Багатьох стурбували анонсовані переговори у Львові між керівниками ООН, Туреччини та України. Зокрема, заява турецького TRT Нaber, що Ердоган має намір використовувати їх для припинення російсько-української війни дипломатичним шляхом. Народ напружився в очікуванні компромісів з Москвою, розуміючи, що ніякі компроміси з РФ апріорі не можуть бути на користь Україні.
Але давайте читати уважно, що повідомив турецький телеканал: “На зазначеній зустрічі будуть обговорюватися кроки, які можна зробити для припинення українсько-російської війни дипломатичним шляхом, за рахунок активізації діяльності механізму, створеного для експорту українського зерна на світові ринки”, – йдеться в повідомленні.
Тепер давайте розберемося, що це за механізм?
По-перше, це сам чотирьохсторонній формат переговорів, що включає Україну, Росію, Туреччину і ООН.
По-друге, це формат укладання угод, коли Україна і Росія не підписують ніяких домовленостей між собою, але окремо беруть на себе зобов’язання перед Туреччиною і ООН.
По-третє, це створений в Стамбулі Об’єднаний контрольний центр, в якому працюють співробітники з Туреччини, Росії, України та ООН. Вони спостерігають за рухом вантажних суден, що беруть участь в продовольчій програмі і перевіряють кораблі на обох кінцях маршруту, щоб переконатися, що вони не везуть зброї.
Це той механізм, за рахунок активізації якого Ердоган сподівається закінчити війну між Росією і Україною дипломатичним шляхом.
Відразу слід зазначити, що обстрілом Одеського порту на наступний же день після підписання відповідних документів в Стамбулі, Росія чітко показала, що продовольчу угоду вона розглядає окремо від ведення військових дій проти України. Сигнал Кремля був однозначним: зерно – окремо, війна – окремо; угода з Туреччиною і ООН не означає угоди з Україною.
Тобто, Москва сама тоді вивела цей “продовольчий” механізм за рамки процесу дипломатичного врегулювання російсько-української війни.
Крім того, це механізм не прямих домовленостей між сторонами, що конфліктують, а фіксації зобов’язань перед посередниками (Туреччиною і ООН). Відповідно для врегулювання конфлікту між Москвою і Києвом він просто непридатний. Він може бути використаний тільки для взяття сторонами зобов’язань про припинення вогню, тобто про перемир’я.
І Москва дійсно зацікавлена в перемир’ї. Кремль бачить, що він буксує, і у військовому, і в політичному сенсах. Плани про проведення референдумів й анексії українських територій поки непосильні для РФ. Тому вона зацікавлена в тактичному перемир’ї, щоб перегрупуватися, зміцнитися і стабілізувати свою владу на окупованих територіях.
Але Київ прекрасно бачить такий інтерес Москви і, природно, не зацікавлений в його реалізації. Тим більше, що з кожним днем шансів виграти війну, а не просто домовитися з Москвою про вихід на позиції 23 лютого, у Зеленського більше. З кожним днем, нехай повільно, але вірно, Росія стає слабшою, а Україна сильнішою.
При цьому, стратегічного перелому на фронті, на жаль, поки що не відбулося. Москва як і раніше наступає на деяких напрямках, і у неї як і раніше більше, ніж у України, зброї, боєприпасів і особового складу. Водночас ЗСУ мають тактичні успіхи на півдні. Відповідно, в компромісних переговорах ні Київ, ні Москва поки не зацікавлені. Обидві сторони ще розраховують на свою перемогу і мир на своїх умовах.
Тому перспектив використання Стамбульського механізму для дипломатичного врегулювання конфлікту на цей момент немає взагалі. Але, цей механізм можна використовувати для розв’язання питань, в яких зацікавлені обидві сторони і які ефективніше вирішувати через міжнародних посередників. Наприклад, обміну полоненими, умов утримання полонених, безпеки ядерних об’єктів і т. д.
Своєю чергою, Ердогану вигідна “активізація Стамбульського механізму” сама по собі (незалежно від реалістичності його використання для завершення конфлікту), оскільки дозволяє Туреччині зберігати роль посередника, тобто, не брати участь у західних санкціях проти Росії, і посилювати свою вагу на міжнародній арені, як гравця, від якого залежить глобальна безпека. Тому Анкара буде при кожному зручному випадку згадувати успіх “стамбульських” продовольчих переговорів і намагатися “активізувати” механізми, створені ними.
Що не означає, що цей інформаційний танець призведе до якихось компромісів між Москвою і Києвом. Принаймні, поки хоча б одна сторона не буде примушена йти на них. Але вже очевидно, що одна не може собі цього дозволити, а іншій просто не дадуть…
Тому, – нехай Ердоган знімає вершки з нашої війни, “ласкаве теля двох маток смокче”. А нам, як то кажуть, “свою справу робити”…
