Днями американська компанія Jabil відкрила нову виробничу площадку в Ужгороді. У цьому місті американці працюють вже давно, але тепер вирішили розширити вже існуюче виробництво електроніки і комп’ютерів. Введення нових потужностей дозволить збільшити кількість робочих місць на підприємстві з 3 до 5 тисяч. І хоча мова йде не стільки про повноцінне виробництві, скільки про збірку, все одно для міста це великий плюс – нові робочі місця, податки і т. д.
Це далеко не єдиний такий приклад. Західні компанії щорічно відкривають в Україні нові виробництва. Наприклад, у 2016 році у Львівській області відкрився завод компанії “Фуджикура” (Fujikura Automotive Ukraine Lviv), який займається виробництвом комплектуючих для автомобілів. 2017-го року в місті Коломия Івано-Франківської області німецький концерн Leoni AG відкрив завод, що спеціалізується на виробництві кабельних мереж для автомобільної індустрії. У 2018-му році компанія Flextronics запустила завод з виробництва пластмас в Мукачево. Кожне нове таке виробництво створює сотні, а в окремих випадках – тисячі робочих місць.
У такі моменти завжди згадую людей, які люблять говорити, що «Україна перетворилася у колонію США» і «маріонетку Заходу». Навіть якщо прийняти цю точку зору, то виходить що такого роду залежність має очевидні позитивні сторони. У вигляді припливу інвестицій, будівництва нових заводів і створення робочих місць із зарплатою вище середньоукраїнського рівня. У тому ж Ужгороді середня зарплата на заводі компанії Jabil складе 14 тис. грн. Багато зараз вакансій з такою зарплатою можна знайти в “врятованих від України” Луганську і Донецьку?
Якщо порівняти такий «колоніалізм» з тим, що відбувається зараз у районах Донецької і Луганської областей, підконтрольних Росії, порівняння явно не на користь останніх. Що сьогодні мають люди, яких нібито “врятували від проамериканської хунти”? Побудував російський інвестор в “молодих республіках” хоч один подібний завод за п’ять років? Ні звичайно. Нічого навіть віддалено схожого немає і не передбачається. Навпаки, йдуть зворотні процеси – вже існували до війни підприємства зупинені. Багато розграбовані і навряд чи зможуть відновити виробництво в найближчому майбутньому.
Виходить, навіть в тій картині світу, яку нам малюють сьогодні російські ЗМІ, вибір еропейского курсу виглядає для України єдиним логічним і очевидним рішенням, альтернатива якому – безперспективність, занепад і деградація ОРДЛО. Адже що б не писали і не говорили в Москві, заперечувати очевидне неможливо. Захід вкладає гроші в Україну, Росія ж у геополітичні освіти, які вона наплодила на територіях суміжних держав, вкладатися не поспішає. Якщо, звичайно, не вважати вкладеннями зарплату місцевих феодалів і подачки у вигляді гуманітарної допомоги. Але при такому підході говорити про повноцінний розвиток регіонів не доводиться.