Багато хто з аналітиків та спостерігачів вважає, що переможцем дебатів кандидатів у президенти США стала демократка Камала Гарріс. Можу погодитися з цією думкою, але з певними застереженнями.
Дебати Трампа і Гарріс не відзначалися особливим глибоким змістом чи цікавими тезами – у порівнянні з іншими дебатами вони були достатньо нудними. Оскільки Трамп не фонтанував ідеями, заявами та різкою критикою, загальний рівень експресії суттєво знизився, і на цьому тлі підготовлена, раціональна, спокійна та врівноважена Гарріс виглядала краще. Тому більш позитивно ці дебати пройшли для демократки.
При цьому було помітно, що Трамп досі не може оговтатися від заміни основного опонента в гонитві за посадою президента США. Він розраховував, що його опонентом буде Байден – звичний і зрозумілий. І вся кампанія Трампа будувалася, виходячи з цього: Трамп розраховував, що буде глузувати з Байдена, буде провокувати його, виставляти себе кращим і більш придатним до роботи на посаді президента, ніж нинішній американський президент. Розгубленість від заміни основного опонента у Трампа досі не минула. І в нього немає продуманої стратегії, як реагувати на нового опонента.
Тому дебати відбулися з кращим для Камали Гарріс результатом. Але це не визначить результати виборів у США. Тому що система виборів у Сполчених Штатах досить специфічна: там недостатньо мати більшість голосів прихильників – потрібно перемогти в конкретних штатах, які коливаються і де не зрозуміло, хто саме переможе. Зараз йдеться про те, що результати президентських виборів у США 2024 року будуть визначені у Пенсильванії – у найбільш суперечливому штаті, де відбувається найбільш запекла боротьба, і який дає найбільшу кількість виборщиків до Колегії виборщиків.
Ці вибори здебільшого будуються на негативній кампанії, тобто протиставленні опоненту, а не на закликах голосувати за певного політика. За таких умов не можна говорити, що дебати зіграють вирішальну роль.
Політтехнологічно команда демократки Камали Гарріс дуже грамотно використала дебати. Одразу після них про підтримку Гарріс оголосила співачка Тейлор Свіфт. Не думаю, що в когось були сумніви в тому, що співачка підтримає саме Гарріс, але технологічно цей хід був цікавим: оголошення про підтримку одразу після дебатів стало своєрідним закріпленням перемоги Гарріс на дебатах. Мовляв, Гарріс була настільки переконливою, опонуючи Трампу, що після цього Тейлор Свіфт її підтримала. І тепер демократи будуть відпрацьовувати тезу про те, що Гарріс перемогла на дебатах, значить, Гарріс – переможець.
Очевидно, команда Трампа буде реагувати на все це по-іншому. Але насправді і з ідеями, і з пристосуванням до нового опонента у них велика проблема.
Тепер – стосовно України. Тема України не була провідною на цих дебатах – кандидати навіть більше говорили про Ізраїль в контексті зовнішньої політики, але певним чином згадували. Зроблені заяви, за великим рахунком, не несуть у собі якогось глибинного смислового навантаження.
Трамп вкотре повторив свої тези про те, що, якби він був президентом, то він би не допустив війну в Україні та вторгнення Путіна. Крім того, республіканець спробував дорікнути своїй опонентці тим, що, мовляв, вона проводила якісь переговори перед початком війни, але провалила їх, тому вона ще гірша в контексті зовнішньої політики, ніж Байден. Про завершення війни Трамп нічого конкретного не сказав, лише зазначив, що в інтересах США – закінчити цю війну якомога швидше. При цьому він відмовився давати конкретну відповідь, чи підтримує він перемогу України, натякнувши, що, в принципі, перемога його не цікавить – його цікавить завершення війни як такої.
Натомість Гарріс продовжувала декларувати ті цілі і той політичний курс, який на даний момент реалізує адміністрація Байдена, тобто підтримка України і відсіч Путіну. І демократка спробувала звинуватити Трампа в тому, що він начебто буде дружити з диктаторами, таким чином, зраджуючи американські цінності.
Тому нічого нового на дебатах про Україну не пролунало. Трамп намагається атакувати адміністрацію Байдена за будь-якої нагоди і говорити, що все, що вона робить, неправильно, і він би все робив не так. А Гарріс намагається повторювати ті тези, які раніше озвучував Байден, при цьому особливо не заглиблюючись у суть питання.
В принципі, для обох кандидатів у президенти США питання допомоги Україні, її підтримки, а також завершення війни є додатковим у цій кампанії. Трамп взагалі намагається уникати конкретики, очевидно, для того, щоб це не впливало на його підтримку іншими групами виборців. Він просто говорить, що все завершить, усе вирішить.
Тому зробити якісь висновки про наслідки для України в результаті обрання одного або іншого кандидата на підставі цих дебатів неможливо. Адже ніякої змістовної інформації не пролунало. І для Трампа, і для Гарріс питання України не є провідним, як і зовнішня політика загалом: у Трампа досить своєрідне бачення зовнішньої політики, він тяжіє до ізоляціонізму, натомість Гарріс сконцентрована на внутрішній політиці, а зовнішньополітичні питання для неї не важливі.
Тому у випадку перемоги і Трампа, і Гарріс важливішу роль буде відігравати те, хто у них буде держсекретарем і радниками з зовнішньополітичних питань. Самі ж вони не будуть значною мірою визначати зовнішню політику США.
Звичайно, зараз виглядає так, що Камала Гарріс займає більш послідовну проукраїнську позицію та декларує її. Натомість позиція Трампа тяжіє до повторення багатьох тез, які нагадують російську пропаганду, наприклад, його слова про величезну кількість жертв із боку України, яку приховують. Та й взагалі, ця відмова від декларації необхідності перемоги України виглядає не дуже добре. Просто для Трампа питання України – це щось, що йому заважає, муляє, але особливо його не турбує.
Хто з кандидатів був би більш вигідним для Росії? Путін заявив, що підтримував Байдена, а тепер, відповідно, він за Гарріс. Але це гра. Путін внаслідок свого КДБістського минулого вважає, що він постійно повинен займатися дезінформацією опонентів, тому постійно відверто бреше, очевидно, думаючи, що це робить його талановитим і видатним політиком. Насправді Путін зацікавлений у тому, щоб розпалювати ворожнечу та конфлікти всередині держав Заходу, а більш бажано для Росії, щоб там справа доходила до відвертого протистояння. Тому Путіну не стільки цікавий конкретний кандидат у президенти США, скільки черговий штурм Капітолію, бажано з вогнепальною зброєю.
