В пропагандистському рупорі путінського режиму РИА новости розміщена стаття “В Госдуме назвали способ не допустить новых атак на территорию России”. Її автор Марія Девахіна наводить твердження депутата Держдуми Олексія Чепи: “Росія має працювати над випереджальними ударами, щоб не допустити атак на свою територію. Треба працювати над випереджальними ударами, реалізовувати ті завдання, які ставив президент Володимир Путін, говорячи про умови проведення мирних переговорів. Потрібно також думати над тим, як здійснюється постачання зброї ЗСУ. Необхідно позбавити ЗСУ можливості перевозити вантажі переходами через Дніпро, щоб не було надходження озброєнь… Цього не можна допускати. Крім того, ЗСУ напевно має підготовлені бази десь поруч із кордоном Росії. Звідти можуть запускати безпілотники для ударів по нашій території”.
Інформаційна обслуга кремлівської влади дуже сполошилася. Адже визволення частини Курської області з-під контролю Москви і проникнення українських військових на історичні українські землі, які Росія присвоїла собі 100 років тому, викриває некомпетентність путінського режиму. Путін робить ті ж самі логістичні помилки, що російський цар Николай ІІ, який намагався одноосібно керувати російською армією. Російська Федерація, окупувавши частину українських земель, не здатна захистити те, що вона вважає своїм, і в цьому весь парадокс ведення війни Путіним в Україні.
Цікавими є коментарі російських експертів, які роблять спробу проаналізувати, що ж відбувається. Одні з них оцінюють це так: “Є провали, яких не можна уникнути. Російська армія не могла тримати в Курській області досить велике угруповання, щоб запобігти цій провокації”.
Чому це не могла? А тримати свої терористичні війська в Україні, роблячи спроби повністю загарбати її землі могла? Вийдіть з наших територій і захищайте свої. Але ні, Путін ніяк не хоче залишати окуповані Москвою території, навіть під реальною загрозою втрати своїх. В Кремлі роблять вибір не на користь збереження територіальної цілісності Російської Федерації, а на знищення Української державності.
Цікаво, коли в Росії почнуть згадувати інтерв’ю генерал-полковника ГРУ Івашова, яке він дав за декілька місяців до початку Великої війни 24 лютого 2022 року. Все що нині відбувається в Росії, та буде відбуватися після її програшу, він прогнозував наперед. Ось що означає не слухати професіоналів, а прислухатися до підлабузників та пристосуванців, якими оточив себе російський диктатор з усіх боків.
Дати бій московитам на їхній території – це саме те, що здатне підштовхнути російське суспільство до думки, що війна це не тільки те, що вони звикли за 900 днів від її початку бачити по телевізору. Вона з віртуальної телеекранної стала вже для них реальною, і це чомусь дуже їм не подобається. Але для нас головне, що тепер українці змогли перейти від оборонної позиції до наступальної проти переважаючої ворожої сили. А це докорінно змінює динаміку війни з Росією.
Донедавна в Кремлі вважали, що Російська Федерація має право вдиратися на українські території, а от на вхід українців на їхні накладено табу. Тепер, після визволення Курщини, ситуація змінюється. Де-факто знімаються обмеження для українців на ведення військових дій на ворожих теренах. І хочеться вірити, що це лише початок. Після чого будуть зняті усі обмеження на використання американської і європейської зброї у російсько-українській війні.
Дивує одне, коли росіяни в ООН, на своєму телебаченні та ЗМІ називають перебування українських військових на Курщині терористичним вторгненням. Але ж де логіка? Коли Російська Федерація вторгається на українські території вбиває населення, знищує інфраструктуру, то це якась “спецоперація”. Коли ж ми починаємо вирівнювати кордон з Росією, то це чомусь тероризм. Тому в Москві мусили б визначитися з тим, навіщо вони усе це роблять.
При чому кардинально відрізняються підходи українців і московитів до полонених. У той час, коли росіяни катують та вбивають полонених українців, українські військові проявляють людську порядність до тих російських солдатів, які масово здаються в полон на Курщині. Замість того, щоб розглядати їх як демонів ненависті, російських ув’язнених розглядають як фонд для обміну на українських полонених військових.
Російську імперську агресію треба зупинити за будь-яку ціну, і українці це роблять. І як вчить історія, перемоги у війні не досягаються тільки ліквідацією ворожих сил. Вони досягаються після завдання ударів вглиб ворожих територій, щоб розірвати лінії постачання та позбавити бойові сили противника можливості перекидати підкріплення. Певний час наші американські та європейські союзники ігнорували уроки історії, боячись спровокувати Путіна. Та перебіг російсько-української війни показав, що це була помилка, бій можна виграти, якщо ти граєш з ворогом на рівних.
Виправленню цієї помилки фактично й присвячена Курська кампанія. Неочікуваний рейд в глибину ворожих тилів та перекриття військової ворожої логістики, змушує росіян здаватися в полон і деморалізує їхні війська. Крім того, взяті українцями під свій контроль території, дають нам потужну переговорну позицію, щоб змусити московців відмовитися від територій, які вони окупували.
Україна дала чітко зрозуміти всьому світові, що наша мета – зберегти свою відновлену незалежність та свою територіальну цілісність. Москва часто намагається видати Україну ледве не якості винуватця цієї кривавої війни. Хоча всім зрозуміло, що це саме путінська Росія є агресором. А той факт, що Україна продовжує воювати після двох з половиною років виснажливих боїв, свідчить про рішучість українського народу і його націленість на перемогу.
Наразі можна зробити декілька висновків з перебігу Курської кампанії. На даний момент 25 відсотків російської економіки, так чи інакше, залежить від Курської області, яку Україна має шанс взяти під свій контроль.
Коли Україна зможе повністю контролювати транзит експорту газу та енергетичні електростанції в цьому регіоні, це означатиме не лише можливий кінець війни Путіна, а і ймовірний кінець російської економіки в цілому. У такому разі цей регіон стає козирною картою на перемовинах з Москвою. Оскільки стратегічно Курськ для Кремля коштує всього Донбасу і Криму разом узятих.
Перенесення війни на російську територію необхідне ще й тому, що коли ваш ворог окопався в окопах у стилі Першої світової війни, створивши величезні мінні поля, і обійти їх, безумовно, не найкращий варіант. Російські війська надто великі, щоб просто відрізати їх усіх від тилів. Але удар, який ще до всього блокує залізничні лінії та склади постачання, може бути дуже ефективним.
Новобранці Путіна, яких відправляють закривати проломи українського рейду, виявилися погано озброєними та недостатньо навченими, нездатними до швидких маневрів і адекватних тактичних рішень. Якщо український добре оснащений Курський експедиційний корпус (назвемо його умовно так), зможе підтримувати пересування лінії фронту, то російські солдати строкової служби стають недієвими в бою, доки вони не мають мережі окопів та укріплень, в яких вони здатні тримати оборону.
Бєлгородському тилу також загрожує цей фланговий удар на Курськ. Залізничні лінії, які переріже Україна, можуть зруйнувати не тільки матеріально-технічну пропускну спроможність Росії в бік до Харкова. Поповнення росіянами всього фронту на Донбасі свіжими резервами, зброєю, танками та артилерією опиниться під загрозою. Може виникнути ефект доміно, в разі коли українцям вдасться взяти Курськ або окопатися на його околицях.
Не говорячи вже про те, що курський провал стане не тільки цілковитим приниженням для Путіна і командувача російськими окупаційними військами генерала Валерія Герасимова. Його негативні наслідки відгукнуться на боєздатності та настроях в російській терористичній армії, які й до того були не найкращими.
Путін, мабуть, розлючений. Два з половиною роки тому його хвалена армія розпочала повномасштабну агресію проти набагато меншого сусіда. Але Україна не тільки не поступилася і навіть повернула собі частину територій, вона зараз увійшла на територію ворога – в Росію.
Жалюгідний лідер безнадійної країни чомусь ніяк не здатен зрозуміти, що єдино прийнятним варіантом для нього і його злочинної владної камарильї є виведення військ з усіх українських земель. Але він добровільно цього не зробить, бо не здатен прораховувати ситуацію хоча б на декілька кроків вперед.
Але можна перерахувати, які посилання Москві та колективному Заходу несе Курський прорив:
– він дає зрозуміти росіянам, які інакше й далі перебували б в інформаційній бульбашці Путіна, що війна і для них може мати великі негативні наслідки
– може відтягнути російські війська від інших ділянок лінії фронту, щоб перешкодити їх просуванню
– піднімає моральний дух в Україні через демонстрацію цієї, поки що, локальної перемоги
– демонструє пораженцям на Заході, що Україну варто підтримувати, бо попереду у нас ще багато боротьби
– сіє розкол у російській військовій еліті, тому що хтось буде притягнутий до відповідальності, і буде багато перекладань провини на плечі тих, хто має менші генеральські звання
– демонструє, що Україна могла зробити, якби її було належним чином оснащено сучасною західною зброєю
– відбувається знищення ключових військових ресурсів Росії
В Кремлі так досі й не зрозуміли, що українцям, завдяки своїй жертовності та мужності вдалося збити Путіна з наміченої ним цілі – знищення Української держави.
А Курська кампанія здатна змінити весь подальший перебіг російсько-української війни. Все це виходить далеко за межі розроблених раніше теорій військової думки. Тому цілком можливо, що українці сьогодні пишуть новий розділ в самому посібнику з ведення війни.
