Tag: війна

  • Зло ніколи не зникає

    Зло ніколи не зникає

    Воно може на час опинитися похованим під уламками Берлінської стіни, але як тільки ми втрачаємо пильність, воно знову вилазить назовні. І той факт, що після закінчення холодної війни і тотального тріумфу свободи багато громадян на Заході не усвідомлюють, що демократія – це єдиний спосіб прогресу, дивляться на Китай, знаходять симпатії до ХАМАС і бен Ладена, те, що Путін має підтримку у вільному світі, говорить про те, що ми втратили орієнтир.

    Війна в Україні, продовження протистояння в Ізраїлі і далі за списком – момент істини для всього людства.

    Перемога України є необхідною умовою для початку змін. Перемога України – це більше, ніж відновлення територіальної цілісності, більше, ніж історична справедливість. Це насправді історичний шанс для всього вільного світу нарешті зрозуміти, що компромісу з вампірами і вбивцями бути не може.

    На Заході часто міркують про те, як “самовіддано” вони допомагають фінансами і зброєю. Але Україна сьогодні платить кров’ю, людськими життями. І це неоплатний борг всього людства перед Україною, яка стримує сили зла, затуляючи світ від фашизму. Безприкладний героїзм українців і рішучість не підкоритися злу – найпотужніший енергетичний імпульс, який наповнює вільний світ сьогодні.

    Зараз на фронті все складається не так, як хотілося б, і тим не менш героїчна боротьба триває. У підручниках історії буде написано: зміни на Заході, після 30 років ганьби і відступів, трапилися тому, що Україна вистояла і – ми всі в це віримо – перемогла.

  • Культурна дистанція. Наріжний камінь у фундаменті нашої війни

    Культурна дистанція. Наріжний камінь у фундаменті нашої війни

    Культурна дистанція народів може бути різною. Наприклад, між українцями та норвежцями культурна дистанція буде явно більшою, ніж між українцями та білорусами. Тому що кириличний алфавіт. Тому що простір православної культури. Тому що східна Європа, географічне сусідство та слов’янські народи. Українці здатні зрозуміти білорусів без перекладу – на відміну від португальців чи греків. Але величина культурної дистанції визначає не тільки здатність розуміти одне одного. Іноді вона визначає ще й швидкість асиміляції.

    Барбара Такман у книзі “Серпневі гармати” писала про передумови Першої світової війни. Серед іншого, вона згадувала про анексію Німеччиною французьких Ельзаса та Лотарингії за підсумком франко-прусської війни 1870 року. Бісмарк був проти цього кроку, стверджуючи, що нові території стануть ахіллесовою п’ятою Німецької імперії. А коли Генеральний штаб наполіг на анексії, Бісмарк радив надати мешканцям Ельзасу та Лотарингії якомога більшу автономію, бо “що більше вони вважатимуть себе ельзасцями, то менше – французами”.

    Культурна дистанція між французами та німцями була надто великою. Берлін не міг переконати мешканців анексованих областей у тому, що ті відтепер – німці. Єдиний шанс був у тому, щоби замінити національну ідентичність ельзасців – регіональною, але до Бісмарка не дослухалися.

    Німеччина керувала колишніми французькими територіями як “Рейхсляндом” – приблизно так само, як і африканськими колоніями. Такман пише, що в результаті німецькі чиновники озлобили і без того нелояльне населення і про жодну інтеграцію в імперію вже не йшлося. В Першу світову ельзасці та лотарингці відмовлялися воювати в складі німецької армії, а в 1918 році за підсумками Версальського миру території повернулися до складу Франції.

    Культурна дистанція між народами – фактор, що визначає логіку та поведінку як окупованих, так і окупантів. І особливість нашої війни в тому, що Росія відмовляється визнавати культурну дистанцію між росіянами та українцями.

    Фрази про “один народ” – це ж не формула тролінгу. Це державна стратегія. В рамках якої українцям відмовляють у праві на інакшість. У рамках якої на окупованих територіях спершу знищують носіїв української ідентичності, а решті пропонують оголосити себе росіянами. Спочатку прибирають тих, хто є носієм культурної дистанції, а потім душать в обіймах тих, хто залишився. І ставку Москва робить саме на те, що слов’янська етномовна спільність, кириличні алфавіти та простір православної культури – цілком достатні для поглинання та розчинення.

    Всі останні тридцять років російської політики в Україні – це спроба стерти культурну дистанцію. Звідси – ідеї другої державної мови та спільні підручники історії часів Табачника. Звідси ж – боротьба з окремою українською церквою та просування громадянської релігії під брендом “Велика Вітчизняна війна”. Москва всіма силами гальмувала культурну емансипацію і готова була залишити українській культурі лише роль такої собі регіональної особливості – з варениками, шароварами та обов’язковим культом Переяславської ради.

    Всі ці тридцять років Україна протиставляла Москві свої спроби збільшити культурну дистанцію. Окремий патріархат та єдину державну мову. Політику національної пам’яті та власний пантеон героїв. Новоюліанський календар та навіть колір беретів в українській армії. Іноді навіть безглузді ідеї – на зразок переходу на латинський алфавіт – були нічим іншим, як тією самою спробою збільшити культурну дистанцію. Прагненням відокремити ідентичність та спробою прокреслити кордон. Той самий кордон, який Москва не полишала надій стерти.

    Культурна дистанція визначає складність асиміляції – зокрема добровільної. Після анексії Криму окупаційна влада провела на півострові перепис. Згідно з результатами якого, кількість кримських татар на півострові залишилася незмінною – близько 13%, а ось кількість українців за вісім місяців скоротилася на 10% (з довоєнних 25% до 15%). Мова, етнічність, національна пам’ять та релігійний чинник спрацювали у першому випадку. А відсутність усього перерахованого – у другому.
    Цілком імовірно, що Москва розраховувала на порівнянну швидкість асиміляції й на інших окупованих українських територіях. Але особливість короткої культурної дистанції в тому, що це фактор, який працює в обидві сторони, а зміна ідентичності – це двосторонній процес.

    За даними радянського ще перепису 1989 року, 11,3 мільйона жителів України ідентифікували себе як росіяни. Ймовірно, значну частину з них складали русифіковані українці, але це не так важливо, якщо зважити на те, що культурна ідентичність – це завжди питання персонального вибору. Величина культурної дистанції дозволяла їм без особливих проблем інтегруватися в українське суспільство, а тому вже 2001 року три мільйони з них обрали українську ідентичність замість російської.
    Зміна ідентичності була питанням персонального вибору. Вона не вимагала зміни конфесії, інтеграція не ускладнювалася фенотиповими особливостями й навіть знання мови та історії стало значним фактором лише десятиліття по тому.

    Усі ці роки персональний вибір визначався сумою подій, що відбувалися в індивідуальних біографіях. Українські росіяни жили в країні, обурювалися рівнем корупції, виходили на протести, реагували на вторгнення в 2014 та 2022, волонтерили та йшли до армії. Якоїсь миті сума вчинків стає важливішою за мову дитинства – і про колишню ідентичність починає нагадувати хіба що закінчення прізвища.

    Національність виявилася не рівнозначна світогляду. Багато з тих, хто став воювати на боці окупаційної російської армії, цілком міг би похвалитися українським родоводом. Але первинним виявилися або ностальгія за СРСР і “втраченою величчю”, або ситуативний фактор соціального ліфта, здатний піднести тебе в умовах окупації на кілька поверхів вгору.

    Ті, хто став на бік України, не завжди могли похвалитися українським бекграундом. Але первинним виявилося бажання захистити свій будинок та небажання жити за тоталітарними правилами. В очах Москви всі вони тепер – зрадники, які не погодилися з роллю іреденти. Кожен факт окупації супроводжується терором проти носіїв ідентичності – щоб потім асимілювати тих, хто у своєму житті готовий зосередитись на цінностях побутового виживання.

    Саме тому, коли ми говоримо сьогодні про нашу війну, фактор культурної дистанції не вдасться скинути з рахунків. Російське “вирішення українського питання” полягає не так у фізичному геноциді, як у культурному. Тому що позбавлених національної ідентичності українців Кремль завжди зможе оголосити росіянами.

    Ті, хто сьогодні борються на фронті, б’ються за те, щоб провести кордон між нами та ними. Будь-яка спроба скоротити культурну дистанцію так чи інакше працює на Росію. Будь-яка спроба збільшити – захищає від розчинення та поглинання. В когось буде спокуса сказати, що від поглинання захищає не культура, а армія – і він матиме рацію. Але в тому й особливість, що від ідентичності людей серед іншого залежатиме те, чи підуть вони у військкомати, коли настане час.

  • Тарнавський: РФ різко збільшила кількість штурмових дій та авіаударів

    Тарнавський: РФ різко збільшила кількість штурмових дій та авіаударів

    Російські окупанти різко збільшили кількість штурмових дій та авіаударів. Про це повідомляє командувач оперативно-стратегічного угрупування військ “Таврія” Олександр Тарнавський.

    “Скидають КАБи з Су-35. Зросли втрати ворога у живій силі та бронетехніці. На Таврійському напрямку ворог завдав 1 ракетного та 29 авіаударів, провів 38 бойових зіткнень та здійснив 911 артобстрілів. Наші захисники та захисниці стійко тримають оборону на Авдіївському напрямку. Загальні втрати ворога в операційній зоні ОСУВ “Таврія” склали 491 особу. 7 окупантів здалися в полон”, – пише Тарнавський.

    Він зазначив, що було знищено 21 одиницю військової техніки. Зокрема, 3 танки, 3 ББМ, 1 ПТРК, 6 БпЛА, 4 автомобілі та 4 одиниці спецтехніки, у тому числі самохідна реактивна установка розмінування УР-77 «Метеорит». Також знищено 3 склади боєприпасів. Ще 11 одиниць техніки пошкоджено.

    Тарнавський додав, що в той же час продовжується проведення наступальної операції на Мелітопольському напрямку.

  • Чому ми ніяк не можемо перемогти?..

    Чому ми ніяк не можемо перемогти?..

    Річ навіть не в тому, що нам не вистачає сучасної зброї. – Нам бракує єдності. Українське суспільство розколоте навмисне нав’язаним мовним питанням, безглуздими політичними битвами прихильників різних вождів, а головне – не вірить у свої сили.

    Ми – як нація – воюємо, працюємо, боремося за своє виживання всього лише наполовину, а може навіть у чверть своїх сил.

    Ми не віримо, що можемо перемогти росію, тому що росія – величезна. Ми не будуємо свої військові заводи – тому що їх розбомблять, ми не робимо свою зброю – тому що ми відсталі і ні на що не придатні. Ми боїмося висловлювати свої думки – тому що дадуть по шиї і відправлять у ТЦК.

    Я багато разів наводив приклади минулих воєн, коли напруженням усіх сил нації досягалася перемога в сутичці з сильнішим ворогом. Як на фронт брали молодих, а не старих, бо молоді в кілька разів ефективніші в бою. Як у тилу працювали сім днів на тиждень по 12 годин, бо фронту потрібна зброя. Як жили упроголодь, за картками, економлячи на всьому. Як багаті віддавали коштовності на перемогу, а діти міністрів воювали нарівні з синами фермерів і робітників…

    У роки Другої світової війни варварські бомбардування тисяч бомбардувальників зносили з лиця землі цілі міста і десятки військових заводів і в Британії, і в Німеччині, але одразу ж будувалися нові, і виробництво військової техніки і зброї тільки збільшувалося з кожним днем. Адже проблема не в тому, що бомбили міста і заводи, а проблема в тому, що ми заводи не будуємо, військове виробництво не розвиваємо, сподіваючись на західні подачки і пояснюючи своє неробство і лінощі тим, що розбомблять.

    Розбомблять. Або потоплять. Безсумнівно.

    На початку Другої світової війни Британія була в морській блокаді. Торговий флот союзників зазнавав величезних втрат від підривів на мінах, нальотів ворожої авіації, атак підводних човнів і дій надводних кораблів. Тільки Великобританія до грудня 1940 року втратила 585 суден, що становили 20% всього тоннажу, а до літа 1941 року її торговий флот скоротився на третину. Разом із кораблями на дно пішли сотні тисяч тонн військових вантажів.

    Наші диванні розумники тут же скажуть – а нічого тоді й плавати. Бо ж бомблять. І топлять. Адже так можна і без кораблів залишитися…

    З такої катастрофічної ситуації є два виходи – перестати відправляти конвої в Європу, сподіваючись за рік-два покінчити з ворожим флотом і мінами; або будувати більше кораблів, щоб не залишити союзників без зброї, військової техніки, палива, продовольства.

    Перший шлях – пряма дорога до поразки. Якби в 1941 році США припинили забезпечувати Велику Британію і СРСР, то вони б, найімовірніше, програли. І тоді Штатам довелося б наодинці боротися і з нацистською Німеччиною, і з імператорською Японією…

    У Штатах вирішили інакше. Було оголошено конкурс на найкращий проєкт морського транспортінка – дешевого, простого в будівництві та експлуатації. Обраний проєкт “Ліберті” був справжньою революцією в технології суднобудування: замість традиційної клепки використовували зварювання корпусу – це різко прискорило темпи виробництва, меблі в каютах виготовляли з тонколистової сталі, а не з дерева, тому судно виявилося набагато легшим, а відмова від дерева забезпечувала високу вогнестійкість.

    Транспортники типу “Ліберті” будувалися на один-два рейси: якщо судно перетинало океан, воно виправдало витрати на будівництво.

    У будівництві кораблів була зайнята вся промисловість США і Канади. Програма передбачала будівництво 2742 суден на 18 суднобудівних верфях. Середній термін будівництва корабля становив 42 доби; рекордний – 4 дні. У 1943 році промисловість видавала 3 транспортники на день.

    Багато кораблів загинуло – для цього їх і будували. Підводні човни потопили 125 транспортників, надводні кораблі – 6, авіація розбомбила 30, підірвалося на мінах 34, стали непридатними внаслідок аварій – 280.

    Проте транспортники “Ліберті” виявилися найголовнішою зброєю Другої світової війни.

    Не треба боятися – треба робити.

  • Патова ситуація – це тимчасова слабкість: Зеленський виступив проти “замороженої” війни

    Патова ситуація – це тимчасова слабкість: Зеленський виступив проти “замороженої” війни

    Президент Володимир Зеленський вважає, що Україна не може дозволити собі “заморожений конфлікт” із патовою ситуацією, тому має його закінчити. Про це він заявив на зустрічі з африканськими журналістами у середу у Києві.

    “Якщо це патова ситуація і заморожений конфлікт, ми маємо чесно сказати, що наші діти будуть воювати. Або наші онуки будуть воювати. Ми вже втратили дуже багатьох людей. Чи хочемо ми так жити, знаючи, що ми роститимемо дітей, які точно потім воюватимуть?” – сказав український лідер.

    Він наголосив, що якщо Росію не поставити на місце, вона знову прийде.

    “Хай там як, війну треба закінчувати. Ми хочемо миру. Так, це закінчення може бути різне, може комусь подобатися, комусь не подобатися, але воно потрібне. І воно потрібне, щоб зло постраждало”, – зазначив Зеленський.

    За його словами, патова ситуація – це тимчасова слабкість і якщо ми хочемо закінчити війну, ми маємо це зробити. Говорячи про Формулу миру, Зеленський сказав, що “якщо Росія виконає один пункт – повагу до територіальної цілісності та статуту ООН, вона виведе війська з нашої території. Це і є закінчення війни”.

    “Так, це ще не повернення справедливості, тому що потрібно щось робити з тим, що вони тут накоїли. Це не вирішить усіх питань, але це точно вже закінчення війни”, – підсумував президент.

  • В ОП назвали, що потрібно для перемоги у війні

    В ОП назвали, що потрібно для перемоги у війні

    Союзникам України необхідно прийняти дві речі, щоб Росія програла у війні, зокрема, вони стосуються постачання зброї. Про це заявив радник глави Офісу президента Михайло Подоляк у Telegram.

    “РФ зав’язла у важких боях і нікуди вже не просувається. І не просунеться. Репутація російської армії та ВПК має вкрай непрезентабельний вигляд. Огидний”, – пише Подоляк.

    Він наголосив, що Росія змушена вже відверто мілітаризувати всю країну, до нескінченності мобілізувати непотрібних людей із бідних регіонів та з в’язниць, а також шукати снаряди.

    “І все це лише для того, щоб вистояти в Україні. РФ уже явно не виглядає вчорашнім «впливовим світовим гравцем», який може й повинен писати світові правила. РФ, намагаючись утриматися від внутрішнього розпаду, істерично відмовляється від сучасного способу життя, технопрогресу й соціальної еволюції та швидко повертається в середньовічне минуле: табори, тотальні заборони, масові арешти”, – зазначив радник голови ОП.

    За його словами, РФ вже давно думає не про те, як захопити нові території, а як вистояти в обороні, зберегти себе, не програти та не втекти з України.

    “І, щоб цього не сталося, щоб Росія точно програла, партнери повинні прийняти дві речі. Перша: Росія може й повинна програти. Ще раз: може й зобов’язана пограти. Це важливо для всіх нас. Друге: зброя – її технологічність, обсяг та своєчасність постачання – має значення. І саме це – єдине правильне рішення”, – підсумував Подоляк.

  • Буданов: Війна може тривати ще довго

    Буданов: Війна може тривати ще довго

    Війна в Україні може тривати ще довго — росіяни не підписуватимуть жодного договору з Києвом та коаліцією союзників, і надалі здійснюватимуть хаотичні обстріли України, але без ведення потужних бойових дій. Про це заявив голова ГУР МО Кирило Буданов у коментарі NV.

    “Є такі випадки в історії, коли давні війни між державами юридично так і не завершені. Простий приклад — РФ і Японія, після 1945 року вони так і не підписали мирний договір через Північні острови. Цій територіальній проблемі вже понад 70 років. Тому цей сценарій дуже вірогідний і тут, бо у РФ значні територіальні апетити щодо України, які стосуються не лише Криму. Звісно ж, ці апетити ніхто не збирається задовольняти», – сказав Буданов.

    Говорячи про те, скільки часу Росія  може вести бойові дії високої інтенсивності, керівник ГУР перелічив низку факторів, від яких залежатиме її майбутнє: системні зміни в російській економіці, зовнішнє постачання товарів військово-технічного призначення, а також зростання втоми від війни у суспільстві.

    Буданов зазначив, що на даний час у РФ ще зберігається економічна стійкість, незважаючи на кризу пального, різке подорожчання продуктів харчування та інших товарів та послуг.

    “Це все розхитує їхню економіку та соціальну сферу, реальні проблеми вони відчують у 2025 році”, – прогнозує керівник розвідки.

    Також він вважає, що втома від війни серед росіян стрімко зростає, а паралельно стрімко скорочується населення РФ, зокрема чоловіче, хоча це не спровокує проблем із «живою силою».

    «Є надія, що 2025 рік стане переломним щодо внутрішніх системних руйнівних змін і процесів у російській державі, суспільстві та економіці. Але це не прогноз, а очікування. Станом на зараз, виходячи з наявних факторів, ймовірність цього є. Але не забуваймо, що ця війна з кожним місяцем глобалізується і породжує нові процеси. Вони також будуть накладатися на ситуацію і сильно змінюватимуть будь-які попередні розрахунки. Це виклик, із яким уже зіткнулися провідні аналітики світу», – сказав Буданов.

  • Зеленський: Україна може досягти результатів на фронті ще цього року

    Зеленський: Україна може досягти результатів на фронті ще цього року

    Україна спробує досягти результатів на фронті ще до кінця року, попри очевидні складнощі. Про це президент Володимир Зеленський сказав у виступі на конференції Reuters NEXT.

    Український лідер визнав повільний поступ настання ЗСУ у Запорізькій області, проте заявив, що, як і раніше, впевнений в успіхах “навіть ще до кінця року”.

    За його словами, українське командування вже має план дій на 2024 рік, який він не може розкрити.

    “У нас є план. Цілком конкретні міста, цілком конкретні напрямки, якими ми йдемо. Я не можу поділитися подробицями, але у нас є деякий поступ на півдні, а також у нас є рух на сході. І деякі, я вважаю, хороші кроки на Херсонщині. Я впевнений, що на нас чекає успіх. Хоча це складно”, – сказав Зеленський.

    У цьому ж виступі Зеленський зазначив, що Україна відкрита для мирних ініціатив будь-яких країн, якщо ці ініціативи виходять із необхідності повного виведення військ РФ з усієї території України.

  • Фейкова інформація згодовується іранцям, як ексклюзив “з перших рук”

    Фейкова інформація згодовується іранцям, як ексклюзив “з перших рук”

    Найконсервативніша іранська газета “Kayhan” – рупор найбільш радикальних сил ісламістського режиму, редактор якої призначається самим аятолою Хаменеї, надрукувала статтю Джафара Блурі “Стати українцем”! Після її прочитання зрозуміло, що автор явно користувався московськими темниками та видумав неіснуючого українського політика, на “авторитетну” думку якого він спитається у своїх “висновках” про російсько-українську війну.

    Джафар Блурі починає свою статтю в газеті “Kayhan” з того, що “За останніми опублікованими звітами про цю війну, за цей період було вбито від 350 000 до 400 000 українських військових, і 120 000 з них загинули лише під час недавньої контратаки України проти Росії. Згідно з повідомленням одного з колишніх радників Пентагону Дугласа Макгрегора, наразі населення України скоротилося з 43 мільйонів людей до 19 чи 20 мільйонів! Стан інфраструктури країни також називають “критичним” і, за словами того ж експерта, “Україна повністю зруйнована”.

    Видаючи бажане для Москви і Тегерану за дійсне, та посилаючись на “авторитетного експерта” колишнього радника міністра оборони США Дугласа Макгрегора, який постійно озвучує і поширює наративи Кремля, розповідаючи про неминучу поразку України, автор статті навіть не намагався перевірити цю “достовірну інформацію” в авторитетних джерелах, адже йому потрібно було донести до іранського читача політичні фантазії, що в українців немає ніяких шансів, і вони вже програли Російській Федерації.

    Далі Джафар Блурі посилається на неіснуючу людину, пишучи, що “Український політик Дмитро Медведчук так пояснив причину жахливого зменшення населення: “Люди виїхали з України. Цієї осені кількість українців, які покинуть свою країну, зрівняється з кількістю тих, хто залишиться”. Це означає, що половина населення цієї країни втекла! І Макгрегор, і Медведчук, а також така важлива фігура, як Джон Міршаймер, казали, що Україна зазнає поразки від Росії”.

    Тут варто відразу додати, що цей професор Джон Міршаймер давно вже занесений до чорного списку Центру протидії дезінформації. Крім того, він є одним із головних проросійських рупорів в американському інтелектуальному середовищі. Московці і їхні симпатики постійно повторюють та тиражують його антиукраїнські тези. Суть яких зводиться до того – якась там Україна просто не має права на існування, і єдине з ким Сполученим Штатам потрібно рахуватися – це Російська Федерація.

    Можливо цей іранський писака просто чув колись про колишнього президента Російської Федерації Дмітрія Медвєдєва, і тому вирішив дані цього кремлівського персонажа об’єднати зі схожим українським прізвищем відомої колись в Україні особи. Хто ж там в Ірані зможе це перевірити на достовірність? А звучить це дуже солідно, мовляв, ось так думає сам “український політик Дмитро Медведчук”. Тобто ексклюзивна інформація отримана з України просто таки “з перших рук”.

    Блурі наголошує, що “Багато політиків та професорів політології та міжнародних відносин вважають, що ініціатором цієї війни є Америка, а коріння початку цієї війни сягає 2008 року та зустрічі в Бухаресті. У цій статті ми хочемо розглянути два моменти. По-перше, знайти відповідь на це важливе запитання, а інше – урок, який ми, іранці, можемо винести з цієї війни. Окрім цих двох відповідей, ми також маємо звернути увагу на те, що Росія є одним із традиційних і потужних конкурентів Америки, і що краще для Америки, ніж залучити цього потужного конкурента до війни та послабити його?! Психологи кажуть, іноді великі цілі породжують великі ризики!”

    З останнім твердженням важко не погодитися. Адже Іран дуже ризикує, ставши на бік Москви та постачаючи режиму Путіна зброю, яка необхідна йому для знищення Української держави. А також запустивши разом з Росією нову війну палестинських терористів з Ізраїлем. У терористичної Російської Федерації немає жодних шансів виграти це глобальне протистояння з країнами колективного Заходу. Це означає, що після прогнозованого програшу Кремля, Тегеран також опиниться у стані тих, хто програв. З відповідними негативними для себе наслідками, котрі з цього витікають.

    І це буде той найважливіший урок, який Іран або те, що від його територій залишиться, після необачного приєднання режиму аятолл до кремлівської кривавої вакханалії в Україні, обов’язково винесе з війни Росії в Україні.

    Далі газета “Kayhan” зазначає: “Усунути Росію з дороги, безперечно, є великою метою для Америки, тоді як ціна цього ризику вдарила по кишенях пригнобленого народу України та європейців, а не Америки! Американці не рахуються ні з друзями, ні ворогами для досягнення своїх цілей. Незважаючи на знання про те, що країна – навіть європейська – може бути знищена, 400 000 європейців були убиті, а 63 000 європейців загинуть у сувору зиму через енергетичну кризу, викликану війною, що привела Україну в це скрутне становище”.

    Препарування фейкової інформації під потреби і бачення Тегерану, і поширення серед іранців думки, що ініціатором війни Росії в Україні є Америка, вкотре доводять, що адекватно мислити іранські мулли вже не здатні. Вони свідомо вибрали для своєї держави паленого геополітичного партнера, а відповідати за цей вибір доведеться іранському народу.

    А закінчує стою статтю-обманку “Стати українцем”! Джафар Блурі наступним пасажем: “Війна в Україні затягнулася, тиск на уряди та народи Європи посилився. У цій ситуації НАТО, головне керівництво якого знаходиться у США, запропонувало українцям вихід. Рішення, яке викликало гнів українців. У НАТО сказали, Україні краще віддати росіянам частину своєї території, щоб закінчилася війна! Зверніть більше уваги на наступні речення: Україна, де половина її людей або втекли, або були вбиті, поранені та переміщені, країна, інфраструктура якої була повністю знищена, і Бог знає, коли вона знову зможе вистояти, тепер повинна віддати частину своєї землі, щоб закінчити війну. Що може бути більшим цього приниження?! Сьогодні Україна є дзеркалом уроку не лише для жителів Заходу, а й для всіх нас. Погортайте дати. Жодна країна не може існувати, залежачи від іншої країни. Жодна країна не зростала і не розвивалася, перебуваючи в фарватері рішень іншої країни. Кінець закоханості в Америку – це не що інше, як “українство”!

    Видаючи фальшивки московської пропаганди за рішення НАТО і Сполучених Штатів, Джафар Блурі справляє інформаційну панахиду за існуванням Української держави. Наводячи якісь божевільні шахрайські твердження про те, що в Україні “половина її людей або втекли, або були вбиті, поранені та переміщені, країна, інфраструктура якої була повністю знищена”, фейковий експерт з політики України намагається донести до іранського суспільства неминучість “страшної долі” для тих держав, які зробили свій вибір на користь приєднання до західної цивілізації.

    Проте і терористична Росія, і терористичний Іран, і терористичний палестинський ХАМАС – це явище одного порядку. Раніше Тегеран широко поширював публічно інформацію про те, що Ізраїль не має права на існування та має бути знищений. Тепер до цього списку іранські мулли долучили ще й Україну.

    До слова, варто нагадати, що в Києві продовжує функціонувати посольство Ірану в Україні, яке допомагає таким “експертам” з подібного штибу інформацією, та постачає пропагандистів необхідними матеріалами. І взагалі дуже дивно, що Іран, який разом з Північною Кореєю, нині є головним союзником Росії у війні з Україною, та активно допомагає Москві зброєю та інструкторами з використання іранських дронів “Шахедів”, що знищують українські об’єкти критичної інфраструктури, й досі має своє посольство в Україні. Це приблизно те ж саме, якби в Лондоні, під час Другої світової війни, весь час продовжувало працювати посольство Німеччини.

    Сьогодні Україна має повне право вважати Ісламську Республіку Іран співучасником російсько-української війни. І перефразовуючи цього іранського автора можна сказати “Кінець закоханості в Росію – це не що інше, як “іранство”!, з усіма наслідками, які з цього логічно виникнуть після неминучої поразки Російської Федерації.

  • Залужний назвав шляхи виходу із позиційної війни

    Залужний назвав шляхи виходу із позиційної війни

    Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний вважає важливим для виходу з позиційної війни впровадження сучасних технологій в управління військами, а також накопичення озброєння, насамперед власного виробництва, як було за часів Холодної війни. Про це він заявив в есе, яке він передав журналу “The Economist“.

    “Перехід війни в позиційну форму призводить до її затягування і несе значні ризики як для Збройних Сил України, так і для держави в цілому. Крім того, це вигідно ворогу, який всіляко намагається відновити і наростити свою військову міць. Для виходу з позиційної форми на нинішньому етапі війни, перш за все, необхідно: здобути перевагу в повітрі; прорвати мінні загородження в глибину; підвищити ефективність контрбатарейної та радіоелектронної боротьби; створити і підготувати необхідні резерви. Слід враховувати, що значну роль у пошуку виходу з позиційної форми ведення війни відіграє широке застосування інформаційних технологій у військовій справі та раціональна організація логістичного забезпечення”, – зазначає Залужний.

    За його словами, необхідність уникнення переходу від позиційної форми до маневреної зумовлює пошук нових і нетривіальних підходів до порушення військового паритету з противником.

    Залужний зазначає, що позиційний характер бойові дії на лінії зіткнення почали набувати влітку 2023 року.

    Він докладно розглядає, які кроки потрібні для виходу з позиційної боротьби в ключі отримання переваги у повітрі, розмінування, контрбатарейної та радіоелектронної боротьби.

    Головнокомандувач ЗСУ також пише, що важливе значення для виходу із позиційної війни має підвищення ефективності командування та управління.

    Залужний уточнює, що це можна досягти за рахунок широкого застосування сучасних інформаційних технологій у системі управління військами, що забезпечить: формування єдиного інформаційного простору; створення умов для інформаційної переваги; ефективну координацію дій підлеглих військ (сил).

    Головнокомандувач ЗСУ пояснив, що це дозволить випереджати супротивника у питаннях ситуаційної поінформованості, швидше приймати рішення та загалом забезпечувати досягнення мети операції в умовах позиційної війни.

    Генерал вважає, що ключовими складовими, які впливатимуть на досягнення переваги у ситуаційній поінформованості, є процеси організації зв’язку, розвідки, спостереження та рекогносцювання.

    Він наголошує також, що на успішність реалізації шляхів зміни характеру війни та досягнення поставлених цілей суттєво впливає раціональна організація логістичного забезпечення Сил оборони держави.

    Відсіч повномасштабної збройної агресії ворога, проведення оборонних та контрнаступних операцій потребують величезної кількості ресурсів: людських, мобілізаційних, фінансових, матеріальних тощо.

    “Досвід російсько-української війни свідчить про актуалізацію майже забутих концепцій, наприклад, таких як накопичення запасів ракет і боєприпасів, інших матеріально-технічних засобів. Після закінчення Холодної війни, розпаду Радянського Союзу та країн Варшавського договору ця концепція втратила свою актуальність, але сьогодні вона стала важливою як для противника, так і для нашої держави”, – пише Залужний.

    Він зазначає, що Росія готувалася до війни, тому здатна утримувати перевагу в озброєнні та техніці, ракетах та боєприпасах протягом значного часу, а можливості військової промисловості зростають, попри санкції Заходу.

    Водночас, ЗСУ отримують значну матеріально-технічну допомогу від країн-партнерів, проте, враховуючи підвищену інтенсивність середньодобових витрат ракет та боєприпасів, акумулювати їх у необхідних обсягах неможливо.

    Країни-партнери та країни-члени НАТО зараз різко нарощують потужності з виробництва озброєння та боєприпасів, але цей процес є досить тривалим.

    За різними оцінками, для розгортання масштабного виробництва озброєння та техніки, ракет та боєприпасів, інших засобів матеріально-технічного забезпечення потрібно щонайменше рік, а за деякими видами – два роки.

    Для продовження ефективного знищення складів ворога, порушення ланцюгів постачання та збільшення відстані перевезення боєприпасів та інших логістичних активів ЗСУ потребують прийняття на озброєння ракет зі збільшеною дальністю, бажано власного виробництва.

    Залужний називає основними шляхами підвищення ефективності логістичного забезпечення: розвиток та нарощування потенціалу української оборонної промисловості; створення та розвиток асиметричного арсеналу озброєння та техніки в Україні; створення, виробництво та розгортання нових видів озброєння.

    Водночас, при плануванні та організації логістичного забезпечення необхідно враховувати можливості противника щодо вогневого впливу на мобільні та стаціонарні компоненти засобів логістичного забезпечення військ (сил), додає головнокомандувач ЗСУ.

  • Time: Зеленський почувається зрадженим західними союзниками, але вірить у перемогу

    Time: Зеленський почувається зрадженим західними союзниками, але вірить у перемогу

    Американський журнал Time опублікував статтю про проблеми, з якими стикається президент Володимир Зеленський під час війни.

    Автор матеріалу, Саймон Шустер, стверджує, що громадська підтримка допомоги Україні в США занепадає вже кілька місяців, і останній візит Зеленського не зробив нічого, щоб її відновити і не приніс очікуваних результатів.

    Відповідно, Зеленський відчував “виснаження” від постійної необхідності переконувати союзників, що з їхньою допомогою Україна може перемогти.

    “Ніхто не вірить у нашу перемогу так, як я. Ніхто. Ніхто”, – сказав Зеленський в інтерв’ю виданню після своєї поїздки.

    При цьому він зазначив, що це “забирає всю вашу силу, вашу енергію”. Після останнього візиту до США автор матеріалу запитав одного з членів оточення Зеленського, як почувається президент. Відповідь прийшла без жодних вагань: “Розлюченим”.

    Автор матеріалу пише з посиланням на оточення, що на другому році війни у Зеленського вже не зберігся “звичний блиск його оптимізму, його почуття гумору, його схильність пожвавлювати зустрічі у військовій кімнаті жартом або непристойним жартом”.

    “Тепер він заходить, отримує останні новини, віддає накази та виходить”, – стверджує автор із посиланням на одного з давніх членів його команди.

    За словами іншого члена команди, “найбільше Зеленський почувається зрадженим своїми західними союзниками”.

    “Вони залишили його без засобів для перемоги у війні, лише засоби, щоб пережити її”, – йдеться у матеріалі.

    Проте авторка статті впевнена, що переконання українського лідера не змінилися.

    “Незважаючи на недавні невдачі на полі бою, він не має наміру припиняти боротьбу або просити про будь-який мир. Навпаки, його віра в остаточну перемогу України над Росією затвердила і набула форми, яка турбує деяких його радників. Вона непохитна, межує з месіанською”, – стверджує автор матеріалу.

    Водночас він пише, що деякі з оточення Зеленського переконані, що президент “обманює себе”.

    “У нас немає варіантів. Ми не виграємо. Але спробуйте йому це сказати”, – сказав неназваний представник автору матеріалу.

    Автор статті також перераховує проблеми, які можуть виникнути цієї зими, якщо росіяни атакуватимуть енергетичну інфраструктуру, а також військові проблеми з настанням зими.

    Але автор статті пише, що “Зеленський відмовляється із цим миритися”.

    Також у статті окреслено проблеми, пов’язані із боротьбою з корупцією. Зокрема, йдеться у матеріалі, “в останні місяці питання корупції погіршило відносини Зеленського з багатьма його союзниками”. Натомість Білий дім підготував для українців список антикорупційних реформ, спрямованих на саму верхівку державної ієрархії.

    Крім того, автор наголошує на проблемах з мобілізацією. У матеріалі зазначається, що “у міру того, як у країні активізувався призов на військову службу, у соціальних мережах поширюються історії про призовників, які витягують чоловіків із поїздів і автобусів і відправляють їх на фронт”.

    “Ті, у кого є кошти, іноді дають хабарі, щоб звільнитися зі служби, часто сплачуючи за медичне звільнення. Подібні корупційні епізоди в системі призову до кінця літа набули такого розмаху, що 11 серпня Зеленський звільнив начальників призовних пунктів у всіх регіонах країни”, – пише автор.

    Він зазначає, що це рішення мало продемонструвати його відданість боротьбі з хабарництвом. Але цей крок, пише автор із посиланням на неназваного офіцера, отримав зворотний результат, оскільки набір майже припинився без керівництва.

    “Звільнених чиновників також виявилося важко замінити, частково через те, що репутація призовних служб була заплямована. “Хто хоче цю роботу? Це як повісити на спині табличку з написом: корумпований”, – зазначив співрозмовник автора матеріалу.

    Він також додав, що на початку російського вторгнення місія Зеленського полягала у тому, щоб зберегти симпатії людства, але тепер його завдання ускладнилося.

    “У своїх закордонних поїздках і президентських телефонних дзвінках йому потрібно переконувати світових лідерів, що допомога Україні відповідає їхнім власним національним інтересам, що це, як сказав Байден, “принесе дивіденди”. Досягти цього стає все важче, оскільки глобальні кризи помножуються”, – підсумовує автор.

  • Голова Міноборони Німеччини: Війна в Європі можлива

    Голова Міноборони Німеччини: Війна в Європі можлива

    Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус закликав бути готовими до війни та “звикнути” до думки, що в Європі може виникнути така загроза. Про це він сказав в ефірі каналу ZDF.

    За його словами, конфлікт на Близькому Сході та війна Росії проти України позначаться на німецькому суспільстві. У зв’язку з цим він вважає, що Німеччина має бути здатна захистити себе – і це стосується як Бундесверу, так і суспільства.

    “Ми маємо звикнути до думки, що в Європі може виникнути загроза війни. Ми маємо бути готові до війни”, – заявив глава німецького оборонного відомства.

    При цьому він наголосив, що Німеччина “зробить все”, щоб не допустити подальшої ескалації близькосхідного конфлікту.

  • Чи чекати Третьої світової

    Чи чекати Третьої світової

    Розмови про Третю світову війну – це популярно, але це не відповідає поточній ситуації. А поточна ситуація – це ланцюжок регіональних конфліктів, що вже неодноразово траплялося у світовій історії.

    Давайте визначимося з тим, що вважати Третьою світовою війною – це пряме воєнне зіткнення коаліції держав. Причому зараз є чіткі критерії справжньої Третьої світової війни, після якої, вибачте, всім буде хана – це конфлікт ядерних держав. Тобто коли ядерні держави, а разом з ними коаліції різних держав воюють один проти одного.

    Якщо це буде ядерна світова війна, це стане кінцем світової історії, і саме це зупинятиме, бо є занадто великий ризик. Були історії, коли нібито не хотіли війни, але і не хотіли відступати та зупинятися. Як наслідок, почалася Перша світова війна. З Другою світовою війною, на жаль, була інша історія, яка чимось близька нам, бо там були люди, обурені після війни, Гітлер та інші близькі йому політичні лідери, які хотіли продовжувати воювати. Зараз є Путін, який теж хоче воювати, але на відміну від Гітлера і деяких інших у нього сил на тривалу потужну війну з Заходом немає.

    Чи піде на війну із Заходом Китай – питання відкрите. Єдиний варіант, коли Китай може піти на війну, але не з усім Заходом, а зі США – це Тайвань. Але глобальне протистояння, близьке саме до світової війни з Заходом – це майже економічна смерть Китаю. Так, у випадку з Китаєм є конфлікт особистих, геополітичних, психологічних інтересів Сі Цзіньпіна, який, можливо, як і Путін, теж хоче залишитись в історії, але для Китаю як держави це дуже погано.

    З раціональної точки зору Китаю така війна не вигідна, як і для путінської Росії та більшості представників російських еліт, бо це авантюра з можливими дуже поганими наслідками. А от щодо самого Путіна тут ми, гарантії, на жаль, давати не можемо. Третя світова війна потенційно можлива, однак більш актуальним є ризик, коли Путін піде на гібридну війну проти Заходу.

  • Маск закликав помиритися з РФ та здати територію України, щоб уникнути Третьої світової війни

    Маск закликав помиритися з РФ та здати територію України, щоб уникнути Третьої світової війни

    Мільярдер Ілон Маск вважає, що військові конфлікти на Близькому Сході та в Україні можуть перерости у Третю світову війну, тому США краще налагодити відносини з РФ та схиляти Україну до припинення вогню. Про це повідомляє The Wall Street Journal за мотивами дискусії у Spaces на платформі Х.

    Виступаючи на онлайн-дискусії на своїй платформі X 23 жовтня, Маск висловив думку, що “політика США змушує Росію вступати в союз з Іраном та Китаєм”, а альянс Росії, Китаю та Ірану може перемогти Захід у глобальному конфлікті.

    “Нам потрібно знайти мир в Україні, і я думаю, що нам потрібно відновити нормальні стосунки з Росією”, – заявив Маск.

    На думку власника SpaceX і Tesla, жорстка конфронтація з Китаєм та Росією була б катастрофічною для США, адже Росія з її багатими сировинними ресурсами та Китай з його “феноменальним промисловим потенціалом” – це грізна комбінація.

    Маск вважає, що “на карту може бути поставлена сама цивілізація”, тому пріоритетом політики США має бути “уникнення Третьої світової війни” та недопущення ситуації, коли “регіональний конфлікт швидко переростає у глобальний”.

    Маск вважає війну РФ проти України безнадійною ситуацією. Бізнесмен закликав США “знайти” шлях до миру в Україні та “відновити нормальні відносини з Росією”.

    Під час дискусії у Spaces Маск висловив думку, що в окупованих Росією “російськомовних районах України” немає антиросійського повстанського руху, натякаючи на те, що нинішні лінії контролю можуть бути перетворені на лінію припинення вогню чи постійний кордон.

    Кандидат у президенти від Республіканської партії Вівек Рамасвамі також приєднався до власника Tesla на сесії Spaces, організованої венчурним інвестором Девідом Саксом.

    Рамасвамі повторив застереження Маска про можливість глобального конфлікту, сказавши, що “якщо ми вступимо в Третю світову війну, Сполучені Штати, якими ми їх знаємо, припинять своє існування”.

  • ЦАХАЛ: Наземну операцію в Газі скасують, якщо ХАМАС звільнить усіх заручників і здасться

    ЦАХАЛ: Наземну операцію в Газі скасують, якщо ХАМАС звільнить усіх заручників і здасться

    Наземну операцію в секторі Газа буде скасовано, якщо терористичне угруповання ХАМАС звільнить усіх заручників і здасться. Про це в інтерв’ю ABC заявив міжнародний представник Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) Джонатан Конрікус.

    “Якщо ХАМАС вийде зі своїх укриттів, в яких ховається за ізраїльським цивільним населенням, як він це робить зараз, поверне наших заручників – усіх 212 – і беззастережно здасться, тоді війна закінчиться. Якщо вони цього не зроблять, нам, ймовірно, доведеться увійти і зробити це”, – сказав він.

    Водночас полковник Конрікус не уточнив, чому наземна операція відкладається, проте запевнив, що ізраїльські війська «повністю знищать ХАМАС».

     

  • Глава ГУР про кінець війни: Ми вибилися з графіка

    Глава ГУР про кінець війни: Ми вибилися з графіка

    Українські військові вибилися з графіка, тож війна цього року не завершиться. Про це заявив керівник Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони Кирило Буданов в інтерв’ю “Українській правді“.

    Зокрема, журналісти нагадали, що у попередньому інтерв’ю Буданов говорив, що були всі шанси закінчити війну вже цього року.

    “Є об’єктивні та суб’єктивні причини – все в комплексі. Але, вибачте, більшість з пояснень цього становить державну таємницю і це просто не для публічного обговорення. З часом це все стане зрозумілим”, – заявив голова ГУР.

    Буданов додав, що ми “вибилися” з графіка, але не пояснив, що це означає.

    “Ми з нього вибилися. Не відстаємо, а вибилися. Це зовсім інакше тлумачення… Не все пішло шкереберть. Давайте без уточнення і роз’яснення цього всього – ми вибилися з графіка – нехай кожен зробить свій висновок”, – додав він.

    Глава ГУР нагадав, що на півдні країни триває наступальна операція. Також відбуваються потужні події щодо повернення Бахмута.

    “Те, що там ідуть запеклі бої, точно не секрет ні для кого. Але, як бачите, повільно, крок за кроком воно там іде”, – додав Буданов.

  • Це ще не нова світова війна, але її прелюдія

    Це ще не нова світова війна, але її прелюдія

    Якщо Європа не хоче, геть розчинитися в хаосі нелегальної міграції, провокованої ворогами європейської цивілізації, всім урядам держав Європи треба прийняти однозначні національно-захисні рішення…

    Адже російські, арабські, перські, африканські тощо терористи, користуються цим.

    Як вже неодноразово казали керівники провідних країн європейського континенту: «політика мультикультуралізму себе не виправдала»; європейські народи розчиняються і слабшають, міграційні хвилі, контрольовані ворогами людства, будуть збільшуватися.

    Європа має себе боронити від гібридних російських та інших загроз, бо Вісь зла – росія, Китай, Іран тощо – це сучасний, не фентезійний, Мордор.

    Це ще не нова світова війна, але її прелюдія…

    Поки, спільними зусиллями, її можна зупинити.

  • Військовий експерт: Влада РФ підготує Ленінградський військовий округ до можливої війни з Фінляндією та країнами Балтії

    Військовий експерт: Влада РФ підготує Ленінградський військовий округ до можливої війни з Фінляндією та країнами Балтії

    Міноборони Росії підготувало указ президента, який позбавляє Північний флот статусу військового округу і передає чотири регіони до складу новоствореного Ленінградського військового округу. Про це пише “Агентство”.

    Як пояснив виданню військовий експерт Юрій Федоров, таким чином російська влада розраховує наситити створюваний округ військами для можливих конфліктів з країнами Балтії та Фінляндією.

    Міноборони Росії в неділю опублікувало проект указу президента, який виводить із підпорядкування Північного флоту Республіку Комі, Архангельську та Мурманську області та Ненецький автономний округ (НАО) та передає їх до складу Ленінградського військового округу.

    «Округ призначений для ведення війни на певному театрі воєнних дій. У Ленінградського військового округу два театри – країни Балтії та Фінляндія. Щоб округ мав достатньо з’єднань, його треба наситити військами. Відповідно йому передаються війська, дислоковані в цих регіонах», — уточнив Федоров.

    Він зазначив, що ця перебудова розрахована на період після війни в Україні, оскільки зараз усі сили, які передаватимуться до складу Ленінградського округу, зайняті там. «На місці 20 відсотків, напевно, залишилося, і вони не боєздатні», — додав Федоров.

    За словами експерта, після закінчення війни перед усіма країнами, які брали участь у конфлікті, постане питання підготовки до майбутньої війни: НАТО, США та Європа добиватимуться розгортання великих сил стримування на російських кордонах, Україна – вступу до НАТО або отримання достатнього озброєння.

    «Перед Росією стане ще складніше завдання, тому що армія пошарпана, сучасні озброєння виснажуються, війна виявила масу слабких місць в армії. Прягтимуть відтворити збройні сили, здатні вести війну в Європі і з Україною, і з НАТО на західному театрі», — сказав Федоров.

    Північний флот набув статусу військового округу нещодавно – 1 січня 2021 року. У його підпорядкування зі складу Західного військового округу було передано Республіку Комі, Архангельську та Мурманську області, а також НАО. Федоров вважає, що наділення Північного флоту статусом військового округу та передача до його складу сухопутних сил у 2020 році було безглуздим вчинком, який, на його думку, пов’язаний із протистоянням усередині Міноборони РФ.

  • Зеленський: РФ хоче заморозити війну в Україні до 2028 року. В її фокусі і країни Балтії

    Зеленський: РФ хоче заморозити війну в Україні до 2028 року. В її фокусі і країни Балтії

    Росія розглядає варіант заморозити війну в Україні, щоб відновити військовий потенціал до 2028 року, згодом у фокусі її уваги будуть і країни Балтії. Про це заявив президент Володимир Зеленський під час третього саміту Європейської політичної спільноти, передає “Бабель“.

    «Зараз Росія розглядає різні сценарії на найближчі роки, один із них особливо небезпечний. Якщо у цій агресії проти України буде будь-яка пауза, заморожування ситуації, буде новий критичний момент — 2028 рік. Якщо Росії дати адаптуватись зараз, до 2028 року Кремль зможе відновити свій військовий потенціал. Тоді у Росії буде достатньо сил атакувати країни, які у фокусі російської експансії. Окрім України це точно країни Балтії та ті країни, де присутній російський контингент. Це чітка інформація від нашої розвідки. Росія шукає можливості заморозити ситуацію, адаптуватись і готується йти далі», – заявив Зеленський.

    На тлі цього він закликав Європу до єдності та не дати Путіну дестабілізувати будь-які інші частини світу.

    «Маємо і надалі тиснути санкціями, щоб Росія не могла поширювати хаос. Присутність Росії, її військових, маріонеток — це загроза всім нам. Нам потрібно працювати усім разом, аби витіснити Росію з територій інших країн», — додав президент.

  • Зеленський анонсував на осінь потужні заходи для посилення України

    Зеленський анонсував на осінь потужні заходи для посилення України

    Президент України Володимир Зеленський анонсував потужні заходи для посилення держави у вересні та до кінця осені. Про це він заявив у своєму відеозверненні 27 вересня.

    Український лідер повідомив, що провів кілька підготовчих нарад до потужних заходів щодо посилення держави цього місяця. Також він зазначив, що команда вже працює над змістовним наповненням жовтня і листопада.

    “Щоб не відбувалось у світі, якими б не були умови зовнішні, ми з вами маємо пам’ятати: лише наші умови, лише наше внутрішнє ставлення до України, до свободи й до наших цілей визначає те, коли ми досягнемо нашої мети. Головної мети. Перемоги України”, – наголосив президент.

    Він підкреслив, що сила для України не має альтернатив.

    “І кожен, хто посилює державу, кожен і кожна, хто стає міцніше, та всі, хто допомагає боротися проти ворога і здобувати для України результати, – усі наближають нашу мету”, – додав Зеленський.

  • Треба навчитися жити у війні, ніби вона не закінчиться ніколи

    Треба навчитися жити у війні, ніби вона не закінчиться ніколи

    Український наступ ще продовжується, а західні політики й експерти зі все більшим завзяттям характеризують майбутню війну Росії з Україною саме як довгу війну. І це зовсім не тільки реакція на сам наступ ЗСУ на російські позиції. Це й реакція на те, що відбувається у самій Росії. Спостерігачі бачать, що путінський режим перетворюється на класичний тоталітаризм, а його очільник навіть і не думає про завершення війни, ба більше – він цією війною живе й харчується, як молодильною водою, пише Віталій Портников для Збруч.

    Мені й раніше здавалася утопічною формула, згідно з якою Україні треба допомагати у наступі, щоб посилити її позиції на майбутніх перемовинах. Я був упевнений у тому, що ніякого іншого бачення перемовин, окрім української капітуляції, у Путіна немає й не буде. Отже, нам потрібно забути про перемовини – а значить забути і про мир як про політичну категорію. Війна може прискоритися, призупинитися, знову прискоритися, зупинитися – але без будь-яких домовленостей між Москвою і Києвом. Армії не підписують мирних угод – вони воюють. Мирні угоди підписують політики. Якщо «з того боку» немає політика, зацікавленого у мирі, це означає, що миру не буде.

    Який із цього висновок? По-перше, треба перестати шукати відповідь на питання «коли закінчиться війна?», яке я чую майже від кожного свого співрозмовника. Ми цього не знаємо. Але що ми знаємо точно, то це те, що Росія не бажає миру й має ресурси для продовження війни. А це означає, що у цій війні треба навчитися жити.

    Чи може бути життя у війні нормальним? Так, коли ти розумієш, що мир – абстрактна і недосяжна категорія. Але у цьому разі змінюються пріоритети виживання. І в держави, і в громадянина.

    Головний пріоритет держави у довгій війні – це, звісно, саме її збереження. Збереження самої держави та її громадян. Держава має правильно розраховувати свої сили, свої ресурси – як військові й фінансові, так і людські, щоб у фіналі довгої війни не опинитися у порожнечі. Громадянин має навчитися жити у війні так, як він жив у мирі. Нічого нового у цьому немає. І в минулому, і тепер є країни, мешканці яких живуть – народжуються і вмирають – у таких довгих конфліктах. І нам треба вчитися на цих прикладах, а не дивитися на мешканців сусідніх країн, які поки що насолоджуються миром.

    Я часто чую й читаю слова про контраст між віддаленими від війни регіонами й тими, хто знаходиться на кордоні з Росією й окупованою зоною. Про контраст між фронтом і тилом. І я прекрасно розумію тих, кому найгірше. Хоча що значить – кому найгірше? Матері у закарпатському селі, яка втратила сина, не краще, ніж тим, хто живе під бомбами на сході. У війні всі є рівними і кожен може стати жертвою – це якраз те, що відрізняє війну від миру.

    Але логіка довгої війни – це навчитися не виживати, а жити. Жити в умовах війни. Прикрити міста сучасними системами протиракетної оборони. Зберегти критичну інфраструктуру. Створити умови для економічного розвитку й повернення людей у безпечні регіони країни не після, а під час війни. Повернути у суспільство демократичні норми. Для цього потрібне нормальне – наскільки це можливо – життя. Коротка війна передбачає рішучий удар, перемогу й катарсис. У довгій війні перемогою є саме збереження держави й нації. Якщо Путін зацікавлений у війні на виснаження, для нас головною метою має бути не виснажитися самим, а виснажити Росію. Той, хто виснажиться першим – той і програє.

    Я свідомо не говорю тут про саму війну як таку, бо планування воєнних дій – це задача військових, а не журналістів. Але сама логіка розвитку ситуації підкаже нам, якою ця війна буде у наступні роки – наступальною чи оборонною, або наступальною й оборонною водночас, і якою буде інтенсивність воєнних дій. Втім, найважливішим є те, щоб ми не втягувалися у російський сценарій війни, а навʼязували б росіянам свій. Й щоб ми при цьому памʼятали – немає такої ціни людських життів, яку російський керманич і російський народ не готові були б заплатити за загарбання чужих територій. Це доведено всією російською історією і створювало можливість успіху саме тому, що Москва завжди воювала на континентальному розломі: її «євразійське» ставлення до цінності життя стикалося з європейським. Дуже важливо, щоб і цей сценарій Росія нам не могла навʼязати, щоб наше ставлення до цінності людського життя не стало схожим на російське – хоча б тому, що ми просто не маємо такої кількісної можливості.

    Отже, всім нам потрібно навчитися жити. Жити у війні. Адаптуватися до такого життя. Жити у горі – і жити у радості. Будувати плани – хай і не на довгу дистанцію. Навчитися цінувати кожний прожитий день. Не боятися позитивних емоцій. Не боятися розвиватися. Усвідомити, що найближчим часом життя не буде іншим. Сподіватися, що я помиляюся і все закінчиться вже через кілька тижнів – я й сам так живу. Але будувати життя таким чином, ніби війна не закінчиться ніколи.

    Але обовʼязково жити. Жити. Не виживати.

  • The Economist: Україна має змінити курс і готуватися до війни на виснаження

    The Economist: Україна має змінити курс і готуватися до війни на виснаження

    Україна має менше концентруватися на планах повоєнного відновлення та підготуватися до тривалої війни. Про це повідомляє The Economist.

    Зазначається, що українська армія все ще може здійснити прорив на фронті найближчими тижнями, але було б помилкою покладатися на це. Видання наголошує, що просити про припинення вогню чи мирні переговори безглуздо, оскільки російський диктатор Володимир Путін не демонструє жодних ознак бажання вести переговори, і навіть якби він хотів цього, йому не можна довіряти.

    Як пише The Economist, Путін чекає, коли Захід “втомиться”, і сподівається на переобрання Дональда Трампа президентом США. Путіну потрібна війна, щоб підтримувати диктатуру у своїй країні, а будь-яке припинення вогню буде просто паузою, щоб переозброїтися та підготуватися до нового нападу.

    “І Україна, і її західні партнери починають усвідомлювати, що це буде війна на виснаження. Але, на жаль, Україна ще не готова, як і її західні партнери. Обидві сторони все ще зациклені на контрнаступі. Їм потрібно переосмислити військову стратегію України і те, як управляти її економікою. Замість того, щоб прагнути перемогти, а потім відновитися, метою має бути забезпечення того, щоб Україна мала достатню силу для ведення тривалої війни і могла процвітати, незважаючи на неї”, – йдеться у матеріалі.

    Перший пункт, який зазначає видання, стосується втоми та виснаження українських військових, а також потреби в обслуговуванні техніки: рутинний ремонт, надійне постачання артилерії та підготовка кадрів.

    Крім того, тривала війна вимагатиме кращої протиповітряної оборони, і не лише у Києві.

    “Україна не зможе процвітати, якщо Росія безкарно підриватиме інфраструктуру та цивільне населення, як вона це робила протягом останніх 18 місяців. Київ є напрочуд жвавим містом, тому що має ефективний захист від безперервних повітряних атак. Така ж система необхідна і іншим містам, тому ескадрильї винищувачів F-16 та більше систем протиракетної оборони є вкрай важливими”, – пише видання.

    The Economist стверджує, що треба менше планувати повоєнне відновлення і сконцентруватися на збільшенні виробництва та доходів уже зараз.

    Українська економіка має перейти від залежності від допомоги до залучення інвестицій, навіть попри те, що конфлікт не вщухає. Україна має великий потенціал – від виробництва зброї до перероблення більшої кількості продукції, що вирощена на своїх фермах.

    Завдання полягає в тому, щоб заохотити місцеві та іноземні фірми інвестувати більше, а також повернути більше українців назад у спокійніші частини країни на заході.

    Сюди входить боротьба з корупцією та забезпечення неупередженості судової системи. Крім того, потрібно полегшити умови ведення бізнесу – від визнання кваліфікацій, здобутих біженцями за кордоном, до надання компаніям страхування на випадок воєнних дій.

    Все це потребує політичної волі як від України, так і від її друзів на Заході. Зокрема, The Economist зазначає, що Європа також має надавати Україні стільки ж зброї, скільки Америка.

    “Ставки (для Європи – ред.) навряд чи можуть бути вищими. Поразка (України – ред.) означатиме неспроможну державу на фланзі ЄС і наближення машини вбивств Путіна до більшої кількості його кордонів. Успіх означатиме нового члена ЄС з 30 мільйонами освічених людей, найбільшою в Європі армією і великою сільськогосподарською та промисловою базою. Занадто багато розмов про Україну ґрунтуються на “припиненні війни”. Це потрібно змінити. Моліться за швидку перемогу, але плануйте довгу боротьбу – і Україну, яка зможе вижити і процвітати”, – йдеться у матеріалі.

  • Мінпраці РФ розкрило масштаби можливих втрат серед російських військових в Україні

    Мінпраці РФ розкрило масштаби можливих втрат серед російських військових в Україні

    Міністерство праці та соцзахисту Росії замовило понад 200 тис. посвідчень для членів сімей загиблих на війні. Про це повідомило російське видання Вёрстка, посилаючись на відповідний тендер на порталі держзакупівель у РФ.

    Так, Мінпраці РФ замовило 757 305 посвідчень ветерана бойових дій та 230 тис. посвідчень для “членів сім’ї загиблого (померлого) інваліда війни, учасника “Великої вітчизняної війни” та ветерана бойових дій”. Вартість цих робіт оцінюється в 79 млн рублів.

    У тендері йдеться, що 600 тис. надрукованих посвідчень учасників бойових дій розподілять у Міноборони, решту у Мінсоцзахисту, МВС, Росгвардію та до Мінбуду.

    Щодо посвідчень для членів сім’ї загиблих, то 200 тис. розподілять між Міноборони та Мінсоцзахисту РФ.

    Видання зазначає, що у 2022 році масштаби друку посвідчень були в рази меншими. Наприклад, влітку минулого року Мінпраці замовляло друк 82 840 бланків посвідчень ветеранів бойових дій та 5 777 посвідчень для членів родини загиблого. Сума цього контракту була 9,8 млн рублів.

    За час повномасштабної війни, яку Росія розв’язала проти України, Мінпраці країни-агресора замовило лише 936 052 посвідчень для “ветеранів бойових дій”.

  • Столтенберг закликав готуватися до довгої війни в Україні

    Столтенберг закликав готуватися до довгої війни в Україні

    Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг вважає, що повномасштабна війна Росії проти України триватиме довго, і до цього потрібно бути готовими. Про це він заявив в інтерв’ю виданням німецької медіагрупи Funke.

    За його словами, “більшість воєн триває довше, ніж очікувалося, коли вони розпочиналися”, тому Альянс має готуватися до довгої війни в Україні.

    Столтенберг зазначив, що “усі хотіли б швидкого миру”. Однак, на його думку, “якщо українці припинять боротьбу, то програють, якщо ж росіяни складуть зброю, то мир буде”.

    Генсек НАТО додав, що після закінчення війни Україна має отримати гарантії безпеки, щоб російська агресія проти неї не повторилася.

    “Мирна угода не повинна служити для Росії перепочинком, щоб вона потім знову напала (на Україну – ред.). Ми не можемо більше дозволити Росії ставити під загрозу безпеку в Європі. Немає жодних сумнівів, що Україна врешті-решт буде в НАТО”, – сказав він.

  • Резніков: День війни нам коштує $100 млн доларів

    Резніков: День війни нам коштує $100 млн доларів

    Колишній міністр оборони Олексій Резніков заявив, що один день війни коштує Україні 100 млн доларів, і це переважно державні кошти, а не волонтерські збори. Про це він повідомив в інтерв’ю “Укрінформу “.

    Резнікова запитали, чому на фронті так мало дронів і чому їх купують за кошти, які громадяни донатять волонтерам, а не за бюджетні.

    “Можу вам сказати, що постачання від волонтерів з 24 лютого 2022 року по сьогоднішній день – це 3% від усього, що потрапило на війну. День війни коштує нам 100 мільйонів доларів. А тепер візьміть бюджети всіх поважних великих волонтерських фондів, подивіться, скільки вони збирають. І держава, яка витрачає 100 мільйонів доларів на добу в цілому. От просто вдумайтеся”, – відповів він.

    Тому, за словами Резнікова, несправедливо висувати претензії державі, що, мовляв, все роблять волонтери, бо це не так.

    “Насправді це роблять громадяни України – ті, хто працюють, тому що вони сплачують податки і ці податки йдуть в бюджет, а з цього бюджету йдуть в тому числі і на армію. Армія сьогодні – найбільший споживач коштів. Але ж кошти потрібні й на утримання країни в цілому: на інфраструктуру, на відновлення, на підтримку соціально незахищених. Тому треба працювати і платити податки. Треба бізнесу бути активним і підтримувати підприємці”, – додав ексміністр.

    Він зазначив, що не має права говорити про контракти щодо дронів, але сказав, що “офіційно тільки нових українських дронів 30 моделей різних типів допущено до експлуатації: розвідувальних, ударних, камікадзе тощо”. У тому числі і 10 моделей FPV-дронів.

    За словами Резнікова, кількість їхнього випуску залежатиме від самих виробників, але держава готова купити все, що виготовлять і за державні кошти. Водночас він додав, що дуже добре та правильно, що волонтери оголошують збори, а громадяни скидають свої власні кошти.

  • FT: Перемога над Росією до 2025 року можлива

    FT: Перемога над Росією до 2025 року можлива

    Нинішній контрнаступ України не витіснить Росію – хоча ніхто на це і не очікував, малоймовірно також скорочення окупованих територій удвічі до настання зими. Про це заявив колишній генерал британської армії Річард Берронс, повідомляє Financial Times.

    Берронс вважає, що перемогти в Росію 2023 року не вийде, а 2024 чи 2025 року – можливо. Таким чином, західні союзники утримуються від підтримки Києва “стільки, скільки потрібно”.

    Скромний прогрес, досягнутий цього літа, показує, що, хоча подолання добре підготовленої традиційної оборони на полі бою може бути однією з найскладніших операцій на війні, це цілком можливо.

    Українські військові прорвали лише першу лінію траншів, щоб захопити Роботіно на півдні, і вже кілька тижнів прориваються через мінні поля. Прогрес складає близько восьми миль і до виходу до моря залишилося пройти ще 55 миль. Мета – перерізати сухопутний міст до Криму. На північ і південь від Бахмута наступ становить близько п’яти миль, з них 10 миль до головної лінії оборони Росії та 60 миль до кордону.

    Передбачуване вбивство ватажка ПВК “Вагнер” Євгена Пригожина та вищого керівництва його угруповання найманців не вплинуло на бойові дії, за винятком, можливо, зміцнення лояльності військ президенту РФ Володимиру Путіну. Російські сили розтягнуті, виснажені і не вистачає резервів, але якщо вони просто не здадуться, це все одно буде довгий шлях.

    Україна має достатньо ППО, щоб прикрити близько третини території країни. Нестачу артилерійських боєприпасів було вирішено лише тимчасово за рахунок постачання касетних снарядів США. Україні знадобиться більше до середини 2024 року, щоб відновити досить потужні ВПС, і їй не вистачає ключового обладнання, необхідного для розмінування. Виправлення перенесе війну щонайменше наступного року.

    Було б катастрофою дозволити тому, що залишилося від 10-го корпусу, незалученого резерву України, бути розбитим на шматки на російській обороні через поспіх. Великі війни – а це війна за національне виживання протягом майже 1000 км лінії фронту – ведуться в тих масштабах і темпах, в які вони розвиваються. Перемога над російським вторгненням залежить від п’яти найважливіших кроків.

    По-перше, Київ не повинен наполягати на істотному успіху на полі бою до тих пір, поки не з’являться кошти для його досягнення. Війну ніколи не краще вести з близької відстані: Україну необхідно зробити сильнішою, а Росію – слабшою, інакше виникне тупикова ситуація.

    По-друге, протягом всієї зими необхідно чинити постійний тиск на російську окупацію. Це означає підтримку успішних операцій “кусай і тримай” – наступ короткими стрибками, щоб зменшити втрати і залишатися в межах прикриття артилерії і ППО – в межах стійкого постачання живою силою і боєприпасами. Прив’язування російських військ до фронту буде поступово послаблювати сили, волю і резерви. Якщо моральний дух російської армії вже поганий, треба зробити ще гірше.

    По-третє, Україна повинна систематично послаблювати військовий контроль Росії на своїх територіях до 2024 року і в наступний період. Розгром артилерійських знарядь важливий, як і удари по об’єктах в більш глибокому тилу на окупованій частині України.

    Мета полягає в тому, щоб знищити російський військовий потенціал швидше, ніж він може бути замінений, що зробить його нездатним протистояти більш сильному майбутньому українському наступу. Київ обмежений західною забороною на використання свого обладнання та боєприпасів на території Росії, але він все одно повинен застосувати свою винахідливість і сміливість, щоб завдати рішучого удару за межами своїх кордонів.

    По-четверте, Чорноморський флот РФ повинен бути нейтралізований як двигун руйнівних ударів Москви крилатими ракетами і як ключова перешкода на шляху експорту зерна. Власні ракетні удари України і швидко розширюється потенціал морських безпілотників можуть пошкодити російські кораблі швидше, ніж вони будуть замінені. До весни 2024 року Чорноморський флот не повинен відігравати суттєвої ролі у цій війні.

    П’ятий і найважливіший аспект – визнати, що ця війна спирається на оборонно-промисловий потенціал Заходу і України як визначальний фактор військового успіху. Більше можна було б забезпечити завдяки запасам, але зараз українська кампанія спирається на те, що союзники нарощують свою оборонну промисловість.

    Боєприпаси з нещодавно розширених виробничих ліній надійдуть у потрібну кількість щонайменше до середини 2024 року; це має стати важливим поворотним моментом у наступальних можливостях Києва.

    Україна повинна перемагати на полі бою, щоб вижити як держава. Ця перемога не тільки життєво важлива для безпеки НАТО і її поточних відносин з Росією, але і вплине на апетит Китаю до військових авантюр. Нинішній контрнаступ показує, що окупацію Путіна можна перемогти.

    Це займе більше часу і коштуватиме дорожче, ніж ми сподівалися, але однієї надії недостатньо. Захід тепер повинен взяти на себе зобов’язання провести майбутню більш жорстку кампанію або приректи Україну на боротьбу без перспективи перемоги.

  • Зеленський: Війна не повинна перейти на територію Росії

    Зеленський: Війна не повинна перейти на територію Росії

    Президент Володимир Зеленський упевнений, що війна не має перейти на територію Росії. Про це він заявив в інтерв’ю журналістці Наталії Мосейчук.

    «Є великий ризик, що в такому разі ми точно залишимося самі», – сказав український лідер.

    Зеленський також зазначив, що Україна може воювати довго за умови, що не втрачатиме людей, мінімізуючи втрати, як Ізраїль.

    “Я не тримаюся за владу. Я хотів би провести вибори, але США та ЄС (які закликають до виборів – ред.) повинні профінансувати виборчий процес і направити спостерігачів на фронт”, – додав президент.

  • Резніков: Війна може бути довгою, у нас будуть ще болючі втрати

    Резніков: Війна може бути довгою, у нас будуть ще болючі втрати

    Війна може бути тривалою, оскільки Україна має підступного і сильного ворога. Про це заявив міністр оборони Олексій Резніков під час ветеранського форуму, передає “РБК-Україна“.

    “Перемогти означає не просто звільнити нашу землю, а зробити так, щоб ворог ніколи навіть не замислювався повернутися. І це дуже складне завдання. Багато хто у світі поки що вважає, що це неможливо”, – сказав Резніков.

    Однак, за його словами, українці вже довели, що “у нас інше уявлення про можливе і неможливе, тому ми обов’язково переможемо”.

    “У нас сильний, підступний ворог і війна може бути тривалою, тому що це реальний марафон. У нас будуть ще болісні втрати, і щоб здолати росіян ми повинні усвідомити, що головне для перемоги”, – наголосив міністр.

    Резніков зазначив, що минулого року, щоб вистояти Україні, потрібно було знайти зброю. Адже без цього наша армія просто закінчилася б за кілька місяців. Зараз і на майбутнє, за його словами, “ключ до нашої перемоги полягає в тому, що відчуватимуть люди”.

    “Від того, що відчувають люди, залежить наша перевага над ворогом на довгій дистанції. Це єдність і готовність битися”, – наголосив глава Міноборони.

  • Диктатор страху. Чого боїться Путін на тлі війни з Україною?

    Диктатор страху. Чого боїться Путін на тлі війни з Україною?

    Коли дослідники Сергій Гурієв та Даніел Трейсман писали свою книгу «Диктатори обману. Нове обличчя тиранії у XXI столітті», правління російського президента Володимира Путіна було однією з найкращих ілюстрацій метаморфози з диктатурами у нашому столітті. А ХХ століття, за твердженням авторів, було століттям страху. Йосип Сталін не просто обманював своїх співвітчизників – він сковував їх страхом. У комуністичному Радянському Союзі не було навіть натяку на вільні вибори, натомість були постійні репресії, Голодомор та ГУЛАГ.

    Володимир Путін пішов іншим шляхом – шляхом так званої «керованої демократії», яка і є суцільним обманом. Конкурентні вибори начебто є, та їхні переможці відомі заздалегідь. Вільні медіа? Політичний порядок денний визначається у Кремлі, пише Віталій Портников для Радіо Свобода.

    Приватна ініціатива? Що чекає на великого підприємця, який не бажає зважати на інтереси Путіна, добре відомо за долею Ходорковського чи Березовського. Але олігархи, які готові співпрацювати з Кремлем, є і вони непогано почуваються…

    І громадянин може думати, що живе у демократичній країні і здатний впливати на її майбутнє, хоча насправді його можливості зведені до мінімуму навіть тоді, коли він обирає районну владу.

    Здобув перемогу над власною країною

    Однак за 18 місяців масштабної війни з «диктатора обману» Путін почав перетворюватися на «диктатора страху». Він не зміг здобути перемогу над Україною, а ось над власною країною – здобув.

    Буквально за лічені місяці було знесено всю декорацію «керованої демократії». Було закрито всі видання, яким ще дозволялося транслювати альтернативну точку зору. Опозиціонерів почали засуджувати до термінів, які можна легко порівняти із довічним увʼязненням. В освітній процес стали впроваджуватися спеціальні підручники, які нагадали спостерігачам про написаний Сталіним «Короткий курс» історії партії. «Просідання» приватного бізнесу спричинило збільшення залежності громадян від зайнятості у державній економіці.

    Можуть запитати: а навіщо Путіну ставати «диктатором страху», коли більшість росіян і так підтримує його у війні проти України? Соціологічні опитування щоразу реєструють, що більшість співвітчизників російського президента довіряє офіційній пропаганді, рейтинг Путіна лише зростає після чергового рішення про агресію.

    Чого ж боїться Путін?

    Коли з «диктатора обману» на «диктатора страху» перетворився Олександр Лукашенко, це можна було легко зрозуміти. 2020 року, після чергових президентських виборів у країні, Лукашенко переконався у тотальному несприйнятті своєї політики та його постаті більшістю співвітчизників. Сотні тисяч людей на вулицях Мінська та інших міст Білорусі переконували у цьому краще за будь-які соціологічні опитування. Але нічого аналогічного у Росії ми не бачили ані до, ані під час війни з Україною.

    Так чого ж боїться Путін і чому він «закручує гайки»? Чим заважала російському президентові радіостанція «Эхо Москвы»? Навіщо його судді ухвалюють нові вироки?

    Хоч як це парадоксально не прозвучить, Путін боїться майбутнього. Можна навіть сказати, що цей колишній співробітник радянських спецслужб дивиться далі, ніж його білоруський соратник. І набагато менше вірить у вічну любов співгромадян.

    Путін чудово розуміє, що у разі будь-яких економічних проблем громадяни неминуче поставлять питання щодо його ефективності та доцільності продовження війни. Він розуміє, що опозиція, якої немає – в елітах, у бізнесі, у суспільстві – може виникнути буквально з нізвідки. Він чудово пам’ятає, що було з російськими правителями, які програвали війни або просто не досягали успіху. Але він може пам’ятати й інше: жорстока диктатура, така, як диктатура Сталіна, могла дозволити собі військову поразку – як, наприклад, під час війни з Фінляндією.

    Тому можна сказати, що Путін потребує заляканого суспільства не сьогодні, а завтра. Йому потрібно, щоб на момент кризи ця залякана країна вже існувала та боялася спецслужб, судів та силового апарату. Щоб поразка у війні з Україною не призвела до краху його влади.

    Якби Путін був упевнений у своїй перемозі над Україною, він міг би дозволити собі не посилювати режим, не перетворюватися на «диктатора страху». Саме тому нова модель диктатури – це найкращий доказ його невпевненості у завтрашньому дні.

  • Кому казати дякую

    Кому казати дякую

    Останні півтора року ми маємо питання, на яке ніхто не знає відповіді.

    Воно звучить просто: чи готовий Кремль воювати з НАТО? Від відповіді на нього залежить набагато більше, ніж ми думаємо. Зокрема наше повоєнне майбутнє.

    Особливість Північноатлантичного альянсу в тому, що з ним ніхто ніколи не воював. Ніхто ззовні не ризикував нападати на його членів. Усі військові операції проходили поза межами контуру безпеки НАТО. Для одних цей факт – найкраще підтвердження ефективності Альянсу. Для інших – привід поставити його ефективність під сумнів.

    Повномасштабне вторгнення загострило цю дискусію, і ми вже півтора року живемо у її відлуннях. По суті є два варіанти відповіді на головне питання – і кожен тягне за собою свій світоглядний обоз.

    Позиція номер один. Кремль не ризикне напасти на Північноатлантичний Альянс. Тому що боїться США, тому що вірить у солідарну оборону, тому що розуміє непорівнянність ресурсів. У рамках цієї концепції Україна стала жертвою агресії саме через те, що не встигла стати частиною НАТО. І тепер ми розплачуємось за власну короткозорість перших двох десятиліть незалежності.

    У рамках такої концепції вся допомога Заходу – це історія цінностей. Про допомогу слабкому, про боротьбу з несправедливістю, про готовність простягнути жертві руку допомоги. Західні країни жертвують нам свої ресурси, включаючи військові – із солідарності з нашою боротьбою. Ми воюємо не за них, а за себе – але в цій війні ми маємо друзів, готових виконувати роль нашого тилу.

    В рамках такого підходу наші західні сусіди не були зобов’язані цього робити. Напад на Україну – це напад лише на Україну. Так, у разі нашої поразки кордон Росії наблизиться до кордонів Альянсу, але всю другу половину двадцятого століття НАТО та СРСР вже прожили пліч-о-пліч, а тому наявність лінії зіткнення ще не означає початок війни. Наші сусіди можуть почуватися в безпеці, та їхня допомога нам пояснюється не взятими на себе зобов’язаннями, а лише етичними стандартами та вірністю принципам.

    Інша позиція полягає в тому, що війна Росії з НАТО є лише питанням часу. Що Кремль ладен спробувати на зуб західну солідарність. Що Москва зважиться на те, на що не наважився Радянський Союз – і лише український опір відтягує цей момент.

    У рамках такого підходу західна допомога Україні є елементарним розрахунком. Спроба зупинити ворога “на підступах” до кордонів Альянсу. Прагнення стесати зуби дракона, вибити найбоєздатніші російські частини, захиститися самим за рахунок мужності української армії.

    Прихильники цієї концепції стверджують, що Україна бореться за НАТО. За безпеку всіх, хто встиг вступити до Альянсу. Що наш опір дає змогу європейцям жити у безпеці й не відчувати на собі тягарів та поневірянь воєнного часу. У рамках такого підходу Україна може претендувати на будь-яке озброєння країн НАТО, а вагання європейських столиць позбавлені логіки. “Або ми захистимо вас вашою зброєю на нашій території, або захищатиметеся самі, але вже на своїй”.

    У рамках такої концепції наша країна стала об’єктом удару не тому, що залишилася останньою у кремлівському списку “доступного”, а тому, що була першою в його списку “бажаного”. Прихильники підходу переконані, що в разі успіху Москва перевірятиме на міцність Польщу та країни Балтії. Відповідно, військові поставки Україні – це історія не так про цінності, як про прагнення виграти час і зберегти “буфер”. “Ми боремося за вас і замість вас”, а тому будь-які межі вашої солідарності аморальні та нелогічні.

    Ці дві позиції приречені співіснувати та суперничати, тому що обидві ґрунтуються на припущенні. Якщо Кремль не готовий воювати з НАТО, мають рацію прихильники першого підходу. Якщо готовий – мають рацію прихильники другого. І протиріччя між двома таборами лише наростатимуть.

    Якщо НАТО в безпеці, то Україні принципово стати його частиною. Захід зберігає свій моральний пріоритет, адже допомагає Києву із солідарності та доброї волі. Західна допомога заслуговує на подяку, західні рецепти реформ мають впроваджуватися, а західна критика має враховуватися. Україна воює не за Альянс, а за себе – через те, що не встигла стати частиною Альянсу.

    Якщо НАТО під загрозою, то відносини Києва із Заходом із ціннісних переходять у прагматичні. Україна отримує право на дипломатичну жорсткість, а заразом – моральний пріоритет, адже вона встигла довести свою військову спроможність на полі бою. Будь-який сценарій закінчення війни, який не співпадає з українськими очікуваннями, пояснюватиметься недостатньою допомогою союзників. Які вирішили за рахунок України свої завдання (НАТО залишилося у безпеці), але не дали Україні ресурси, щоб вона впоралася зі своїми власними (наприклад, вихід на кордони 1991 року).

    Ми захищаємо НАТО чи НАТО допомагає нам захищати себе? Українське майбутнє безпосередньо залежить від відповіді на це запитання. Від нього залежатиме наш післявоєнний порядок денний. Рівень соціального ресентименту. Політичні програми повоєнних партій. Від нього залежатиме внутрішньоукраїнський опис війни та, зрештою, самовідчуття українських громадян.

    Ми боремося за себе чи не лише за себе? Ми мусимо бути вдячні за допомогу чи мусять дякувати нам – за захист? Наша війна стала можливою через невивчені довоєнні уроки або через одну лише географію, яка розташувала нас поруч із кровожерливим сусідом?

    Все це контури нашої майбутньої дискусії. Тієї самої, що чекає на нас, коли на зміну єдності воєнного часу прийде дроблення на політичні табори. Тієї самої, що йтиме як усередині країни, так і поза її межами. Тієї самої дискусії, що поділить нас на єврооптимістів і на євроскептиків.

    Єдиний шанс її уникнути – це Третя світова війна.

This site is registered on wpml.org as a development site. Switch to a production site key to remove this banner.