Як російськомовному журналісту, мені, звичайно, було б зручніше дві мови. Через квоти я відчуваю проблеми з працевлаштуванням. Мої книги підпадають під заборону. А так, була б синекура: працюй де хочеш, нові можливості, нові зарплати.
Серби і хорвати говорять однією мовою. Сербською. І ті, й інші — слов’яни. І ті, й інші — християни. Скажіть, чи чули ви коли-небудь про братушек-хорватів? Чому серби — братушки, а хорвати — ні?
І Україна, і Польща були в складі Російської імперії. І українці, і поляки — слов’яни. Чому українці — «один народ», а поляки — ні?
В України зараз з’явився унікальний шанс. Такий шанс випадає їй раз на століття. Принаймні, крайній раз він випав рівно сто років тому. Такі умови для самоусвідомлення себе як нації були в 1918-му. Тоді цей шанс було втрачено. Якщо упустити його і в цей раз — боюся, буде потрібно ще сто років.
Естонія і Україна вийшли зі складу СРСР в один і той же час. Чому естонці — не «один народ»? У Таллінні з російською мовою проблем немає. У Таллінні, щоб спокійно жити, не треба знати естонську. У магазинах, в ларьках — майже всюди можна без проблем говорити російською. А от в барах вже складніше. Тому що продавцями в магазинах працює старше покоління, а офіціантами в барах — молодше.
Через тридцять років після виходу з імперії молодь країн Балтії перестала говорити мовою імперії. Естонська — так. Англійська — так. Російська — вже майже не використовується.
У мене в Таллінні є знайомий, який працює пожежником. Стовідсотковий росіянин. Нещодавно він став командиром, і для цього йому довелося здавати іспит з естонської мови. Рівень С1 — здавав його років вісім. Здав.
Вдумайтеся до якості підходу до власної мови: навіть щоб працювати пожежником, потрібно знати мову на університетському рівні.
Взагалі я вважаю, що якщо Україна хоче якомога швидше увійти в Європу, в ній повинні бути дві ходових мови. Українська та англійська. А для чиновників англійська — в обов’язково. Щоб будь-який інвестор міг спілкуватися без проблем. Щоб будь-який турист міг купити квиток у метро.
Але це так, відступ.
Зараз йдеться не про те, щоб вся Україна моментально перейшла на українську. Цього не станеться. І цього ніхто і не вимагає. Нісенітниці про утиски російської мови я спростовувати не буду — за очевидністю. Старше російськомовне покоління як говорило російською, так і буде. Більш того, йдеться навіть не про наших дітей.
Йдеться про те, якою мовою будуть говорити наші онуки.
Онуки естонців, що жили в Радянському Союзі говорять естонською. І все — риторика про братські радянські народи навіть і не виникає. Вона просто припинила своє існування за відмиранням.
Якби Росії вдалося насадити в Польщі російську мову — я вам гарантую, мижебратья обов’язково полізли б рятувати братський польський народ. Не знаю, від кого там — від фашиствуючої шляхти. Але говорити про те, що росіяни і поляки — «один народ», не спадає на думку навіть Кургіняну. Тому що навіть найнавіженіший імперець покрутить пальцем біля скроні. Мовляв, ну який один народ, ми говоримо російською, вони — польською.
Коли Німеччина божеволіє, вона насамперед лізе приєднувати братський австрійський народ. Тих, хто говорить на однією мовою.
Мова — базис нації. Це настільки основне явище, що про нього, в принципі, навіть не має сенсу говорити. Як лікар-онколог не говорить про те, що для успішного лікування раку потрібно дихати. Можна приймати скільки завгодно хіміотерапії, але якщо ви не будете дихати, ефекту не буде. Це настільки очевидно, що ніхто з лікарів ніколи не прописує «дихання». Воно передбачається за замовчуванням.
Сьогодні у Верховній Раді вирішили найважливішу річ. Це важливіше виборів президента. Важливіше парламентської, чи парламентсько-президентської або президентсько-парламентської республіки. Важливіше Зеленського або Порошенка. Це — цивілізаційний вибір.
Але навіть цього мало. Навіть це — недостатні заходи.
Сербською говорять взагалі багато південних слов’ян. Серби, хорвати, боснійці, чорногорці. В принципі, македонці, словаки і словенці — це теж одна база, але там відмінностей більше. Так чому ж серби — братушки, а хорвати — ні?
Є ще дві причини. По-перше, серби — православні, а хорвати — католики.
А по-друге, в Сербії — кирилиця, у Хорватії — латиниця.
Якщо простежити писемність і релігію, можна зробити цілком однозначний висновок: з усіх слов’янських народів мижебратьямі стають тільки православні з кириличною писемністю.
Словенія — католицизм, латиниця.
Словаччина — католицизм, латиниця.
Боснія — слов’яни, мусульмани, латиниця.
Хорватія — католицизм, латиниця.
Польща — католицизм, латиниця.
Чехія — католицизм, латиниця.
А також:
Україна — православ’я, кирилиця.
Білорусь — православ’я, кирилиця.
Болгарія — православ’я, кирилиця.
Чорногорія — православ’я, з 2009 спроба переходу на латиницю, але досі за Конституцією і кирилиця, і латиниця.
Македонія — православ’я, кирилиця.
Саме тому, до речі, багато хто з розумних людей каже, що наступною спробою після Чорногорії буде Македонія.
Збіг цих двох чинників — православ’я і кирилиці — є гарантованою підставою для братньої допомоги. Там, де є тільки один з цих факторів — мижебратства вже не існує. Про православну Румунію ніхто ніколи не чув, що вони — мижебратский народ.
Про кирилицю все зрозуміли навіть у Казахстані. Який взагалі не православний і не слов’янський. Але небезпеку існування однієї писемності з імперією там усвідомили ясно. І почали переходити на латиницю.
Гасло «Армія. Мова. Віра» дивно чітко корелює з цим розподілом. Але якщо Україна вже напевно хоче піти з мижебратских обіймів, гасло має бути: «Армія. Мова. Католицизм. Латиницею».
Два останніх фактора — опціонні. Але мова в умовах агресивного сусіда — це основоположний базис. Атомарний рівень самосвідомості нації.
Повторюся: мені, як російськомовному журналісту, було б, звичайно, зручніше дві мови. Але я розумію, що мої проблеми — це мої проблеми. Що існування незалежної суверенної вільної України — важливіше.
А значить, якщо в України не буде своєї мови — мижебратья обов’язково полізуть цілуватися знову. Обов’язково полізуть рятувати «один народ» від фашистів і бандерівців. Через десять, п’ятдесят, сімдесят років. Але — гарантовано.