На перший погляд, підсумки перемовин між американською та українською делегаціями в Саудівській Аравії виглядають сенсаційними. Україна погодилася на 30-денне припинення вогню, яке згодом може бути пролонговане. Сполучені Штати відновлюють військову допомогу Україні та обмін розвідданими — критично важливий як для українських воїнів, так і для захисту мирних міст від російських атак, пише Віталій Портников для Slawa.tv.
Про результати переговорів схвально відгукнувся президент Дональд Трамп, який знову чекає на українського колегу Володимира Зеленського у Білому домі та готується до розмови з Володимиром Путіним. Очікується, що ця розмова відбудеться вже у п’ятницю.
Але варто поставити питання: у чому ж насправді сенсація? Якби не скандал у Білому домі між Трампом і Зеленським та призупинення військової допомоги Україні, вся зустріч американських і українських чиновників зводилася б до констатації готовності України до тимчасового перемир’я. У Києві дійсно заявляли і про необхідність міцних гарантій безпеки, але ці гарантії стосуються не стільки припинення вогню, скільки довготривалого миру.
Більше того, сьогодні, коли навіть невідомо, чи готові США втручатися у війну в Європі, якщо вона загрожуватиме навіть країнам-членам НАТО, взагалі незрозуміло, що означають «гарантії безпеки» у сучасному світі.
Але найбільше у цій ситуації дивує інше: чому консультації щодо припинення вогню американці почали саме з Києва, а не з Москви? Чому після того, як під час телефонної розмови Путін відмовив Трампу у припиненні вогню, американський президент вирішив тиснути на Україну? Адже сам Трамп визнав, що Путін не погодився на перемир’я. Що ж змінилося тепер, коли на це погодилася українська сторона?
Це і є ключове питання. І сам Путін, і російські чиновники неодноразово заявляли, що їм не потрібно перемир’я. Якщо план Трампа — припинити вогонь, провести в Україні вибори та втягнути і Путіна, і майбутнього переможця виборів президента України у довготривалий переговорний процес для досягнення миру, то Путін має зовсім інші наміри. Його мета — не зупиняти війну, а змусити США брати участь у переговорах, які триватимуть на тлі продовження бойових дій, бажано — без американської допомоги Україні.
Перемовини в Джидді доводять, що цей план Путіна навряд чи спрацює. Російському президенту знову доведеться відповідати на питання Трампа щодо завершення бойових дій. І якщо відповідь буде негативною, реакція США стане передбачуваною — про це вже заявив Трамп: доведеться продовжувати війну і допомагати Україні.
Отже, тепер вибір має зробити саме Путін, і цей вибір залежатиме від стану російської економіки. Якщо він вирішить, що у нього достатньо ресурсів для конфронтації зі США, нас очікують роки війни, під час яких Америка Трампа підтримуватиме Україну приблизно так само, як це робила Америка Байдена.
Якщо ж Путін вирішить, що в умовах економічних труднощів йому вигідніше домовитися з Трампом, ми можемо стати свідками припинення вогню. Однак тривалість перемир’я та можливість сталого миру залежатимуть від безлічі факторів: глобальної економічної та політичної ситуації, готовності Росії до провокацій, спрямованих на зрив перемир’я, а також рішучості України продовжувати боротьбу за власне існування в умовах затяжної конфронтації.
Передбачити всі ці обставини зараз неможливо. Але факт залишається фактом: попри свою хаотичність, Трамп дійшов логічного висновку — якщо Путін не захоче миру, доведеться продовжувати підтримку України.
І це вже непоганий результат перемовин у Саудівській Аравії. Адже здоровий глузд завжди кращий за небезпечні ілюзії.