Все тече і повертається на круги своя. Принаймні в Росії.
Повість “Все течет” Василя Гроссмана була написана на початку 60-х, а опублікована в Росії тільки 1989 року через багато років після смерті автора. Тоді ж я її прочитав. Нічого не зрозумів, крім того, що вперше в радянському журналі з характерною назвою “Октябрь” публікується різка критика Леніна. Усе інше я просто не помітив, сумні міркування Гроссмана мене не зацікавили. Мені здавалося, що країна швидко і незворотно йде до свободи і демократії.
Досвід десятиліть, що минули відтоді, змушує зовсім по-іншому сприймати думки автора. (Нижче цитати з повісті)
Невблаганне придушення особистості невідступно супроводжувало тисячолітню історію росіян. Холопське підпорядкування особистості государю і державі.
Особливості російської душі народжені несвободою, що російська душа – тисячолітня раба. Що дасть світові тисячолітня раба, яка нехай і стала всесильною?
І ось, запліднена ідеями свободи і гідності людини, відбулася російська революція. Що ж зробила російська душа з ідеями західного світу, як перетворила їх у собі, в який кристал виділила їх, яку втечу готувалася вигнати з підсвідомості історії? Подібно нареченим пройшли перед юною Росією, що скинула ланцюги царизму, десятки, а можливо, і сотні революційних вчень, вірувань, лідерів, партій, пророцтв, програм. Велика раба зупинила свій погляд, що шукає, сумнівається, оцінює, на Леніні. Він став обранцем її. Він розгадав, як у старій казці, її затаєну думку, він розтлумачив її здивований сон, її помисел.
Подібно до тисячолітнього спиртового розчину, міцніло в російській душі кріпосне, рабське начало. Подібно до царської горілки, що димить від власної сили, воно розчинило метал і сіль людської гідності, перетворило душевне життя російської людини. Дев’ятсот років простори Росії, що породжували в поверхневому сприйнятті відчуття душевного розмаху, завзяття і волі, були німою ретортою рабства.
У поверхневому сприйнятті народжувалося однозначне відчуття зростаючої просвіти і зближення із Заходом. Але що більше ставала схожою поверхня російського життя з життям Заходу, що більше заводський гуркіт Росії, стукіт коліс її тарантасів і поїздів, ляскіт її корабельних вітрил, кришталеве світло у вікнах її палаців нагадували про західне життя, то більше зростала таємна прірва в найпотаємнішій суті російського життя і життя Європи. Безодня ця була в тому, що розвиток Заходу запліднювався зростанням свободи, а розвиток Росії запліднювався зростанням рабства.
У цій державі не тільки малі народи, а й російський народ не мають національної свободи. Там, де немає людської свободи, не може бути й національної свободи, адже національна свобода – це насамперед свобода людини. У цій державі немає суспільства, тому що суспільство ґрунтується на вільній близькості і вільному антагонізмі людей, а в державі без свободи немислима вільна близькість і ворожнеча.
Держава без свободи створила макет парламенту, виборів, професійних спілок, макет суспільства і суспільного життя.