Видання The Financial Times наполягає на тому, що президент України Володимир Зеленський готується відправити у відставку головнокомандувача Збройними силами України генерала Валерія Залужного і вже провів із ним відповідну бесіду, пропонуючи генералу посаду радника президента й наполягаючи на тому, що навіть якщо Залужний не погодиться, він все одно буде усунутий з посади очільника ЗСУ
Я абсолютно свідомо не коментував цієї інформації, яка в останні дні, можна сказати, години з’явилася в українському інформаційному просторі. Інформацію, яку викладали українські блогери, до яких частина аудиторії могла мати питання, з яких саме джерел вони отримують це повідомлення про зустріч президента України й головнокомандувача Збройними силами, та якою інформацією керуються, коли повідомляють такі резонансні факти своїй аудиторії.
Однак, ми з вами якось погоджуємося, що журналісти західних видань, просто так працює преса у цивілізованому світі, мають верифіковані джерела інформації й таким чином ті факти, які вони викладають принаймні варті уваги. Утім я не вбачаю великої сенсаційності у повідомлення видання The Financial Times. Про те, що між президентом України й головнокомандувачем Збройними Силами непрості взаємини, говорять вже кілька місяців поспіль. Про те, що головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний має набагато більш серйозну громадську підтримку, ніж президент України Володимир Зеленський, також широко відомо, зокрема з соціологічних опитувань останніх місяців. Про те, що Володимир Зеленський вкрай уважно дивиться за результатами таких опитувань і за тим, хто з політичних конкурентів, навіть ймовірних, мають більшу довіру українського суспільства, ніж сам чинний президент, також відомо давно. Це не новина воєнних років, а можна сказати, інформація усієї кар’єри Володимира Зеленського, як телевізійного шоумена, так і очільника Української держави. Про те, що в Офісі президента можуть вважати, що така довіра до Залужного може зменшитися, тільки якщо він залишить посаду головнокомандувача Збройних Сил України, також давно вже говорилися на різних рівнях інформованості. Про те, що це буде серйозна особиста помилка президента України Володимира Зеленського та колективна помилка його оточення, також говорив багато хто і я також.
Я, до речі, підкреслюю, що не збираюся висловлюватися з приводу права президента України призначити нового головнокомандувача Збройними Силами України – це конституційне право Володимира Зеленського. Я також не збирався висловлюватися щодо ефективності того чи іншого українського генерала на посаді головнокомандувача ЗСУ – це питання до воєнних експертів, я б навіть сказав, до воєнних істориків, які за роки після того, як закінчиться війна між Росією України, а ми розуміємо, що попереду ще роки й роки тяжких випробувань, дадуть оцінку тому, що відбувалося у непрості воєнні роки виходячи насамперед з остаточних результатів цієї війни, її етапів і того, хто буде остаточним переможцем у цьому двобої – Російська Федерація чи Україна. Адже ми розуміємо, що у такій війні може бути будь-який результат, і питання самого існування Української держави та перебування тих, хто вважає себе українцем на її території – це зовсім не вирішене питання з огляду на те, що президент Росії Володимир Путін, його оточення і народ зайняті так званим “остаточним розв’язанням українського питання” та готові заплатити будь-яку ціну, щоб їхні цілі втілилися у життя. Це має розуміти кожен хто живе сьогодні на території України.
Все тільки починається! Ще головних подій цієї війни не було.
Саме тому я завжди вважав, що в інтересах президента, української політичної підприємницької еліти, цієї частини українського народу, яка обрала собі перебування на території України в час найбільш серйозних екзистенційних випробувань для українців використовувати цю велику довіру до Валерія Залужного з метою посилення хоча б психологічного потенціалу українців, з огляду на ті випробування, які відкриваються перед нашими очима у найближчі тяжкі місяці, роки, а може і декади безперервних воєнних випробувань.
Звичайно, можна аналізувати ситуацію не з реалістичної точки зору, а з політично-електоральної навіть не усвідомлюючи, що обрій виборів президента і парламенту України дуже далекий з огляду на можливості багаторічної виснажливої чорної війни Росії проти ненависної Володимиру Путіну та його нації – України.
Довіра – це величезний капітал в умовах, коли мова йде про екзистенційний конфлікт двох сусідніх народів, кожний з яких вважає територію за яку йде боротьба своєю.
Треба усвідомити, що і довіра до Валерія Залужного нікуди не зникне, навіть якщо уявити, що він буде усунутий з посади головнокомандувача Збройними Силами України, бо будь-який інший очільник буде, так би мовити, сприйматися через призму Залужного. Навіть, якщо він буде досягати успіхів на наступних етапах цієї непростої війни, багато хто буде говорити: от якби Залужний очолював Збройні Сили, успіхів було б набагато більше і вони були б масштабнішими, ніж зараз.
А якщо Збройні Сили України під керівництвом нового командувача будуть зазнавати поразок чи політичне керівництво країни буде йти на компроміси із російським політичним керівництвом (ймовірність таких компромісів, як ми з вами всі реалістично розуміємо, зовсім не є виключеною, бо попереду, як я вже казав, роки випробувань), то тоді всі будуть казати: якби Залужний очолював ЗСУ, не було б таких поразок, не було б таких компромісів.
Залужний вже зайняв в українській національній психології те місце, яке за великим рахунком у 2019 році з іншою програмою довіри, з програмою закінчення війни, можливості простим людям керувати країною, швидкого покращення життя, “Великого будівництва” і “Великої реставрації” зайняв телевізійний актор Володимир Зеленський.
Однак, як я вже говорив, навіть у ті роки з точки зору української свідомості, яка тут досить серйозно відрізняється від російської, таке місце не можна займати довго. Уже напередодні великої війни рейтинг чинного президента почав стрімко зменшуватися, і стало очевидним, що ця зацікавленість у постаті Володимира Зеленського зникає у широких колах українського суспільства. Його популярність, як це не парадоксально звучить була врятована саме цією великою та жахливою війною, у яку він до останньої хвилини, як ми тепер бачимо і розуміємо, не вірив і до якої політичне керівництво країни, м’яко кажучи, не готувалось.
Але і тут попри ту велику довіру, яка в українського суспільства була до очільника держави насамперед як представника інституції країни, що бореться за своє існування, і тут починається українська програма – пошук нової постаті, яка буде задовольняти українське прагнення до знаходження людини, яка втілить в собі національне очікування. Так було завжди, так буде й у майбутньому. Зараз це місце в українському серці, я б сказав, абсолютно очевидно зайняв Валерій Залужний. Ми розуміємо, що якби, скажімо, в четвер були президентські вибори, генерал виграв би ці вибори з будь-яким конкурентом.
Ситуація звичайно може змінюватися, однак треба усвідомлювати, що навряд тим, хто керує країною у воєнні роки з політиків вдасться знову зайняти таке місце в українському розумінні “постаті рятівника” враховуючи все те, що відбувалося та все те, що ще відбудеться.
Тому цим людям, знову таки, потрібно думати не про збереження на верхівці влади, що є абсолютно нереалістичним в повоєнні роки, а про те, як використати капітал довіри до головнокомандувача Збройними Силами України Валерія Залужного для збереження національної єдності й готовності українців до тривалого протистояння російській агресії.
Це і є головна задача української держави й українського народу на 20-ті, а може, і на 30-ті роки XXI сторіччя, роки війни, конфлікту і випробувань. Такими будуть ці роки в не простій українській історії й чим більш серйозно ми зможемо використати капітал довіри, тим більшою буде можливість скоротити термін воєнних випробувань для українського народу й Української держави. Однак про це ви не прочитаєте на шпальтах The Financial Times.
