Я був упевнений, що Пригожина Моль обов’язково вб’є.
У ж*пі Пригожина, та що там у ж*пі… У щілини між його сідницями харизми було більше, ніж у всьому Путіні – від верхівки і до п’ят. Володимир Володимирович не міг залишити в живих людину, яка як мінімум поводила йому МПХ по губах. А як максимум був здатний віддерти великого лідера сучасності на всі місця, прилюдно і з жартами.
Отаман Вагнера був людиною страшною, малоприємною, але, чорт забирай, чарівності негідника йому було не позичати. Харизма на 21 дюйм, проти путінських 5 сантиметрів. Брутальний, нахабний, рішучий… Міг же, чортяка, Москву взяти, Кремль спалити і повісити цього дрібнотравчатого диктатора на Спаській вежі за дзвіночки.
Проте не взяв, не спалив і не повісив. Чим підписав собі вирок.
Зрозуміло, що питання вирішать. Залишалося тільки зрозуміти – коли? І як?
Я чекав, що Пригожина пригостять чайком із полонієм – основним кремлівським делікатесом. Або, що в нього розвинеться ураганний рак. Інфаркт, знову ж таки, міг статися… все-таки вік. Стреси і таке інше…
Але цього разу знаряддям Моль обрала ППО. Щоб усіх скопом. Напевно.
Таргани у банці. Нехай жеруть один одного, що є сили.