Сьогодні з других рук вдалося послухати дуже примітну бесіду одного з наших, хто змушений спілкуватися через Мережу з колишніми друзями в РФ. Дружба там давно скінчилася, навіть без формалізації цього факту. Причому, спілкувалися колишні військові, старші офіцери, які вибули «з лав» за віком, задовго до початку бойових дій.
Тепер просто підтримується діалог, і ще тому, що опоненти, при всій своїй імперській упоротости, нюхом чують, що і в країні, і в армії у них настільки все негаразд, що хлопнути може в один момент. Головне, що їх турбує, що цей момент неможливо обчислити логічним, раціональним шляхом. А як відомо, очікування покарання або страти – гірше самого цього заходу. Тому і відбуваються все більш і більш насторожені розмови із серії «чо там у хахлов».
Наскільки можна зрозуміти, три, а тим більше – п’ять років тому саме такої тональності розмов не було. Пацієнти з Московії акуратно і поблажливо щось там розповідали з приводу невідповідності військової могутності. Хоч і не натякали, але з розмов відчувалося, що вони чекають виснаження ресурсів України та фатальної помилки її влади. Тобто, у них була повна упевненість в тому, що питання вже вирішене в принципі, але залишився фактор часу. У них була впевненість, що смертельний удар вже завдано, і тепер просто треба спокійно дочекатися, поки Україна стече кров’ю.
Поворот стався в той момент, коли на Заході було прийнято принципове рішення про постачання летального зброї. Якийсь час там не вірили, що це рішення дійсно перейде в практичну площину, але після «Джавелинов» ця надія рухнула. Виходячи з цієї розмови, особливо чітко зрозуміло, що справа була не тільки й не стільки в «Джавелинах», а в самому принципі, можливості поставок сучасної зброї і техніки.
Що найбільше підкосило російських відставних вояк, так це те, що Джавеліни не просто були поставлені в Україну, але поставлені у вигляді допомоги, тобто безкоштовно. Вони чітко розуміють, що це означає. Ще з часів совка Москва озброювала своїх союзників або у форматі «безповоротного кредиту», або в режимі тієї самої матеріально-технічної допомоги», як і ці Джавеліни, що означає рівень підтримки поставляючої сторони як свого партнера або союзника.
Адже якщо сьогодні допомога пройшла у вигляді декількох десятків одиниць цього озброєння, то завтра вже нічого не перешкодить допомогти сотнями одиниць цього і вже – якогось іншого озброєння. Принципове рішення вже є і воно реалізовано. Прецедент працює. І вони прекрасно розуміють, що це означає, а саме – у гру з «шахтами» і «військторгом» цілком можна грати вдвох, втрьох і навіть у більш широкому форматі.
І що найнеприємніше, Москва грається в підкилимні ігри і щось там ганебно вигадує з поставками, а Штати зробили це відкрито, не приховуючи, що це – допомога. Причому суми, закладені на таку допомогу, з кожним роком стають все більше. У них там хтось порахував, що в цьому році Штати, Канада та інші країни Заходу можуть поставити озброєнь у вигляді допомоги майже на мільярд доларів. Адже Україна ще й закуповує. Причому, заходить зброя і техніка, які Москві гарантовано не продадуть, і чим далі, тим твердіше ці гарантії.
Правда, з цього приводу там ходять легенди про гігантські відкати, які платить Україна американцям за постачання зброї. Цей хід думок цілком зрозумілий, оскільки в пізньому совку, а тим більше в РФ це – поширена практика. Так списуються борги на десятки мільярдів доларів, які виникли у країн за постачання зброї.
Відсоток відкату там варіюється від 10-20% і може досягати 50%. Для бюджету це стає прямим збитком, але для певної касти чиновників це – золоте дно. Досить підняти суми списаних боргів при Путіні, скласти їх разом і обчислити хоча б мінімальну ставку відкату в 10% і можна зрозуміти, про що йде мова.
Але це – їхні проблеми. Нехай вони думають, що ми заносимо Трампу валізи кеша. Якщо їм так подобається – на здоров’я. Але паралельно цій темі, виникає й інша. Вони дійсно дивуються, навіщо Штати так накачують Україну зброєю. З їх слів (це вони самі до такого висновку прийшли), ВСУ – сама боєздатна армія в Європі, і з урахуванням її структури і насиченості новими зразками техніки і озброєння, не аналогічних РФ – така кількість поставляється в Україну зброї вже просто турбує Москву.
Вони дуже здивовані, як в такому важкому становищі Україні вдалося відновити армію і бойову її частину перевести на контракт. Вони спілкуються зі своїми колегами, що діють на Донбасі і ті вже виють. Кажуть, що війна змінюється на очах. Їх перестають засипати мінами, а замість цього, все частіше прилітають керовані ракети. Колеги просто відверто сумують і вже вважають, що через кілька місяців їм просто не дадуть підняти голову і треба буде або йти або починати велику війну.
Але пенсіонери з великим жалем кажуть, що час для цього вже втрачено. Кордон був пройдений в 17 році і тепер це виглядає поганою ідеєю.
Причому, там реально розуміють, що Україна вже стиснула броньований кулак і прямо на очах з цього кулака починає виростати ракетну булаву. Вони вважають, що в цих умовах просто не як реалізувати перевагу у флоті, а завтра зникне і перевага в авіації. Залишиться тільки ЯО, яке ніхто не дасть застосувати.
Найбільше їх турбує те, що будівництво ЗСУ триває, а темпи нарощуються. Вони вважають, що для ефективної відсічі їх військам вже є все необхідне, а нарощування боєздатності вже набуває дещо інші форми, які їх вперше почали лякати.
І ось – резюме. Тепер вони покладають надію тільки на те, що Пороха змінить хтось, хто підпише капітуляцію, оскільки інші варіанти вже не проглядаються.
Тому, підходячи до виборчої дільниці, подумайте про ці розмови. Автор при них не був, а лише почув їх переказ, але й цього достатньо, щоб зробити правильні висновки.