У Бучі Київської області російський окупант безжально вбив беззбройного батька багатодітної родини на очах у 14-річного сина. Про це повідомляється на сторінці Національної дитячої спеціалізованої лікарні “Охматдит” у Facebook.
Трагедія сталася 17 березня. 47-річний Руслан Нечепуренко разом з 14-річним сином Юрієм вирушили за гуманітарною допомогою і ліками у центр Бучі, захопленої російськими окупантами.
Вдома у Нечепуренка майже два тижні не було газу, світла і води.
“Ми їхали на велосипедах, коли з-за будинку вийшов російський військовий. Ми зупинилися, підняли руки, сказали, що у нас немає зброї. Але солдат почав стріляти по батькові. Він впав”, – згадує Юрій.
Після цього, за словами підлітка, окупант почав стріляти і в нього. Дві кулі влучили в руку, і хлопчик впав на землю.
“Солдат ще вистрілив у капюшон, але куля не зачепила голову”, – розповів син загиблого.
Кілька хвилин Юрій пролежав на землі, а коли російський військовий пішов, то побіг до найближчого притулку – місцевого дитсадка. Там хлопчикові надали першу медичну допомогу.
Коли Юра дістався до будинку, то повідомив мамі й двом братам про вбивство батька.
Дружина загиблого Алла Нечепуренко переказала, що окупант запитав, куди прямує її чоловік і син. Чоловік відповів, що за продуктами і підняв руки. Вони сказали терористам, що не мають нічого незаконного.
“У кожного були на руці білі пов’язки. Як пояснила дитина, тато повернувся, щоб побачити, як там син. І в цей момент ця тварюка почала в нього стріляти на очах у сина”, – сказала мати хлопчика.
За її словами, окупант стріляв прицільно: в серце і в голову. Навіть не намагався налякати пострілами по руках або ногах, а відразу хотів убити чоловіка. Багатодітний батько помер відразу.
Родина Нечепуренко два дні не могла забрати тіло загиблого, щоб поховати його. Коли їм вдалося повернутися за чоловіком, на його руці вже не було білої пов’язки. Її зняли окупанти.
Крім того, вони забрали телефон, гаманець і навіть ключі від будинку. Родина поховала чоловіка у дворі будинку.
“Три моїх сина залишилися без батька. Я розуміла, що мені необхідно рятувати дітей і себе. Нам повідомили, що 19 березня буде “зелений коридор”, втім, до місця збору необхідно було дістатися самостійно. Ми йшли по тій вулиці, де розстріляли мого чоловіка. Ми йшли і кожну секунду молилися за своє життя. Ми чули вибухи поруч, нас зупиняли російські вбивці. Ми йшли і щомиті прощалися з життям”, – згадує дружина загиблого.
Родину вдалося евакуювати в Черкаську область, але звідти вони переїхали до Києва, щоб в “Охматдиті ” вилікувати хлопчика і зафіксувати всі поранення.
