерації жахливо розбалансована, відбувається постійний відтік мізків за кордон. Адже освічені люди не бачать для себе майбутнього в тоталітарній Росії.
До війни з Україною Росія мала досить потужну армію з добре навчених підготовлених військових. Особливо в елітних бригадах: повітрянодесантних військах, спецназі, морській піхоті. Та оскільки Путін, для якого знищення державності України стало ідеєю фікс, не вмів мислити стратегічно, він завчасно кинув у війну всі свої добре навчені війська. Усі вони були успішно знищені українською армією.
На даний момент, колись велика російська армія майже на 90 складається з сирих, ненавчених новобранців. Хоча повернення нововведення сталінських часів – загороджувальних загонів – дозволяє російським генералам успішно гнати їх в “м’ясні атаки”. Під час яких часто виживають лише 3 відсотки з посланих на штурм українських позицій російських піхотинців.
Після завершення війни, яку затіяв цей кремлівський “геніалісімус”, Російській Федерації, якщо вона звісно зможе зберегтися в нинішніх кордонах, знадобиться не менше десятиліття для того, щоб відновити армію, яку знищив Путін. І все це стало наслідком некомпетентності та зухвалості Кремля.
Пострадянська російська армія була законсервована в минулому і ніколи не розвивалася. А українські військові проходили підготовку на Заході, і мали можливість змінюватися, вдосконалюватися та розвивати свої професійні навички. Хоча головним прорахунком і першопричиною всіх проблем Москви, є те, що Путін вирішив розпочати війну з Україною.
Російська військова машина та військово-промисловий комплекс, котрі заточені на війну, дозволяють узурпатору ще трохи продовжити тривалість вторгнення на українські землі. Хоча тепер може він й хотів би загнати “джина війни” назад до пляшки, але час для цього вже безнадійно упущений.
Путін, чіпляючись за свою війну в Україні, цілеспрямовано наближає Росію до її розвалу. Він показав всьому світові справжнє обличчя Російської Федерації, її антиутопічне суспільство, яке Росії вдавалося довго приховувати, ховаючи його за фасадом вдаваного добробуту своєї столиці – Москви.
Наслідками путінської війни в Україні вже зараз стала демографічна криза, коротка тривалість життя, алкоголізм, вживання наркотиків, самогубства та дисбаланс у співвідношенні чисельності чоловіків і жінок. Російське суспільство все більше деградує, і коли все продовжуватиметься далі у такому ж темпі, то навряд чи у росіян, як народу, проглядається хоч якесь позитивне майбутнє.
Свого часу ідеологи путінізму вивели таку сумнівну формулу, що Росія – це Путін, а Путін – це Росія. Схоже, що диктатор оточений підлабузниками та лакизами, й сам повірив у неї. Тепер росіяни постали перед складною для себе дилемою: вибрати знищення Росії або знищення Путіна. Остаточний вибір за ними.
