Президент Росії Володимир Путін не хоче, щоб вищі військові керівники здобули популярність через вторгнення в Україну. Про це повідомляє “Медуза” з посиланням на джерела, близькі до адміністрації президента РФ.
За їхньою інформацією, Путін побоюється, що під час війни в Україні деякі російські генерали можуть здобути «зайву популярність». Через це підконтрольна влада ЗМІ майже не повідомляє про дії вищого військового керівництва на фронті. На тлі цього в випусках новин на федеральних каналах регулярно з’являються розповіді про «подвиги» рядового складу, нижчих і середніх офіцерів.
У свою чергу, генерали стають учасниками сюжетів про нагородження солдатів за «виконання завдань, поставлених верховним головнокомандувачем», або самі отримують нагороди від президента.
Так, звання Героя Росії отримали генерал-полковник Олександр Лапін та генерал-майор Еседулла Абачов. Як випливає з розмови Путіна з міністром оборони Сергієм Шойгу, нагородження генералів було пов’язане з тим, що Росія на початку липня взяла під контроль Луганську область.
Лапін є командувачем Центрального військового округу та угруповання військ «Центр», яке займалося захопленням Луганщини. Навесні він вручив своєму синові сину нагороду за мужність і відвагу — за «визволення» Чернігівської області, причому в день, коли РФ оголосила про звільнення звідти.
Еседулла Абачев у заяві Путіна названо заступником командувача 8-ї армії Південного військового округу, проте неофіційні джерела називають його керівником 2-го армійського корпусу “народної міліції” терористичної “ЛНР”.
Один із джерел розповів виданню, що Путін добре пам’ятає 1990-і роки і не хоче, щоб у країні з’явився «другий генерал Лебедь». Генерал-лейтенант Олександр Лебедь за час своєї військової кар’єри, серед іншого, командував 106-ою повітряно-десантною дивізією, що брала участь у придушенні виступів у Тбілісі у квітні 1989 року та в Баку у січні 1990-го, а також обіймав посаду командувача 14 й гвардійською загальновійськовою армією, дислокованою у Придністров’ї.
У 1994 році генерал (на той час уже став популярним у Росії) назвав введення російських військ до Чечні «дурнем і дурістю» і вступив у конфлікт з міністром оборони РФ Павлом Грачовим. 1995-го Лебедьподав у відставку і зайнявся політичною кар’єрою.
1996-го Лебедь висунувся на президентських виборах і посів третє місце з 14,7% голосів. У другому турі він підтримав президента Бориса Єльцина, отримавши в обмін на посаду голови Ради безпеки РФ. 1998 року генерала Лебедя обрали губернатором Красноярського краю. 2002-го він загинув під час вертолітної аварії в цьому ж регіоні.
Крім Лебедя під час чеченських кампаній, популярність здобули генерали Геннадій Трошев, Володимир Шаманов, Віктор Казанцев і Костянтин Пуліковський. Це були публічні постаті, які часто з’являлися в новинах і досить самостійні у своїх діях.
Слід зазначити, що на війні з Україною таких медійних генералів немає. Більше того, пропагандистські ЗМІ навіть не повідомляють, хто саме керує російською армією.
” Достатня кількість росіян підтримує „операцію”. Якби якийсь генерал постійно був на слуху, часто з’являвся в новинах, він би неминуче став популярним. Став би автором перемог. Чи мало в що така популярність могла вилитися серед тих, хто підтримує війну”, – зазначив один із співрозмовників видання.
Він також звернув увагу на те, що в 1990-ті роки генерали могли істотно впливати на політичну ситуацію, використовуючи свою популярність як ресурс.
“Зараз такий персонаж міг би наприклад заявити: а давайте всіма силами на Київ. Або навпаки – настав час подумати про мир. До бойового генерала багато хто б прислухався. Це в Кремлі нікому не потрібно. А офіцерів і солдатів багато – це не великі фігури, про них можна розповідати нескінченно”, – наголошує співрозмовник.