Новий президент приречений опинитися на розвилці з трьома сценаріями. Два з яких вб’ють його рейтинг, а третій – країну.
При описі Володимира Зеленського впору цитувати Сократа. Ми знаємо про новообраного президента лише те, що нічого не знаємо. Ця мхатовская пауза дозволила йому виграти вибори, але рано чи пізно шостий президент України змушений буде заговорити. І в цей момент ми дізнаємося, під яким саме ковпачком весь цей час була кулька.
І мова зараз навіть не про його кулуарних домовленостях. Новий президент, безумовно, буде заручником старих зобов’язань. Тих самих, що допомогли йому дістатися до перемоги у другому турі. Цілком можливо, він буде виплачувати дивіденди своїм акціонерам. Цілком можливо, що від якихось інвесторів він спробує відпертися. Про це пише автор на сайті “Українська правда”.
Але крім закулісних домовленостей існує простір публічного позиціонування. І головне питання в тому, президентом якої повістки Володимир Зеленський постарається стати.
Кожен, хто ставив хрестик навпроти його прізвища, голосував за щось своє.
Хтось- за примирення з Росією.
Хтось- за інтеграцію в ЄС.
Хтось- за низькі тарифи.
Хтось- за боротьбу з корупцією.
Шостий президент України залишається у “сферичному у вакуумі” – він нагадує газ, що заповнює весь наданий йому об’єм очікувань. Але після інавгурації віртуальному Володимиру Зеленському потрібно стати конкретним. Обростати адміністративним скелетом, кадровим м’ясом і політичною мускулатурою. Йому доведеться визначатися з тим, яким очікуванням відповідати і на які виклики реагувати.
І в цей момент він виявиться на тому самому горезвісному роздоріжжі.
Перший сценарій – стати президентом війни.
У виборчій кампанії повістка втечі від імперії належала Петру Порошенку – і ті, хто голосував проти п’ятого президента України, звикли знецінювати його гасла. Але в тому й річ, що ця повістка нікуди не зникне. Хоча б тому, що нікуди не зникне Росія. Яка вже починає перевіряти новообраного президента на міцність.
Паспортизація окупованих територій, переговори щодо газового контракту, обмеження експорту нафтопродуктів – дуже скоро Володимиру Зеленському доведеться зануритися в тему війни з головою. І він ризикує виявити, що ця проблема не має легких рішень. Складно “домовлятися посередині”, коли від тебе чекають капітуляції.
Цілком може виявитися, що ця повістка утрамбує Зеленського в простір політично можливого. У той самий простір, в якому “мінські угоди”, “співпраця з МВФ”, символічний контур по периметру країни та інше “ні кроку назад”. Проблема лише в тому, що ця повістка приречена знижувати його рейтинг.
Перемога в нинішній війні не може бути швидкою – а обиватель чекає швидкого і неминучого щастя. Розрив між реальністю і очікуваннями створить ту саму прірву, в яку впаде рейтинг будь-якого політика.
Другий сценарій – президент боротьби з корупцією.
Варто відразу обмовитися, що “антикорупцію” у нашій країні прийнято розшифровувати максимально широко.
Для когось боротьба з корупцією – це роздержавлення, дебюрократизація і війна з клановою системою. Для когось- це судові процеси, вироки і конфіскації. Для когось- і зовсім політкоректний синонім класової боротьби.
Для когось антикорупційна порядок – це боротьба з монополіями, олігархами і спроба створити країну чесної конкуренції. Для когось- це інструмент політичної війни і зміни одних кланів на інші. Для когось- різновид боротьби з багатими і універсальне “взяти і поділити”.
Але будь-яка форма втілення цього порядку теж прирікає на зниження рейтингу. Тому що боротьба за зміну правил гри – це боротьба проти існуючих фінансово-промислових груп і кланів. Ресурси яких сумарно перевищують ресурси, які є у держави.
І якщо клани відчують загрозу – вони стануть торпедувати будь-якого, хто оголосить їм війну. Публічний образ президента-“чудотворця” будуть разтоптувати при будь-якій спробі змінити правила гри.
Третій сценарій – президент холодильник.
Порядку “зубожіння” просували так активно, а Зеленський був настільки неконкретним, що він приречений стати заручником чужих обіцянок. Від нього чекають зниження тарифів, зростання зарплат, падіння цін і нових комунальних платіжок.
Його команда намагається обережно дистанціюватися від програми “тимошенко-капліна”, але рано чи пізно гамлетівське питання потребує однозначної відповіді.
Можна залишитися в рамках реальності – і оголосити, що тарифи визначаються не бажаннями, а економікою. Закликати до раціональності і запропонувати програми енергозбереження. Приводити в приклад сусідні країни і доводити, що все має свою ціну. Платою за відповідальність знову ж стане рейтинг.
Ніхто не прощає крадіжку мрії – а для багатьох українських виборців новий президент був надією на одномоментне збагачення. Чим чесніше буде позиція Володимира Зеленського – тим швидше його рейтинг зрівняється з цифрами попередника.
Реальність в тому, що атракціон небаченої щедрості може мати лише в одного спонсора – Росії. Заради обнулення українського дрейфу Кремль може піти на поступки. Знизити ціни на газ. Виділити кредити. І знову занурити Україну в простір політичної корупції і “руського миру”.
Захід не буде платити за збереження рейтингу новообраного президента, але це може зробити Москва. Якій не звикати класти сир в мишоловку. В результаті, український обиватель може виграти тактично “сьогодні”. Ціною свого власного стратегічного “завтра”.
Володимир Зеленський приречений опинитися на цій розвилці вже дуже скоро.
Заковика в тому, що чим корисніше новий президент вирішить виявитися для країни – тим сильніше його будуть ненавидіти. Тому що ні одна з проблем, що стоїть перед країною, не має легкого рішення.
Клани, касти, олігархи і Росія мають достатньо ресурсів, щоб захищатися від атаки на свої позиції. А опертися на “народ” Володимиру Зеленському теж буде непросто. Тому що його ситуативна більшість хоче від нього дуже різного. І тому приречена на розкол.
З президента більшості йому дуже скоро доведеться ставати президентом меншості. І все питання лише в тому, президентом якої саме меншини.
Тому що різні групи українського суспільства відрізняються не тільки мовою побутового спілкування, ставленням до держави і картинками майбутнього. Але ще й “майданоспроможністю”. Хтось реагує на крадіжку мрії галочками в бюлетені. А хтось- вуличними протестами.
У будь-якого медового місяця завжди є термін придатності.