Нерішучість і стриманість США змушує арабський світ вважати, що Америка більше не той надійний гарант безпеки, яким вона була раніше. Про це повідомляє Wall Street Journal.
Зазначається, що американці переконані, що в питанні російської агресії вони знаходяться на правильній стороні історії. Вони твердо підтримують сміливих українців, які захищають Батьківщину, проте багато арабів дивляться на все по-іншому.
Вони розглядають США в 2022 році через призму власного досвіду за трохи більше ніж 30 років. З їхньої точки зору, зараз дечого не вистачає. У 1990 році, коли арабський агресор вдерся на територію свого слабшого і невеликого сусіда, коли Саддам Хусейн окупував Кувейт, президент США Джордж Буш-старший проголосив, що ніхто «цього терпіти не буде».
Він зібрав найбільшу міжнародну коаліцію з часів Другої світової війни, до якої увійшло також півмільйонне військо США, щоб вигнати загарбника, відновити суверенітет Кувейту. Вашингтон зібрав мільярди доларів на відновлення країни.
Араби люблять згадувати про часи, коли США демонстрували рішучість проти агресії. Їх лідери тоді відгукувалися на заклики Вашингтона, відправляючи свої війська і розміщуючи на своїй території сили коаліції. Це був пік арабської впевненості в Америці. Але досвід останніх років наклав свій гіркий відбиток. Список скарг дуже довгий.
Він починається з промови Барака Обами в 2009 році в Каїрі, яку розцінили як пропозицію співпраці «братам-мусульманам» після повалення давнього союзника США в арабському світі Хосні Мубарака. Потім Обама віддав Росії контроль над Сирією, відмовившись реагувати на порушення накреслених ним же червоних ліній із застосування хімічної зброї.
Піком стала його порада давньому партнеру в галузі безпеки Саудівської Аравії навчитися ділитися Близьким Сходом з радикальними лідерами Ірану, з якими він уклав сумнівну угоду щодо ядерної програми. Ця угода винагороджувала Тегеран, який так і не відмовився остаточно від ядерних амбіцій.
Пізніше Дональд Трамп поповнить арабський список скарг. За часів свого президентства він говорив про відновлення партнерства з давніми друзями. Але Трамп був абсолютно байдужий, коли Іран вдарив по найбільшому нафтовому родовищу Саудівської Аравії. Зараз, за часів адміністрації Джо Байдена, араби вказують на численні принизливі моменти.
Наприклад, Іран не боїться у відповідь на атаки Ізраїлю завдати удари по американських активах. Тому що він знає, що Америка не відреагує. Тегеран несподівано отримав цілий ряд поступок з боку США на тяглих переговорах у Відні. Вашингтон обмежено відреагував на численні удари іранських ракет і безпілотників на території Саудівської Аравії і ОАЕ, відмовившись змусити Іран дійсно дорого заплатити за агресію.
В результаті, в очах багатьох арабів усі грізні військові активи США на Близькому Сході – це лише ширма, за якою ховається відмова від рішучості і зобов’язань.
“Дивлячись на американську стратегію “битви до останнього українця” в протистоянні проти агресії Росії, багато араби роблять висновок, що США більше не можна вважати надійним гарантом безпеки. І ядерна зброя, яка є у Росії, якої поки немає в Ірану і від якої Україна відмовилася, – це єдине, щось змінює ситуацію», – ідеться в статті.
У цьому контексті багато хто згадує диктатора Лівії Муаммара Каддафі. Він через переговори теж відмовився від ядерних амбіцій. І через кілька років після того його режим скинули, а його самого вбили.
Видання пише, що поширені погляди на Близькому Сході дещо маніпулятивні. Вони виділяють американські провали і закривають очі на помилки власних урядів. Реальність набагато складніша. І ніякі помилки в політиці США не виправдовують злочинну поведінку Росії в Україні.
Втім, арабська точка зору все ж має сенс. Якщо президент США в 2022 році не хоче повторювати слова, сказані його попередником в 1990-му про те, що «таке ніхто терпіти не буде», тоді сумніви в рішучості Америки цілком виправдані.
І пошуки інших джерел стримування – не така вже й погана ідея. Природно, Москва і Пекін не можуть стати альтернативою. Деякі можуть звернутися до Ізраїлю, який може допомогти. Але країна з населенням менш як 10 мільйонів – не супердержава. Тому, знову ж таки, залишаються тільки США. Однак події в Україні пропонують дуже важливий урок.
