Текст першого коментаря відомого британського журналіста, старшого редактора видання The Economist Едварда Лукаса на вихід Сполученого Королівства з Євросоюзу публікується з дозволу автора.
Рішення вийти з Європейського Союзу – хай і з невеликим відривом – завершує похмуру та суперечливу кампанію референдуму і створює більше питань, аніж відповідей, як і для союзників, так і ворогів Великої Британії, сповіщає Громадське.
Цей результат є голосом проти еліт, проти економічного болю, демографічних і соціальних змін, але скдадно сказати «за» що це рішення. Чи будемо ми рухатися швидко чи повільно? Перебуватимемо на єдиному ринку або залишимо його. А як щодо решти деталей?
Це питання для політиків. Важко уявити, як на них уряд відповість. Більшість британських політиків з усіх партій прагнули залишитися в ЄС. Ті, хто хотів покинути Євросоюз мали кардинально різні бачення. Деякі з них, як Даніель Ханнан – член Європейського парламенту – ідеаліст, апологет вільної торгівлі, палкий прихильник свободи від держави. Але виборці не підтримують його бачення дерегулювання, та створення країни з низькими податками – своєрідного гігантського Сінгапуру. Вони хочуть протекціонізму: припинення економічної розрухи, віповідальність за яку вони покладають на безликі глобалізовані еліти. Їхнім уособленням на карикатурних зображеннях бульварної преси є капіталіст, який фінансує політичну кампанію і котрий з Брюселя диктує, що робити.
Так хто ж подолає розрив із реальністю? Можна уявити собі, як британський уряд веде переговори полюбовного розлучення, в якому ми приймаємо норвезький або швейцарський приклад відносини з ЄС. Це відбуватиметься повільно і важко і стане великою витратою грошей і часу. Однак може статися і так. Але це не зробить виборців щасливим. Вони будуть думати, що укладаються якісь таємні домовленності, тож протестуватимуть через те, що не отримають те, за що голосували.
Зіткнувшись з цією плутаниною, інстинкти усіх сторін спрацюють із затримкою. Не в інтересах європейських країн почати переговори, простягнувши Лондону руку. Вони чекатимуть, поки Британія не вирішить, чого хоче сама. А Британія не знає, і не знатиме упродовж якогось часу. Політична (і боюся, конституційна криза) спричинені референдумом триватимуть кілька місяців. Ми, ймовірно, матимемо зміни в керівництві консервативної партії. Після цього, цілком імовірно, мають відбутися загальні вибори, на яких більшість депутатів можуть бути обрані, обіцяючи «мінімізацію збитку». Консерватори цілком можуть втратити більшість в парламенті, а значить владу.
Припускаєте, що ми отримаємо уряд меншості Лейбористської пратії за підтримки шотландських націоналістів? Вони не хочуть вести переговори щодо виходу Британії з ЄС. Можливо, на той час виборці, вражені ще вищим рівнем безробіття, нестабільністю фондової біржі і крахом іноземних інвестицій, подумають ще раз.
Все це вкрай цікаво для людей, які цікавляться британською політикою. Врешті-решт можливо все пройде правильно. Утім в той самий час величезного збитку завдано деінде. Страшного удару завдано по ідеї, що Європа – це клуб, до якого члени вступають добровільно, дотримуються правил і намагаються зробити спільні результати роботи. Фатальний імпульс отримала думка євроскептиків, що патріотизм політиків можна вимірювати за тим, як вони ставляться до “Європи”. Інші політики-популісти – у Франції, Нідерландаї, Італії, деінде – заграють ту саму мелодію.
Тим часом, наші вороги вже підстерігають за рогом. Це голосування не робить нічого, аби стримати Владіміра Путіна, приборкати тероризм, стимулювати економічне зростання або вирішити будь-яку з наших проблем.
У найкращому випадку – це марнотратство, у найгіршому – стихійне лихо. Як британець, який присвятив усе своє доросле життя промотуванню Європейської інтерграції – я можу тільки сказати моїм друзям за кордоном, що мені страшенно шкода.