Надання Україні фінансування з боку ЄС – тема, що постійно обговорюється. Однак слід визнати: Європа досить інфантильно розглядає російську загрозу. І постійне затягування з допомогою доводить цю тезу. Що відбувається?
Під час візиту до Києва глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що ЄК надасть Україні кредит на 35 мільйонів євро в рамках зобов’язань G7. “Україна продовжує потребувати підтримки ЄС під час безперервних нападів Росії, – наголосила вона, – Це ще один важливий внесок ЄС у відновлення України”. Пізніше на пресконференції Урсула фон дер Ляєн заявила, що в Євросоюзі впевнені, що можуть надати Україні кредит дуже швидко.
Втім, варто пригадати, що питання надання $50 мільярдів від держав G7, яке надовго зависло, показало неповороткість західної системи в критичні для її союзників моменти історії. Дехто в Європі поводиться так, нібито війна Росії в Україні їх взагалі не стосується, а угорський прем’єрміністр докладає всіх зусиль, щоби Україна цих грошей взагалі ніколи не побачила. Причому Віктор Орбан, який постійно видає себе за “непримиренного борця за мир”, впритул не хоче бачити: Росія, крім України, постійно десь воює. Москва не припинила свої воєнні дії в Сирії, створює конфлікти ледве не на половині території Африки, допомагає Ірану в його проксі-війнах на Близькому Сході.
Сталося очікуване: після того, як європейці зобов’язалися надати ці 50 мільярдів – вони взяли літню відпустку, і лише у вересні ця тема знову по-справжньому почала обговорюватися. Подібний підхід дуже нагадує ситуацію, коли не так давно допомога від Сполучених Штатів майже на півроку була заблокована американським Конгресом.
Можна дуже довго посилатися на юридичні колізії, які не дозволяють вчасно надати необхідну допомогу Україні. І потрібно зауважити, що Єврокомісія ухвалила пропозиції, котрі дадуть можливість Європейському Союзу виділити 35 мільярдів євро. Однак пропозиції – це ще далеко не остаточне рішення, і тим більше, не надання коштів. А українцям ці гроші потрібні вже зараз, а не колись там потім, коли європейці нарешті зможуть прийти до єдиної думки з цього питання.
При цьому також не варто скидати з рахунку, що прем’єр Угорщини Віктор Орбан, який став представником інтересів Москви в Європейському Союзі, бачить свою місію в тому, щоб цей довгоочікуваний план допомоги Україні для її відновлення, й надалі залишався у підвішеному стані. Хоча здавалося, що раніше не мало бути жодних перепон у наданні Україні кредиту на 50 мільярдів доларів, використовуючи як заставу активи Центрального банку Росії в розмірі 325 мільярдів.
Прикро, що між США та країнами Європи так довго тривали дискусії щодо того, чи можливо використовувати всі заморожені активи РФ, як заставу під видання кредиту, а не лише для використання відсоткового доходу від них. Хоча ця фінансова ін’єкція, після якої Україна матиме змогу залатати найбільші дірки в своєму бюджеті, несе в собі і важливий політичний елемент. Посилаючи Путіну чіткий сигнал від колективного Заходу: Москва не мусить сподіватися, що підтримка Української держави згасне.
Тому таке довге затягування з виділенням Україні довгоочікуваної допомоги утверджувало російського диктатора в думці, що йому потрібно якось дотягнути до листопадових президентських виборів в Америці. Після чого допомога Києву взагалі припиниться, що змусить Україну капітулювати перед Російською Федерацією.
Багато хто на Заході й досі не може усвідомити, що війну в Україні Путін і Кремль розглядають як ключ до знищення західної цивілізації. Тому намагання дистанціюватися від неї, роблячи вигляд, що вона їх не стосується, лише підштовхує Москву до дедалі агресивніших дій проти України.
Каменем спотикання й досі залишається питання, що робити у разі, якщо з різних причин російські активи будуть розморожені або надходжень від заморожених російських активів буде недостатньо для фінансування кредиту. Як тоді розподілити навантаження на всі держави-гаранти за цим кредитом?
Можливі різні варіанти, за яких російські активи будуть розморожені. Проте таким чином будь-яке важливе рішення можна загальмувати, чи взагалі відмовитися його прийняття, мотивуючи тим, що в разі негативного для сторін розвитку подій, це призведе до ситуації, яку неможливо вирішити взагалі.
Скидається на те, що рішення стосовно надання Україні кредитів раніше просто відкладалося, й не один тільки Віктор Орбан чекав, що в Білому домі в 2025 році опиниться Дональд Трамп, і тоді питання фінансової та воєнної допомоги Україні взагалі може бути знято з порядку денного. Та лякаючи Європу ймовірністю непогашення позики, угорський прем’єр цим стопорив допомогу Україні. Рішення про яку цілком можна було прияти ще в середині літа, не чекаючи закінчення канікул європейського політичного істеблішменту.
Крім того, все раніше упиралося в небажання з боку офіційних осіб Європейського Союзу змінювати закони про запровадження санкцій, щоб пристосуватися до юридичних норм США. Адже для цього потрібна підтримка та схвалення цієї ініціативи всіма державами-членами Євросоюзу.
А тут на підхваті у Путіна є політичний васал Орбан, який буквально кидається блокувати будь-яку ініціативу Заходу щодо допомоги Україні. Тим паче, коли мова йшла про конче необхідну позику в 50 мільярдів доларів. Політичної пікантності ситуації додавало те, що теоретично об’єднана Європа сама могла профінансувати цю позику, але донедавна в США вважали, що необхідно щоби в Великій сімці Америка і Європа діяли узгоджено.
Політичну інфантильність європейців можна пояснити тим, що низка держав ЄС стримувалися заради перспективи встановлення майбутніх відносин з Російською Федерацією. Хоча їм давно пора було побачити реальність та спробувати зрозуміти світогляд путінської Росії. Росіяни не зупиняться, доки армія, сильніша за їхню, не зупинить їх – або їхнім військам буде завдано такої шкоди, що вони більше не становитимуть загрози Європі та всьому світові.
Якщо ж війна перекинеться з України на іншу частину Європи, то й там буде більше Буч, Ірпенів, Маріуполів, Бахмутів – але у більших масштабах та зі значно серйознішими наслідками. Якщо населення Росії не може або не хоче зупинити Путіна, то Захід повинен це зробити заради самого себе.
Намагання заощадити на допомозі Україні виглядає як спроба зекономити на безпеці самої Європи. Адже Україна завжди була, є і буде невід’ємною частиною Європи. А всі старання прем’єра Орбана довести європейцям, що заради “миру” потрібно тільки перестати допомагати Україні – не витримують жодної критики.
Адже навіть якби хтось спробував позбавити Україну грошей на військові та гуманітарні потреби, це не зупинило продовження війни Путіним. Від лютого 2014 року до 2017 року українцям ніхто нічого не давав. Проте це не утримало Путіна від початку Великої війни в лютому 2022 року. До того ж, допомогу Україні навряд чи можна вважати великою ціною за відведення загрози захоплення Росією Східної Європи, яка до вступу до ЄС була бідною та відсталою частиною Європейського континенту.
Путін відмовляється від будь-якого припинення цієї катастрофічної для Російської Федерації війни. Він особисто довів ситуацію до стану, коли закінчення війни означатиме одночасно й кінець його тоталітарного режиму.
Тоді росіяни запитали б його: ви вбили на цій війні більше, ніж 600 тисяч чоловік; ви знищили нашу армію, ліквідовані тисячі наших танків, а санкції зруйнували нашу здатність виробляти достатньо, щоб замінити ті, які ми втрачаємо; наш Чорноморський флот втратив уже до половини своїх кораблів і втік з Криму, бо ви не в змозі навіть керувати Кримським півостровом. Після чого Путіна усунуть від влади шляхом державного перевороту. А це саме те, чого російський диктатор боїться більше за все.
Фінансова підтримка ЄС – це не тільки гроші, які допоможуть Україні захистити своїх чоловіків, жінок і дітей від подальших вбивств, зґвалтувань, тортур і викрадень російськими агресорами. Це й потужне вкладення в мирне майбутнє Європи, неможливе у разі, коли українсько-європейські кордони раптом перетворяться на російсько- європейські.
Кредитування України на 35 мільярдів є дуже мудрим кроком європейського керівництва, коли застава російських коштів працюватиме на перемогу над РФ. Хоча, безперечно, це лише маленька частина того, що Україні знадобиться на відбудову. Передача 35 мільярдів євро не компенсує шкоди, завданої Російською Федерацією Україні. Однак дасть нам шанс продовжувати боротьбу за свою незалежність, європейське та демократичне майбутнє.
Але не існує способу компенсувати українцям все те, що було заподіяно: всім безневинно убитим, покаліченим і тероризованим людям, чиє життя ніколи вже не буде таким, як доти, до трагічного дня 24 лютого 2022 року. Напад Путіна на Україну дуже схожий на напад скаженого собаки: існує лише один спосіб припинити атаку – знищити нападника.
На мій погляд, російсько-українська війна стала наслідком того, що комуністи в часи СРСР вилучили з російського генофонду якісний генетичний матеріал. Звідси й освячення російськими “елітами” нічим не спровокованого вторгнення Росії в Україну. Але після знищення українською армію величезних складів боєприпасів та влучних ударів по НПЗ – в Москві починають розуміти, що Росія бере участь у війні, в якій їй не виграти.
Наразі хороша новина в тому, що коли Україна приєднається до Європейського Союзу, вона фактично стане співгарантом цієї позики. З усіма позитивними наслідками, котрі з цього випливають для українців. Надання кредиту Україні на 35 мільярдів євро робить ближчим час остаточної поразки путінського режиму.
