Щодо зустрічі у Саудівській Аравії, то я думаю варто відзначити декілька принципових моментів.
По-перше, це ніякі не “мирні переговори”. Тим більше – це не “мирні переговори, організовані Саудівською Аравією”, адже в організації цього заходу брала участь у першу чергу сама Україна. На даний момент ми можемо назвати це саммітом на рівні радників щодо української “формули миру”. І рішень тут чекати не варто.
По-друге, за цим форматом має йти наступний великий самміт у форматі глав держав. Він буде пізніше, але з тих же питань.
Щодо самої “формули миру”, то треба пояснити чому вона взялась, навіщо, і чому саме у такому вигляді. Для українця, який прочитає “10 пунктів”, оприлюднених В. Зеленським на самміті G20, там не буде нічого, що б не видавалося очевидним – виведення іноземних військ, територіальна цілісність та сувернітет у міжнародно-визнаних кордонах, відповідальність агресора.
Але не все так просто, якщо звернутися до аудиторії, що перебуває далеко за межами не лише України, але і Європи. Негативні наслідки російської агресії проти України відчули уже скрізь. Хоча б і у вигляді інфляції та зростання цін на зерно. Але це не означає заглибленість у причини всього того, що відбувається.
Цим активно користається кремль та його бункерний мешканець. Не так давно вони провели “африканський самміт”, де, зокрема, знову були фрази про готовність до “переговорів” та “врегулювання”. Повторяють вони це все не випадково. У африканців (а також у азіатів, латиноамериканців) має закріплюватися думка, що російський агресор – “за мир”. А хто тоді проти миру? Україна?
З цим треба працювати, і на це і спрямована українська “формула миру”. Її зміст: пояснити умови реального миру, а не демагогії агресора, включити досягнення цього миру в інтереси широкого переліку держав, пов’язавши з глобальними проблемами, як наслідок – концентрувати на собі “дискурс миру”.
Судячи з самміту у Джидді, де були присутні представники 42 країн, певний прогрес тут є, особливо якщо врахувати присутність там держав “глибокого півдня”.
Не менш важливо, що сам самміт проходить у Саудівській Аравії, держави, яка, загалом, раніше була досить віддалена від українських проблем, хоча і ефективно співпрацювала з нашою державою у деяких моментах. Вихід на передній план Саудівської Аравії – це великий успіх як української дипломатії, так і ширше – “західної” дипломатії.
Зараз продовжується велике “перетягування” т.зв. “глибокого півдня” у підтримці України або російських агресорів. Низка переворотів в Африці теж цілком вписуються у цю схему. Наші вороги не дуже схильні до “елегантних” методів і більше схильні до застосування грубої сили, аби тиснути на європейців через Африку.
Для бункерного діда теза про протистояння з “Заходом” – базова теза, через яку робляться спроби відкинути міжнародну ізоляцію. Мовляв, окрім “Заходу” є і інший світ, і там у них, наче, “все добре”. І для кремлівських правителів це дуже важливо. Тому коли там кажуть, що “російські солдати воюють в Україні за Африку, то ми можемо сміятися з цього, але все це спрямовано саме на африканську аудиторію.
Тому самміт сам по собі – це уже успіх, самміт у Саудівській Аравії – успіх тим більше, але результати цих складних дипломатичних комбінацій, у які залучаються все більше держав, будуть зрозумілі далеко не зараз. Не даремно у Держдепі закликали не чекати якихось сенсаційних результатів. ЗУстріч у Джидді – це не про це.