Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати ККС вирішив, що військовослужбовець, який не прибув за наказом начальника вчасно до пункту тимчасової дислокації батальйону, заслуговує на 5 років реального позбавлення волі, і визнання ним винуватості у даному разі не грає ніякої ролі для того, аби його могли звільнити з випробуванням. Відповідну постанову Верховний Суд ухвалив 11 липня 2023 року у справі №726/78/23, пише Судово-юридична газета.
При цьому захисники військовослужбовця наголошували в скарзі до Верховного Суду, що засуджений визнав свою винуватість як під час досудового розслідування, так і в судах попередніх інстанцій. Крім того, апеляційний суд, на думку захисників, не врахував, що чоловік відмовився від виконання наказу через збіг тяжких сімейних обставин (батько, який проходить службу в лавах ЗСУ отримав контузію, а також травму хребта і ноги, вдома залишилася мати з чотирма неповнолітніми дітьми).
Однак судді Верховного Суду у цьому випадку зайняли державницьку позицію і зауважили, що покарання має бути реальним, бо звільнення від відбування покарання з випробуванням одного військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану створить в інших впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів.
Історія справи
Суди визнали чоловіка винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем за контрактом, обіймаючи посаду навідника кулеметного відділення в усній формі відкрито відмовився виконати наказ начальника штабу першого заступника командира та до 23:00 20 листопада 2022 року не прибув до пункту тимчасової дислокації батальйону, а залишився в пункті постійної дислокації.
Вироком Садгірського райсуду Чернівців від 18 січня 2023 року чоловіка визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Разом з тим, на підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Однак вироком Чернівецького апеляційного суду вирок місцевого суду щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК скасовано. Призначено чоловіку покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, строк якого ухвалено обчислювати з 17 березня 2023 року.
Захисники засудженого подали скаргу до Верховного Суду, зазначивши невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та просили змінити вирок апеляційного суду і застосувати до засудженого положення ст. 75 КК щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Зокрема, засуджений визнав свою винуватість у інкримінованому йому діянні як під час досудового розслідування, так і в судах попередніх інстанцій.
Крім того, апеляційний суд, на думку захисників, не врахував, що чоловік відмовився від виконання наказу через збіг тяжких сімейних обставин (батько, який проходить службу в лавах ЗСУ отримав контузію, а також травму хребта і ноги, вдома залишилася мати з чотирма неповнолітніми дітьми). Також сторона захисту вказує про безпідставні висновки апеляційного суду щодо відсутності у чоловіка щирого каяття.
Що вирішив Верховний Суд
Як зазначив Верховний Суд, висновки судів обох інстанцій щодо винуватості чоловіка ґрунтуються, у тому числі на показаннях засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованого караного діяння. У поданих касаційних скаргах сторона захисту не заперечує кримінально-правової кваліфікації та доведеності винуватості у вчиненому злочині.
Що стосується доводів, викладених у касаційних скаргах захисників, щодо неправильного застосування закону, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, то, як вважають судді Верховного Суду, вони є необґрунтованими.
«Щоб іншим не кортіло»
Судді Верховного Суду вважають, що суд апеляційної інстанції правильно наголосив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану, а саме наказу на вибуття в район бойових дій для захисту Батьківщини від збройної агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини.
Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Встановлені ж судом першої інстанції характеризуючі дані про особу засудженого, як вважає ВС, є недостатніми для застосування до обвинуваченого положень статті 75 КК.
Пропри твердження у касаційних скаргах захисників, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність такої пом`якшуючої покарання засудженого обставини, як його щире каяття у вчиненому злочині.
«Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині. Також ця обставина може бути визнана такою, що пом`якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включало в себе активні дії.
Апеляційний суд правильно погодився із твердженнями сторони обвинувачення про те, що як у матеріалах кримінального провадження, так і у вироці місцевого суду відсутні дані на підтвердження того, що чоловік намагався виправити наслідки вчиненого, які конкретні дії для цього він вживав, а тому визнання ним своєї винуватості під тиском неспростовних доказів є формальним і таким, що зроблене з метою уникнення справедливого покарання», – заявив Верховний Суд в своїй постанові.
Отже, на думку суддів Верховного Суду, призначене покарання чоловіку в 5 років позбавлення волі, «є достатнім та необхідним для виправлення і попередження вчинення ним та/або іншими особами нових аналогічних злочинів, а застосування у цьому випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання та не буде достатнім і необхідним для виправлення засудженого».