Візит до Брюсселю є надзвичайно важливий для того, щоб наші партнери по ЄС і НАТО почули чітку інформацію: Україна не змінює курс.
Від Зеленського наші міжнародні партнери передусім очікують продовження того курсу, який вже визначений і закріплений в Конституції, і який передбачає, що Україна рухатиметься у бік європейської і євроатлантичної інтеграції. Тому візит до Брюсселю є надзвичайно важливий для того, щоб наші партнери по ЄС і НАТО почули чітку інформацію: Україна з цього курсу не сходить, вона орієнтована на вступ до ЄС і НАТО, ми ваші партнери і необхідно спільно боротись з викликами, які є у нас, і у вас.
І так, останнє – це про Росію. Вона є спільним викликом і загрозою для всіх. Тому Україні необхідно консолідувати і координувати свої дії зі Заходом, аби їй протидіяти. І або зменшувати, або й, делікатною мовою, елімінувати. Саме ці речі мали би стояти на порядку денному в переговорах у Брюсселі – і тоді Захід був б спокійним, що ніяких сюрпризів не буде, пише автор на сайті “Новое время”.
Загалом, наші західні партнери також хочуть урегулювання ситуації на Донбасі та повернення Криму. Їм поганий мир кращий за хорошу війну, адже від санкцій втрачає не тільки Росія, а й Захід. Тому повернення до миру й дружби з Росією для них є доволі зрозумілою метою. Але лише за певних умов, що є визначальним для нас. Якщо ми їх і надалі будемо чітко артикулювати та наполягати на тому, що за повернення статус-кво треба відновлювати територіальну цілісність, іти з Донбасу, Криму, платити компенсації за завдану шкоду по всіх напрямках — за тисячі вбитих, поранених, півтора мільйона переселенців, моральну і економічну шкоду, то на такій основі й справді можна повертатись до миру. А на умовах, які зараз пропонують в Раді Європи ті ж Німеччина і Франція — беремо Росію назад, бо без неї інституції погано — це було б неадекватно. Більше того, це ніяк не європейська позиція — торгувати принципами і тим, на чому стоїть сучасна Європа. І наша дипломатія повинна про це не говорити, а кричати — і на всіх перехрестях.
Як розвиватимуться відносини з США? Те, що деякі сенатори та конгресмени зараз запропонували Україні стати головним військово-політичним союзником, ми пропонували Америці ще в 2008 році, коли на саміті НАТО в Бухаресті нашій країні відмовили в ПДЧ. Минуло 10 років, і ця ідея опанувала мізки американських політиків, що я вважаю великим прогресом. Дуже добре, що нарешті стало зрозуміло: Україна — не якась пересічна невідома країна, а дуже серйозний фактор європейської, а відтак і глобальної безпеки. Думаю, ця тема повинна стати одним із предметів переговорів з Трампом. І дуже добре, що вони відбудуться наприкінці червня. Що є дуже скоро, а отже зараз українські та американські дипломати мають працювати на всіх парах.
Яку позицію зайняти Зеленському в ситуації з Байденом? Відповідь мені здається дуже простою. Нам треба чітко і ясно зрозуміти: успіх України на американському напрямку — в підтримці з боку республіканців і демократів, і як в Сенаті, так і в Конгресі. До речі, налагодження позитивної взаємодії з обома партіями було важливим результатом зовнішньої політики Петра Порошенка. Та нічого не стоїть на місці: ситуація в партіях міняється, тож нам треба продовжувати почате.
Що важливо, так це не прив’язуватись до скандальних особистостей. Як тільки ми почнемо розділяти обидві партії, проблеми виникнуть дуже швидко. Нам треба підтримувати український кокус — групу дружби з Україною у Палаті представників Конгресу США. Вона об’єднує як республіканців, так і демократів — і на краще зав’язувати з ними дружбу за на всіх рівнях і в усіх іпостасях. Якщо ми досягнемо такого результату, то будь-які заяви радників, адвокатів чи ще когось особливого значення не матимуть. І, головне, не впливатимуть на основне: стабільність американо-українських відносин. Так, є окремі елементи, як будуть використовувати у внутрішньо американській політичній боротьбі, але нам від цього треба стояти на гарматний постріл — тоді нас не втягнуть у жодні внутрішні розбірки.
Чи вдасться Зеленському досягнути успіху на зовнішній арені? Для цього потрібні три головні компоненти: максимальне наближення до стандартів ЄС, до НАТО, і жорстка відповідь на російську агресію. Є купа інших підтекстів чи підпунктів. Є Угорщина, деякі проблеми з Польщею, далекий сусід Китай, Азія, і ще чимало інших питань, де нам також треба просувати свої інтереси. Та ключові я вже назвав, і якщо ми будемо їх дотримуватись, то стоятимемо на двох ногах.
