Це початок кінця навіть уявної білоруської незалежності. Вчора, швидше за все, Путін продиктував Лукашенку умови капітуляції.
Домовленість між Путіним та Лукашенко про кредит у $1,5 млрд, про який зараз говорять, це — для того, аби було що обговорити. Три години спілкування — це задовго для однієї теми. А про інше, як ми бачимо, нічого не повідомляється, тому в таких випадках Кремль діє банально, нахабно, цинічно. Просто видає список «хотєлок», які треба виконати, ну або каже — «спасайся, кто может и как может». Думаю, що вчора саме це було головною темою для розмови з Лукашенком.
Є такий у Росії професор Валерій Соловей. Його вважають знавцем снів російського керівництва. Можливо, це просто зручний канал для зливу потрібної інформації, щоб громадськість розуміла, про що думають у Кремлі. Так він учора вже заявив, що Лукашенку сказано побути ще рік президентом, потім провести так звану конституційну реформу, оголосити нові вибори, їх успішно програти і переїхати до Москви на посаду голови державного комітету чи якоїсь псевдоструктури, яка начебто щось значить. Про це пише автор на сайті “НВ”.
Це традиційна московська історія. Якщо ви згадаєте часи радянської України, то у нас був такий Петро Юхимович Шелест, і коли він написав книгу «Україно наша радянська» (яку розцінили як дуже націоналістичну) його відразу відправили на підвищення у Москву, викинувши з Києва. Такий сценарій зараз запланований у Москві і думаю, що він буде поступово реалізовуватися.
Натомість білорусам підсунуть якогось псевдореформатора (революціонера, опозиціонера), який насправді сидітиме на московських грошах, як наприклад, той самий Бабарико — вихованець Газпрому, і поведе Білорусь до світлого майбутнього разом з Російською федерацією і здасть все те, що можна було б.
Можливо, це навіть відбудеться і раніше — ще за часів Лукашенка, бо реакція ЄС, Заходу очевидна. Його там більше ніхто не бачить і не побачить. Всі звернули увагу на сьогоднішню заяву Жозепа Борреля, що ЄС не визнає його легітимним президентом, а це означає, що двері зачинені наглухо, і у Лукашенка лишається один вектор — на Схід. Тобто ситуація зрозуміла. Питання лише в нюансах, деталях і часі проведення цієї операції із підпорядкування Білорусі Москві.
Оці заяви пані Тіхановської, що, мовляв, усі угоди, які підпише нелегітимний президент, будуть скасовані, думаю, є реакцією на певну роз’яснювальну роботу, яку проводять з нею європейські політики, пояснюючи, що таке режим Путіна. Слава Богу, що з неї хоч таке вичавили, бо на початку її позиція була такою ж, як вчора оприлюднила Координаційна рада, де розписувалася у любові до Путіна, Росії і таке інше. Тут, на жаль, сили поки що нерівні.
Добре що ЄС розуміє, що громадянське суспільство в Білорусі прокидається. Дуже важливо, що піде процес переорієнтації білорусів від просто «Гець Бацьку, уходи вон!» до того, що вони хочуть жити в демократичній державі.
Поки що вони не розуміють, що не меншим ворогом Білорусі, крім Лукашенко, є Путін. Але прозріння теж прийде. На це підуть роки, але це — початок довгого шляху. І він завершиться тим, що Білорусь прийде до європейської сім’ї народів, стане колись і членом ЄС і НАТО, і ми будемо разом із Білоруссю східним кордоном політичної Європи. Цей шлях непростий, довгий, але навіть після цієї доби Лукашенка, яка тривала 26 років, все одно білоруси прокинулися.
У Лукашенка іншого вибору і виходу немає, бо влада для нього вже є самоціллю. Він з нею зрісся і відмовитися вже не може. То — або він буде скинутий народом і невідомо, що буде далі, або він піде на всі ці вимоги, які йому продиктували у Москві.
Час (коли Лукашенко міг пообіцяти виконувати все, про що домовився з Кремлем, однак діяти за своїм планом), уже минув. Він тепер не має жодних способів грати, бо раніше він міг сказати — «Добре, я куплю газ у американців, вони мені привезуть його у скрапленому вигляді, нафту я купуватиму на міжнародних майданчиках». Тепер цього немає. Якщо Захід закривається від нього, то він не матиме можливості використовувати його як інструмент гри з Кремлем.