Військове, політичне і пропагандистське планування Росією війни в Україні було абсолютно непродуманим, суперечливим і часом просто дурним. Про це йдеться в статті російського видання “Проект” про те, чому РФ виявилася не готова до війни, яку сама розв’язала.
А чи був план?
Більшість співробітників російського уряду і Кремля нічого не знали про плани Путіна почати повномасштабну війну, і навіть високі начальники не встигли скласти план дій — наприклад, в економіці або пропаганді. Крім цього багатьох вражала сама ідея війни з сусідньою державою. Саме тоді один з високопоставлених співрозмовників Проекту в кабінеті міністрів на питання про те, що він думає про війну, зміг видавити тільки: “Пі**єц”.
“Особливо нерозумно себе почували ті депутати Держдуми, які ще на початку року за завданням керівництва підписали звернення до Путіна з проханням визнати незалежність ЛНР і ДНР, не здогадуючись, що воно буде предтечею війни. Знайомий одного з парламентаріїв згадує: 24 лютого депутат дзвонив йому чи не в сльозах – він сильно переживав через те, що його підпис під зверненням використовували для початку бойових дій”, – пише видання.
Незадоволених, звичайно, пропрацювали. Замовкли навіть депутати, які спочатку зважилися публічно виступити проти війни. У перші дні бойових дій п’ять парламентаріїв засудили російську агресію . Але вже в квітні, коли кореспондент «Проекту» подзвонив всім «незгодним» депутатам, вони відмовилися обговорювати свої антивоєнні заяви. Федеральний чиновник на питання Проекту, чому “незгодні” депутати стали мовчати, іронізував: “немає тих, хто проти. Просто хтось неточно висловився. А так-всі завжди підтримували”. Співрозмовник, близький до керівництва «Єдиної Росії» уточнює: з тими, хто вагається, провели профілактичні бесіди.
Однак ці бесіди не допомогли в іншому. Десятки співрозмовників – чиновників і підрядників Кремля — розповідали “Проекту”, що не розуміють, яких цілей Росія домагається в Україні. І зізнавалися – у всьому, що стосується проведення “спецоперації”, від пропаганди і до відправки військ на Україну, панують хаос і плутанина.
Строковики і собаки
Багатьох солдатів привезли на кордон з Україною ще на початку лютого. Частка строковиків серед них була велика – тим дивніше, що керівництво країни про них не знало. Наприклад, в одній батареї 252-го мотострілецького полку з 40 осіб було 26 призовників
У Кантемирівській і Таманській дивізіях, які чекали наступу під Білгородом, теж опинилися строковики. І командування не подумало не тільки про те, що їм не місце в гарячих точках, а й про їх побут. Спати їх відправили на вокзал станції Долбіно, причому без їжі, так що п’ять попередніх бойових дій днів військові не отримували навіть сухпайки .
24 лютого окупантів кинули в бій, і до цього часу проблеми з продовольством стали повсюдними.
У вже згаданому 252-му мотострілецькому полку польову кухню розбомбили в перші ж дні . «Виживали як собаки задристані – каже мати бійця цієї частини. – Спочатку не було навіть сухпайків. У всіх обмороження”.
У цих умовах строковики провели багато днів-російське керівництво занадто довго усвідомлювало помилки і ще довше їх виправляло, пише видання.
Втім, призовники були не єдиною проблемою. Російське керівництво, розраховуючи на швидку перемогу, заздалегідь перейнялося тим, щоб нові володіння було кому контролювати. Так в Україні виявилися бійці Росгвардії, привчені наводити порядок на вже захоплених територіях, але не воювати.
Росгвардійці наступали в неброньованих вантажівках , а з собою везли шоломи і кийки, явно недостатні для боротьби з українськими військами. Дуже швидко стали з’являтися сумні свідчення-журналісти “Медіазони” знайшли повідомлення про загибель як мінімум 78 росгвардійців.
Не дивно, що наступ російської армії виявився невдалим і на цьому тлі в російській еліті посилилися внутрішні конфлікти. “Це як у фільмі” 17 миттєвостей весни“ — Берлін бомблять, а вони гризуться. Так і тут”, – іронізує співрозмовник в керівництві однієї зі структур російського уряду. Особливо сильно ця “гризня” проявилася під час переговорів.
Незацікавленість у переговорах
Як пише видання, Путін був настільки мало зацікавлений у переговорах з Україною, що відмовився від постійного контакту з главою російської делегації і своїм помічником Володимиром Мединським, який через це в основному звітував заступнику голови адміністрації президента РФ Дмитру Козаку і голові адміністрації президента РФ Антону Вайно.
В кінці березня Мединський повинен був зробити важливу заяву-що Росія нібито побачила у української сторони прагнення до компромісу і йде на поступки у відповідь, одна з яких — відведення військ від Києва. Воно повинно було виправдати відступ від Києва окупаційних військ, які не змогли захопити столицю.
Однак після цієї заяви Мединського глава Чечні Рамзан Кадиров записав відеозвернення, в якому заявив, що «пан Мединський щось помилився». Його також критикували за цю заяву російський пропагандист Володимир Соловйов і гості його програми.
“Мединського ця критика настільки вибила з колії, що він спробував домогтися телефонної розмови з президентом, щоб уточнити, чи все він правильно сказав. Однак Путін виходити на зв’язок зі своїм помічником не поспішав. … Мединський так нервував в очікуванні відповіді, що як справжній бюрократ вирішив перестрахуватися і виступив з новою заявою, в якій, про всяк випадок, жорстко розкритикував Україну», — пише Проект з посиланням на переказ співрозмовника, близького до переговорів.
Путін відповів на дзвінок Мединського і підтвердив його правоту тільки через добу.
Загадкове мовчання російського керівництва
Щоб “впоратися з невдачами на фронті і плутаниною в головах» Путін і Шойгу вирішили просто замовкнути, констатує Проект.
Шойгу тільки раз побував у військовому госпіталі і жодного разу не поїхав ні на фронт, ні у військові частини.
“Після появи в госпіталі Шойгу довго зникав з поля зору ще двічі-з 11 по 24 березня і з 8 по 19 квітня», — зазначає видання.
Путін порівняно з щоденними виступами Зеленського “лише 18 разів публічно виступав з оцінками кампанії». При цьому проміжки між його виступами стають все більше. “Якщо в перші дні Путін давав оцінки військових дій майже кожен день, то пізніше паузи між заявами стали досягати двох тижнів”, – пише Проект.
Знайомий міністра оборони РФ пояснив Проекту, що “російському керівництву часто просто нічого сказати”.
