День 17-й
Все йде більш-менш звично.
Підйом, сніданок, тактичні навчання, обід, прийом чергування, вечеря, чергування
Кашель майже минув. Нежить — також.
Ходив сьогодні на спортмайданчик до обіду. Гудуть м’язи. І болять ноги після вчорашньої «розминки». Я підозрюю одну вправу. Розповім вам. Присідаєте, рахуючи до десяти. На кожен рахунок присідаєте на трошки. Так, щоб на 10 ви сиділи повністю. А потім так само встаєте. Пауза між присіданнями — 2-3 секунди. Раз — трохи присіли, дві секунди, два — ще трохи, дві секунди, три — ще трохи і так до десяти.
Вечеря і обід все ок.
Дзвонили з міністерства по вчорашньому посту, що щось не додали. Намагаються дізнатись де був прокол, щоб більше не було.
Чергування
Ми заступили на чергування. Інструктаж на плацу.
Видали багнет-ножі. Чергуємо.
Їдальня
Зустрічався з пані Лідією — головною у їдальні. Також — з керівником підприємства, яке виграло тендер на годування солдатів.
Їх компанія годує не лиш Десну.
Отже загальні проблеми:
За їх словами, вони змушені укладати короткострокові угоди про годування. Крайня — з 1.08 по 15.09. При чому вони солдатів годують, а угода досі не підписана. Чийого підпису не вистачає — не знаю. Отже за їх словами, вони солдатів годують за свій рахунок. Якщо прикинути, що на добу солдат їсть на (грубо кажучи) 30 грн, то 1000 солдатів — 30 тис грн. І це лише на добу. З 1.08 вони нагодували солдатів на нехилу суму. А солдатів тут більше, ніж 1000. Набагато більше. Підписати угоду обіцяють 18-го серпня.
Другий момент — угоду на харчування тре переукладати кожні півтора місяці. Я — не бізнесмен, але мені здається, що це трохи незручні умови. Кер-к компанії каже, що якби на рік — то можна було б планувати витрати і, наприклад, закупити нову кухонну техніку. Наприклад для миття посуду, варки борщу, чи, хоча б, більшу сковорідку.
Далі.
Їдальня розрахована на 1,5 тис людей. Годується там більше (частково це також було причиною черги).
Про якість їжі.
Овочі.
Чому немає овочів і фруктів?
За словами представників їдальні, у них є наказ не подавати сирі продукти. Тільки ті, що пройшли термообробку або консервовані. Нічого сирого. Причина: коли ще давали свіжі овочі, то як тільки у солдата, перепрошую, «срачка», хто винен? — Їдальня! Бо то — недомили, то — пестициди, то — хімікати, то — кухарка нашептала. Тепер свіжих овочів більше не дають. Їдальня — не винна. Срачка (не при столі буде сказано) продовжує вибірковий відстріл солдатських дуп.
Чому їжа виглядає несмачно?
От скажеш «армійська їжа» і все про їжу стає зрозуміло. Це коли несмачне на вигляд і інколи на смак. Спитав про це у представників компанії-годувальниці. Кажуть, що одомашнити її можна. Але тре дещо зробити. Перед тим, як я скажу, що треба зробити, я опишу схему — як формується меню.
Є меню. Його, якщо я все правильно зрозумів, формують дивізія спільно з компанією-годувальницею. Але є момент, про який мало-хто знає — побажання щодо меню може надавати особовий склад. Умовно — захотіли вареників, котлет і пюре, зібрались разом, домовились — що додати, написали спільно в дивізію — і в меню додається одомашнений пункт. Отака схема. Але вона натикається на реалії. Їдальня — перевантажена і вони ледве встигають варити каші. А, наприклад, насмажити котлет на всіх солдатів не встигнуть точно, бо пателень не вистачає. А купити нові не можуть, бо нема змісту купувати щось нове, бо у них нема впевненості, що через півтора місяці з ними укладут угоду. Але є надія. Обіцяють десь з вересня запустити нову їдальню. У ній зараз ремонт. А чому ремонт? Бо рік тому Десна була майже вся забита дошками і непридатна для навчання. А зара потроху вичухуют її.
Тобто все — не ідеально. Може навіть — не добре. Але точно не погано. У військових все так само, як і у вас, шановні читачі, у містах/селах/хатах. Тому перед тим, як кричати «всьо погано», «армія гівно», «зрада», поприбирайте «гівно» у себе в містах. Коментарі типу «армія гівно» без фото ваших ідеальних вулиць і будинків видаляються автоматично. Цей експеримент стосується цього посту. Набридли всепропальщики.
Вам надобраніч. А я сиджу і чергую.
День 18-й
6:00 — ліг спати. Вся ніч минула в наряді. Ліг на лідко і навіть не роззувався, бо о 7-й підйом. Але попросився поспати до 8-ї. Мене підмінили хлопці з наряду.
Потім почались буденні клопоти. Хтось — у санчастину, хтось — на КПП, бо до нього приїхали.
А потім — прибирання. Я вирішив відчистити умивальники від «100-літнього нальоту». Купив порошок, ганчірку — дві години роботи — вуаля. Вони знову білі. Реально білі.
Тепер у нашої роти (можу побитись об заклад з будь-ким на кавун) — найчистіші умивальники в Десні!
Потім — прибирання всього іншого в казармі.
Виносили сміття.
Коли здали наряд, то впав на ліжко з таким полегшенням! Нарешті роззувся. Вперше за добу. Ви собі не уявляєте, яке це було задоволення роззутись. Потім — холодний душ.
А потім нам привезли літературу почитати. Дякую Соні Сотник. Написав їй, чи може вона з літературою допомогти — солдати хочуть читати. І вона допомогла. Привезли літературу. І стільки, що частина досі лежить на КПП.
Не змогли винести. Журнали «Шо», книги. Це все ще треба перебрати. Можна між різними ротами поділити.
Тепер з полегшенням можна заснути.
Надобраніч!
День 19-й
5:00 підйом
Сніданок
Санчастина
Відпрошуюсь в санчастину. Кашель, нежить, горло. Я думав, що вилікувався, але воно знову завернуло. У нас в роті багто-хто кашляє. Вночі в казармі змагання з кашлю і періодично втомлені зітхання здорових і сонних «б.яаааааааа!». Я вже думав, що вилікувався, але схоже знову заразився.
В санчастину йдемо кагалом. Приходимо о 8:30. Санчастина — це одноповерхова будівля з чергою біля входу.
9:30 ми досі стоїмо. Перед нами ще кілька інших рот привели своїх хворих. На те, щоб з’ясувати, хто крайній і скільки ще перед ним, йде хвилин 10. Перед нами хворі з 4-х чи 5-ти рот. Точно не знаю. Важко з’ясувати. Ми — за танковою ротою.
В коридорі санчастини — двері з табличками «приймальня», «старший фельдшер», «ординаторська», номерами палат, «стоматолог», «аптека» і ін. Мені — в приймальню.
Черга майже не рухається (і тут черги. Я їх не шукаю. Це вони мене переслідують).
Сплю в коридорі сидячи на кріслі.
11:22 3-є солдатів секають своєї черги в туалет.
До них підходить жіночка (судячи з тону лікар, або швидше лікар-генерал-полковник):
— ви шо — всє в туалєт?!
Обурюється вона.
— так.
Ніяково каже хтось із черги
— Ви шо нє знаєтє, что у нас дєрєвья есть?!
І все. За мить черги немає. Проблема зникла. Кількість людиногодин в черзі — зменшено, середню засміченість туалету — зменшено. Але найгірше, що вона навіть не припустила, що вони могли йти робити номер два, а не лише номер один.
Якщо нова поліція коли-небудь затримає вас за те, що ви сходили в туалет під деревом, кажіт, що вам дозволила жіночка з санчастини. Така з темним фарбованим волоссям, стрижка а-ля Мірей Матьє, голос а-ля генерал-полковник.
11:30 зайшов у приймальню. Точніше зайшли. Тут заходять по-двоє.
— заходьте по-двоє! — командує генерал Матьє.
Сідаємо двоє на кушетку. У кабінеті два стрли. За одним — генерал Матьє, за іншим — чоловік у синьому лікарському одязі.
Матьє з генеральським голосом дає нам по термометру.
Потім вона кудись йде. Заходить чоловік у військовій формі. Дивиться нам горла і підсвічує собі телефоном. Бере оцей прилад щоб слухати грудну клітку. Каже знімати футболку. Руки — за голову. Лікті звести перед обличчям. Слухає нас по-черзі.
Потім починає записувати нас в журнал, а потім кудись виходить. Я сиджу на кушетці.
Заходить інший солдат.
Лікар: — що у вас?
Солдат розстібає штани.
Лікар: — це у вас що?
— походу фурункул. — каже солдат.
— понятно, — каже лікар.
Чекаю, поки «лікар» спитає «а что такоє фурункул?» Не питає.
Я радію, що мене слухав чоловік у військовій формі. Він, принаймні, знав, як називається та штука, якою слухають грудну клітку.
Потім мене відправляють посвітити горло під кварцовою лампою 20 секунд. Зі мною йде «лікар». Посвітив горло.
Дали таблетку від кашлю, сказали полоскати горло розчином солі і соди. І прийти завтра ще на кварц.
Після обіду ходив у школу сержантів. Запросили познайомитись. Якось напишу про них окремо. Подарували сержантський шеврон.
Після сержантів — вечеря.
Потім мені сказали, що я буду керувати відділенням з 10 чоловік. Такої карколомної кар’єри в українській армії не робив жоден канадієць!
Також сьогодні принесли з КПП решту книжок. Там є фото, як солдати розбирають книжки на «почитати».
Надобраніч
