Президент Володимир Зеленський, 15 лютого, під час Мюнхенської конференції з безпеки заявив, що Україна підтримує ідею патрулювання кордону з Росією на Донбасі спільно з представниками “ЛНР” і “ДНР”, а також ОБСЄ. Воно буде здійснюватися під час підготовки до місцевих виборів на Донбасі. На думку Зеленського, присутність в цих патрулях українців могло б допомогти забезпечити законність під час виборчого процесу. Ідея подається, як досягнення, тому що Мінські угоди в існуючій редакції припускають передачу кордону під контроль Києва тільки після завершення політичного врегулювання конфлікту на Донбасі та без будь-якого спільного патрулювання. Однак те, що президент зараз вважає “перемогою”, на ділі може обернутися для України важкими проблемами.
Про готовність до спільного патрулювання кордону з Росією на Донбасі, президент Володимир Зеленський заявив під час Мюнхенської конференції з безпеки. “Я думаю, що у нас є можливість дотиснути, аби там були українці, представники тимчасово окупованих територій та ОБСЄ”, – пояснив президент. За його словами, це питання порушувалося їм під час “нормандської зустрічі” 9 грудня 2019 року, а зараз воно обговорюється в рамках Тристоронньої контактної групи в Мінську. Про це пише автор на сайті “Аопстроф”.
Тобто пан Зеленський пропонує під час підготовки до місцевих виборів забезпечити патрулювання неконтрольованої ділянки державного кордону в Донецькій та Луганській області українськими прикордонниками, представниками ОБСЄ та бойовиками “ЛНР” і “ДНР”. Нинішня редакція Мінських угод (до речі, 15 лютого виповнюється рівно 5 років з дня набрання ними чинності) такого варіанту не передбачає.
А передбачають вони певну послідовність дій, яка виписана в 13 пунктах. Нас цікавить пункт 5, в якому передбачається “ухвалення та набрання чинності закону, що забороняє переслідування і покарання осіб, які брали участь в конфлікті”, а також пункт 9, згідно з яким відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України має початися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання”. Політичне врегулювання передбачає місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей, згідно з вимогами українського законодавства, а також конституційну реформу. А конституційна реформа передбачає широку децентралізацію із наданням окупованим районам Донбасу особливого статусу.
Така послідовність виконання Мінська не влаштовувала Київ, оскільки передача контролю над кордоном після виборів означала, що вони пройдуть під контролем проросійських бойовиків. Тобто перетворювалися б у повну профанацію. Обійти цю проблему, в рамках Мінських угод Володимир Зеленський, очевидно вирішив шляхом організації спільних патрулювань. Ця ідея подається, як досягнення. Раптом вийде продавити те, чого раніше не було – запустити українських прикордонників на кордон до місцевих виборів, аби Київ міг хоч щось контролювати та отримати хоч якісь гарантії того, що кордон потім перейде під контроль повністю.
Ідея спільного патрулювання колись була реалізована в хорватському місті Вуковар, в рамках врегулювання конфлікту в Хорватії. У 1991 році під час громадянської війни в Югославії місто Вуковар стало ареною запеклих боїв між хорватами, які боролися за незалежність, та підрозділами Югославської народної армії (ЮНА). Після тримісячної облоги солдати ЮНА взяли Вуковар, практично зруйнувавши місто. Протягом 18-21 листопада 1991 року військовослужбовці ЮНА і сербські добровольці влаштували так звану Вуковарську різанину – масову страту хорватських військовополонених на території місцевого шпиталю.
Кількома роками пізніше, після ліквідації хорватською армією сепаратистського анклаву Сербська Країна, почалася мирна реінтеграція Вуковара до складу Хорватії. В рамках цих процесів Хорватія провела амністію для учасників бойових дій (простежується паралель з п.5 Мінських угод), а також була організована так звана перехідна поліція, в якій серби та хорвати служили на паритетних засадах. Вони-то й організували спільне патрулювання вулиць міста. Цікаво, що в перехідній поліції мали служити люди, які не брали участь в бойових діях.
Мирне повернення Вуковара варто вважати успішним, але криваві події 1990-х там ніхто не забув. Відомий, наприклад, інцидент 2013 року, коли хорватські жителі Вуковара в знак протесту збивали зі стін будівель таблички на сербській мові.
Хорватський досвід військової ліквідації сепаратистських утворень, а також їхньої мирної реінтеграції, безумовно, корисний для України. Але повторити його повністю навряд чи вдасться через різні вихідні дані. Прагнення Володимира Зеленського принести в Україну мир, безумовно, треба вітати. Але він вибирає для цього дивні шляхи. У кожному разі, ідея зі спільним патрулюванням кордону для нас може обернутися важкими проблемами.
Справа в тому, що збройний конфлікт між сербами та хорватами носив етнічний характер. Тому примирення обох народів в умовах розпаду країни було найважливішою умовою припинення громадянської війни. Конфлікт на Донбасі етнічним не є. Головною його причиною є збройна агресія Російської Федерації, яку було здійснено за допомогою проксі-сил – бойовиків “ДНР” та “ЛНР”, що є основним інструментом цієї агресії. Це означає, що українським силовикам (прикордонникам), котрі мають захищати державу від збройних зазіхань, по суті, пропонують співпрацювати з військами агресора. А щоб ситуація виглядала не так абсурдно, пропонується ввести “прокладку” у вигляді представників ОБСЄ та застосувати пункт 5 Мінських угод. Він дозволить амністувати бойовиків і сформувати з них “офіційні” силові підрозділи ОРДЛО …
Реалізація цього плану створює передумови для дикої ситуації, при якій прикордонники, які обороняли від сепаратистів пункт пропуску Ізварине влітку 2014 року, змушені будуть патрулювати кордон з тими, хто 6 років тому по них стріляв. Вуковарський досвід, коли в поліцію відбиралися люди, які не брали участі в боях, тут не спрацює: серед українських силовиків достатньо тих, хто хоча б знайомий з учасниками прикордонних боїв літа 2014 року. Страшно уявити в який фарс можуть перетворитися ці спільні патрулювання. У всякому разі нічого, крім приниження наші бійці від такого “мирного плану” не отримають.
Принизивши таким чином силовиків, президент втратить авторитет як Верховний головнокомандувач. Це загрожує йому небезпечними наслідками. Введення “спільного патрулювання” не змінює Мінські угоди по суті. Вони як і раніше будуть передбачати легалізацію вчорашніх бойовиків та їхню вбудову в правове поле України. Це загрожує новим Майданом, що в умовах “ігнору” силовиків, просто виб’є у “зеленої” влади табуретку з-під ніг.
