Хлопцям на передову.
Захисникам аеропорту в Донецьку
Мені тут багато людей з України і з цілого світу часто пишуть, що я герой, а я відчуваю, що дуже недотягую до цих героїв, котрі зараз на передовій захищають Україну .
Сидіти в тюрмі дуже тяжко і тошно. Від безсилля біль розриває серце, розум і душу. Як на мене, то краще загинути в Україні ніж жити в Росії, бо для мене вся Росія — в’язниця. А є ж такі дурні, які думають, що мені тут добре. А я б життя віддала аби тільки опинитись на передовій поруч з вами, в окопах і ділити одну банку тушонки на семеро і курити рідну цигарку «прилуки червоні» на трьох… і як би там не було тяжко, для мене, поруч з вами, все було б легко 🙂 І прийняти пліч-о-пліч з вами бій проти ворога, навіть якщо і останній в моєму житті, для мене буде за честь!
А ви молодці, хлопці! Тримаєтесь! Всі молодці, хто не злякався піти на фронт, а про кіборг-козаків, що донецький аеропорт захищають, так взагалі легенди ходять! Знімаю шляпу, хлопці, яйця у вас міцні і мужності вам не займати. Чула, яку вам тактику виробили, розумію, що ще й командири у вас толкові,а це в армії зараз дорожче золота. Захоплююся вашим подвигом!
Але дуже попрошу у вас одного, хлопці — не звірійте. В будь-яких своїх діях і думках лишайтеся людьми. Бо ця триклята війна рано чи пізно закінчиться і якщо виживеш, то самому із собою ще все життя жити… Особисто для мене ця війна важка тим, що вона наполовину громадянська. Я як солдат і офіцер ЗСУ давала присягу на вірність українському народу. А зараз якась частина мого народу заплуталась і вирішила себе вважати російським народом… Що ж.. Мені шкода. І нехай там Путін говорить, що Україна для Росії дуже важлива і будує загарбницькі плани на «Новоросію чи малоросію» — придатком Росії ми більше не будемо! Дякуємо! Вже проходили це історично неодноразово! Українці — це самобутня і самодостатня нація! І не українці росіянам «братья меньшие…», а бурі ведмеді! Тому чорта їм лисого, а не Україну!!! Краще ми з росіянами будемо добрими сусідами, аніж поганими родичами. Не хочеться писати вам таких банальних слів, як: тримайтеся, повертайтеся до дому і до родини, любові, миру… — і так зрозуміло, що я вам всього цього бажаю. Напишу словами Панфіловців: «Сегодня за Родину умирать еще рановато, сегодня за Родину пожить надо!» Бажаю вижити і перемогти! Ніхто крім нас! Разом і до кінця! Слава Україні! Героям слава!
Якщо виживу тут і повернусь в Україну, то здається зараз я вже повинна буду сидіти у Верховній Раді , але це не завадить мені прийняти ще хоч один бій пліч-о-пліч з вами… Будем жить..!
11.12.2014 Савченко Н.В.

Источник: «Обозреватель«