Бо деякі читачі почали запитувати, що сталося, чому я відвернувся від Юлії Тимошенко, яку свого часу активно підтримував, і не згадую її в своїх дописах?
По-перше, не відвернувся. По-друге, під час війни про політиків, окрім влади, взагалі майже не писав. Але оскільки весна і надія на перемогу, то чом ні?
Так от, президентські вибори 2010 року спостерігав зсередини. Можу констатувати, що саме тоді Україна обрала сценарій, який призвів до цієї війни. Якби не зрада так званого “патріотичного” табору на чолі з Віктором Ющенко, то Віктор Янукович не став би президентом. Відповідно, не склалася б ситуація, яка вимагала Майдану, а потім не було б перехідного періоду безвладдя, яким скористався Кремль, анексувавши Крим. Що фактично та юридично і було початком війни.
Потім ми обрали Петра Порошенка, якого Кремль назвав “найкращим вибором України”. Хтось сумнівається, що, на відміну від Порошенка, ЮВТ ніколи не стала би парнерствувати з Віктором Медведчуком, який є її особистим ворогом?
Після того, що виробляв на посаді “системний політик” Порошенко, поява і перемога нового обличчя у вигляді Володимира Зеленського була гарантована. А “Новий курс” Юлії Тимошенко, який пропонував політичну, соціальну і економічну реформу країни і до створення якого я мав безпосереднє відношення, пройшов для українського суспільства практично непоміченим.
Будь-які вибори в Україні можливі лише після перемоги. Зрозуміло, що найкращі шанси на них буде мати чинний президент Зеленський. Але я не переконаний, що він піде на другий термін. Бо це буде означати поміняти світове визнання людини, яка мобілізувала цивілізовані країни на підтримку України, на рутинну непоказну роботу над відновленням економіки і зруйнованого війною.
Та й взагалі, Україна така, що тут жорстко критикують навіть переможців. Особливо, коли є, за що.
Як двічі прем’єр і політик з досвідом, Тимошенко за такого розкладу має шанси. І її “Новий курс” — теж. Побачимо, повз нас це точно не пройде.