Нічого не можу з собою зробити…
З інтересом спостерігаю, як із “центру сили”, із “світової держави” з “Великої Росії” Московія перетворюється на те, чим стала завдяки мудрому правлінню Путіна та його команди, повертається у дружну родину країн третього світу. І жодна ядерна зброя не може приховати неспроможність внутрішнього устрою, нікчемність т.зв. “лідерів”, безпорадність політики та аморальність того, що РФ робить.
Брехня, підступність, жорстокість що неспроможні становити основу діяльності сильної держави. Злодії, негідники та військові злочинці не повинні правити 140 мільйонним народом. 140 мільйонний народ не повинен вилизувати п’яти божевільному диктатору, якщо він народ, а не стадо.
Загалом, з одного боку, те, що відбувається, дає мені надію, що все, що не робиться – робиться на краще і Україна зараз розкрила і припікає гнійну виразку, яка загрожувала всьому людству.
З іншого боку, мені шкода, що саме наш народ виявився тим інструментом, що цю виразку розкрив, і від смердючого гною, що вилився з рани, гинуть найкращі наші сини та дочки.
Україна зараз творить світову історію. Вибачте за пафос, але ЗСУ та Український народ своєю стійкістю та безприкладною мужністю змінюють фігури на світовій дошці.
Старий світоустрій знищено російським фашизмом та путінською агресією.
Нове народжується на полях боїв.
Якби не ця несправедлива війна, якби не українська незламність, то Росія ще багато років могла дурити світову спільноту, здаватися тим, чим не була насправді.
Україна зруйнувала морок. Тепер усі бачать один одного такими, якими вони є насправді. І роль Росії, її місце у світовому табелі про ранги, її місце на політичній шахівниці визначилося: вона за її межами. В ілюзорному світі, де їй належить усе, до чого вона може дістатись, де її бояться і поважають, де вона диктує оточуючим, кому жити, а кому померти…
Нічого не буває “назавжди”. Навіть Херсон, вибачте за вульгарність.