Операція ЗСУ в Курській області зруйнувала міфи, які Кремль будував десятиліттями. Про це пише Foreign Policy.
Видання зазначає, що першою бульбашкою, що луснула, стала десятирічна пропаганда Кремля про нібито екзистенціальну загрозу для Росії, яка виходить від України. Так, на тлі наступу ЗСУ на Курщині в російському суспільстві не було ні масового суспільного резонансу, ні стихійного формування ополченців, ні довгих черг добровольців до призовних пунктів.
Ніякі палкі промови не згуртували росіян на захист батьківщини, ніякі транспаранти з патріотичними гаслами не прикрашають вулиці Москви. Кремль навіть не наказав проводити загальну мобілізацію, щоб відбити вторгнення. Тим часом головний спікер російського уряду Дмитро Пєсков навіть не потурбувався перервати свою відпустку.
Підконтрольні Кремлю соціологи фіксують різке зростання невдоволення російською владою. Значна частина цього гніву походить від жителів Курської області, включно з більш ніж 100000 осіб, які втекли від бойових дій. Багато хто скаржився на те, що їх покинули і знехтували ними місцева влада і Москва. Крім того, по всій Росії матері строковиків виступають проти того, щоб їхніх ненавчених синів відправляли в зону бойових дій.
Друга бульбашка
Друга бульбашка, що лопнула від українського нападу, – це образ Путіна як авторитарного лідера, побудований на силі, порядку та обіцянці знову зробити Росію великою. Його очевидна нездатність захистити кордони країни робить Путіна, який пов’язав своє правління з відновленням втраченої російської імперії, слабким.
Російський диктатор майже зник з поля зору громадськості, оскільки Кремль намагається применшити значення вторгнення. У промові в Радбезі Росії Путін евфемістично назвав вторгнення “контртерористичною операцією”. Закликаючи місцеву владу в Курську розібратися із “ситуацією” і залишаючись здебільшого відсутнім, Путін, схоже, прагне дистанціюватися від хаосу на кордоні.
Третя бульбашка
Перенесши війну на російську територію, Україна зруйнувала бульбашку кремлівських погроз про ескалацію війни, заснованих на ідеї, що на карту якимось чином поставлено існування Росії, а не України. Передбачувана загроза НАТО більше не є предметом розмов. Росія не звернулася до власного оборонного альянсу, ОДКБ, як можна було б очікувати, якби її існування було під загрозою.