«Обозреватель» опубликовал промежуточный отчет Временной следственной комиссии Верховной Рады по вопросам расследования обстоятельств трагических событий, приведших к гибели и захвату в плен бойцов добровольческих батальонов, а также Вооруженных сил Украины возле Иловайска Донецкой области.
Текст документа опубликован на языке оригинала полностью:
Проміжний звіт
Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області
Відповідно до мандату Верховної Ради України Тимчасова слідча комісія з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області вивчила наступні події та супутні їм обставини:
— Події в прикордонному Секторі Д з 23 липня і до його ліквідації о 24.00 24 серпня 2014 року.
— Наступ на м. Іловайськ, оточення міста частинами регулярних військ Російської Федерації та розвиток ситуації в іловайському котлі з 24 серпня і до початку прориву 29 серпня 2014 року.
— Спроби деблокування м. Іловайськ силами антитерористичної операції (АТО).
— Переговори про вихід угрупування українських військ з м. Іловайськ.
— Прорив сил АТО з м. Іловайськ.
Комісією було затверджено план роботи, підготовлені і направлені письмові запитання на адресу керівника Антитерористичного центру СБУ, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, міністра оборони України, міністра внутрішніх справ України, голови Державної прикордонної служби України, голови Служби зовнішньої розвідки України, голови Служби безпеки України, керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, начальника інформаційного управління (розвідки) Державної прикордонної служби України, Генерального прокурора України, командувача Національною гвардією України, голови Донецької обласної державної адміністрації, міністра охорони здоров’я.
Комісією також було опитано керівників та посадових осіб міністерств і відомств, які є суб’єктами антитерористичної операції, експертів, а також безпосередніх учасників подій з числа командирів, бійців і волонтерів, в т.ч. військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії і добровольчих батальйонів Міністерства внутрішніх справ України.
Опитування проходили в режимі засідання Комісії, а також безпосередньо в зоні АТО і госпіталях.
Необхідно відзначити, що на відміну від інших відомств, Міністерство оборони та Генеральний штаб системно протидіють роботі Комісії.
Обидва відомства, які мають різні функції і діють на підставі різних положень, визначили одного виконавця з підготовки відповідей на питання Слідчої комісії, що є ознакою змови керівників відомств.
Не дивлячись на суспільну значимість розслідування, в порушення встановлених законом строків, неповні відповіді від Генерального штабу на поставлені запитання отримані лише через двадцять днів у вигляді секретного документа. При цьому неправомірно обмежено громадський доступ навіть до інформації про загиблих і нагороджених.
Міністерство оборони, якому були адресовані інші, ніж Генеральному штабу питання, замість відповіді на них, надіслало копію відповідей Генерального штабу, але за підписом міністра оборони.
Навіть через сорок днів після отримання запитань, станом на 20 жовтня 2014 року, Міністерство оборони та Генеральний штаб не надали відомості про загиблих, поранених, померлих від ран, зниклих без вісті і полонених. Єдиний отриманий від міністерства і генштабу документ свідчить про 108 військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули в Секторі Д з 22 липня по 24 серпня 2014 року.
Саме цю цифру — 108 загиблих під м. Іловайськ, неодноразово повторював, відповідаючи на питання ЗМІ, міністр оборони Гелетей В.В., не спромігшись розібратися в тому, що сталося і які втрати понесла країна. Такого ставлення не заслужили ні полеглі воїни, ні їхні родини, ні Україна.
Запрошені на засідання Слідчої комісії міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. в неприпустимій формі відмовилися відповідати на питання Комісії, посилаючись на секретність, хоча визначити ступінь секретності відповідей, не вислухавши питань не можливо.
У зв’язку з блокуванням розслідування з боку міністра оборони і начальника Генерального штабу, Слідча комісія була змушена 25 вересня 2014 року звернутись до Президента України з інформацією про неприпустимі дії членів Ради національної безпеки і оборони України Гелетея В.В. і Муженка В.М., та проханням зобов’язати їх сприяти розслідуванню.
У відповідь Слідча комісія Верховної Ради України лише через 12 днів, з порушенням встановлених законом термінів, отримала відписку за підписом Глави Адміністрації Президента України Ложкіна Б.Є. про те, що звернення Комісії направлено міністру оборони і начальнику Генерального штабу для розгляду!
Не дивлячись на звернення до Президента України, блокування роботи Комісії з боку міністра оборони і начальника Генерального штабу продовжилося.
Так, 2 жовтня 2014 року Комісією на ім’я начальника Генерального штабу направлено лист з проханням забезпечити явку на її засідання керівника Сектору Д генерал-лейтенанта Литвина П.М. та начальника штабу 8-го армійського корпусу полковника Ромигайла П.Д., а також керівника Сектору Б генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б. з групою офіцерів.
У відповідь – 4 жовтня 2014 року листом за підписом тимчасово виконуючого обов’язки начальника штабу Сухопутних військ повідомлено, що зазначені офіцери прибудуть на засідання Комісії.
Пізніше, 6 жовтня 2014 року, в день засідання, Комісією отримано лист за підписом тимчасово виконуючого обов’язки заступника начальника Генерального штабу генерал-лейтенанта Бессараба С.Б., в якому йдеться про те, що запрошені офіцери є свідками в рамках досудового розслідування, яке проводиться Генеральною прокуратурою, що вони попереджені про нерозголошення таємниці слідства і у зв’язку з цим не будуть брати участь у засіданні Комісії.
Однак, в той же день, на засідання Комісії прибули і давали свої пояснення генерал Хомчак Р.Б. і група запрошених офіцерів, які є свідками у рамках згаданого досудового розслідування.
На наступне засідання, заплановане на 9 жовтня 2014 року, Комісія повторно запросила керівника Сектору Д генерал-лейтенанта Литвина П.М. і полковника Ромигайла П.Д. Однак на адресу Комісії знову надійшла відмова від Генерального штабу з тих самих підстав. При цьому на засідання Комісії з ініціативи Генерального штабу з’явився і давав свідчення учасник іловайських подій — полковник Мельник Ю.М., який також має статус свідка у згаданому розслідуванні прокуратури.
У зв’язку з описаними маніпуляціями з боку керівництва Генерального штабу, у членів Комісії склалося обґрунтоване враження про небажання допускати на засідання Слідчої комісії незручних для військового керівництва свідків.
Слідча комісія Верховної Ради України 8 жовтня 2014 року була змушена повторно звернутись до Президента України з інформацією про незаконні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу Муженка В.М., а також з проханням зобов’язати зазначених посадових осіб сприяти роботі Комісії.
Відповідь на звернення Комісії станом на 17 жовтня 2014 року не отримана.
Спроби блокування роботи Комісії тривають.
В результаті проведеної роботи на підставі відкритих джерел інформації на цьому етапі розслідування встановлено таке:
Події в прикордонному Секторі Д з 23 липня і до
його ліквідації o 24.00 24 серпня 2014 року
Початкове завдання угрупування Сектору Д полягало в ізоляції району АТО, закритті ділянки державного кордону України з Російською Федерацією протяжністю близько 140 км на ділянці Ізварине — Кумачове з метою недопущення незаконного перетину державного кордону групами російських найманців і недопущення забезпечення таких груп, а також сепаратистів з числа місцевого населення, озброєнням і боєприпасами. Крім того, на угрупування Сектору Д покладалось завдання щодо забезпечення безперешкодного підвезення боєприпасів і матеріально-технічних засобів в напрямку Петровське — Степанівка.
На 23 липня, дату передачі командування Сектору Д від полковника Грищенка А.М. генерал-лейтенанту Литвину П.М., угрупування Сектору Д налічувало близько 4000 осіб особового складу і складалось з великого числа розрізнених підрозділів.
Станом на 23 липня 72 окрема механізована бригада, 79 окрема аеромобільна бригада (без зведеного кулеметно-гранатометного взводу), 2-а батальйонна тактична група 24 окремої механізованої бригади, батальйонно-тактична група 28 окремої механізованої бригади, механізована рота, самохідно-артилерійська батарея 51 окремої механізованої бригади, 2-а і 3-я гаубичні артилерійські батареї 55 окремої артилерійської бригади, які прикривали кордон на ділянці Ізварине — Кумачове, були фактично змучені систематичними обстрілами реактивними системами залпового вогню і артилерійськими системами з території Російської Федерації, і перебували відрізаними від основних сил Сектору Д. Поставка продовольства і боєприпасів в райони зосередження підрозділів була неможлива.
В особливо критичному становищі перебували підрозділи 1-ї і 2-ї батальйонних тактичних груп 72-ї окремої механізованої бригади в районі населеного пункту Червонопартизанськ та підрозділи 2-ї батальйонної тактичної групи 24-ї окремої механізованої бригади в районі населених пунктів Зеленопілля і Довжанське.
Зазначені підрозділи займали оборону у восьми окремих опорних пунктах на вузькій ділянці прикордонної території від Маринівки Донецької області до Червонопартизанська Луганської області. Доступ в зазначений коридор, обмежений зі сходу — кордоном з Російською Федерацією, а із заходу — стратегічною висотою Саур-Могила та містами Сніжне і Торез, що стали базами терористів, наші частини мали тільки з району Амвросіївки.
Крім того, задачу по перекриттю державного кордону в Секторі Д виконувало зведене тактичне угрупування «Кордон» під командуванням генерал-майора Біньковського О.А. в складі підрозділів Державної прикордонної служби України та частин Південного ОТО Національної гвардії України, які перебували в такому ж стані і, починаючи з 13 липня, систематично зазнавали обстрілів з території Російської Федерації з використанням артилерії, мінометів і реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град».
Використовуючи висоту Саур-Могила, противник постійним артилерійським вогнем відрізав наші підрозділи від усіх видів постачання. Найнебезпечнішими були масові артилерійські обстріли з території Росії і прикордонної української території, куди регулярно висувалися російські батареї. Будь-які спроби переміщення підрозділів у цьому районі миттєво накривалися потужним ракетно-артилерійським вогнем і були ускладнені щільним мінуванням не лише комунікацій, а й великих територій.
Організувати ефективне інженерне облаштування позицій наших військ на території, складеної важкими ґрунтами, без інженерної техніки та великої кількості вибухових речовин виявилося неможливим. Доставити необхідні матеріали і техніку, а головне використовувати її в умовах постійних обстрілів також було неможливо.
Всі наведені чинники призвели до пригнобленого морально-психологічного стану особового складу.
Ситуація вимагала негайного їх виведення із зони ураження артилерією з території Російської Федерації.
З моменту втрати нашими військами контролю на ділянці державного кордону в районі населеного пункту Ізварине, виконання завдання, поставленого перед Сектором Д в його первісному вигляді, втратило сенс. У той час, як наші частини, ціною людських життів, утримували лінію кордону під постійним вогнем з території Російської Федерації, на який не можеш відповісти, окупанти через пролом в Ізварине забезпечували посилення та постачання свого угрупування.
Необхідно було терміново приймати рішення і або, істотно посиливши угрупування, закрити ізваринський розрив і підвищити щільність наших військ і вогневих засобів в Секторі Д, або кардинально змінити задачу і тактику дій нашого угрупування в зазначеному секторі.
Практично щодня керівництво АТО і Генерального штабу отримувало донесення від командування Сектору Д про фактичний стан справ, рідні та близькі наших бійців шляхом проведення масових акцій під будівлями Адміністрації Президента України, Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України намагались звернути увагу політичного і військового керівництва країни на трагічний розвиток подій.
У відповідь від керівництва АТО командування Сектору багаторазово чуло звинувачення в панікерстві, а суспільство намагалися заспокоїти порожніми обіцянками і розповідями про інформаційну війну з боку противника.
Необхідні кардинальні рішення штабом АТО не приймались. Війська продовжували нести втрати.
Весь період існування Сектору Д управління з боку керівника та штабу АТО здійснювалося в ручному режимі. Роль органу управління сектором, покладена на штаб 8-го армійського корпусу, штучно була зведена до постачальницько-диспетчерських функцій. Командування Сектору не приймало участь в розробці операцій, в більшості випадків не знало про їх задум; спроби доповідей про реальну обстановку в секторі викликали агресію, звинувачення в боягузтві і загрози кримінального переслідування з боку керівника АТО генерала Муженка В.М. і начальника штабу АТО генерала Назарова В.М. Взаємодія сусідніх секторів Д і Б практично повністю була відсутня, хоча їх передові командні пункти перебували всього у 5-ти кілометрах один від одного. У певний момент це призвело до небезпечної ситуації, коли в Секторі Д випадково були виявлені тили Сектору Б.
В результаті численних невмотивованих хаотичних команд з боку штабу АТО на переміщення частин і підрозділів з угрупування Сектору Д, а також виходу з під обстрілу на територію Російської Федерації 2-ї батальйонної тактичної групи 72-ї бригади в складі 400 військовослужбовців та самовільного виходу із зони АТО 1-ї батальйонної тактичної групи 72-ї бригади, чисельність угрупування Сектору Д, яка на 23 липня становила близько 4000 військовослужбовців, до ранок 23 серпня скоротилась до 1000 осіб.
Таким же чином, без урахування реальної обстановки і всупереч неодноразовим доповідям командирів із зони бойових дій, 11 серпня керівництвом АТО було прийнято рішення про передислокацію командного пункту 30-ї окремої механізованої бригади в населений пункт Міусинськ і основного командного пункту 8-го армійського корпусу із Старогнатівки в район Кутейникове, тобто в місця, контрольовані терористами.
Хронологія подальших подій ілюструє рівень і стиль командування військовими діями з боку керівництва штабу АТО.
О 04.00 13 серпня основний командний пункт Сектору Д доповів керівництву штабу АТО про танкову атаку району зосередження батальйонної тактичної групи і командного пункту 30-ї окремої механізованої бригади силами, приблизно, 20 танків Російської Федерації і піхоти противника. Доповідь залишена без уваги і розцінена як паніка.
Відповідно до розпорядження керівника АТО генерал-лейтенанта Муженка В.М. з 06.00 13 серпня розпочато висування оперативної групи основного командного пункту Сектору Д в район населеного пункту Кутейникове. До 18.00 передовий пункт управління сектору був розгорнутий в призначеній точці. О 19.40 радіоперехоплення Служби безпеки України засвідчило виявлення терористами пункту управління і запит на його знищення, про що було повідомлено керівником Сектору Д керівникові АТО. Доповідь залишилась без уваги і більш того, було вказано на необхідність переміщення в той же район основного складу командного пункту сектору.
О 04.25 21 серпня по району основного командного пункту Сектору Д було завдано удар реактивними системами «Ураган» з території Російської Федерації. В результаті втрати склали 5 осіб вбитими і 13 пораненими. Другим обстрілом, нанесеним через 1,5-2 години, була знищена вся техніка, яку не вдалось евакуювати через пошкодження під час першого обстрілу. Керівництво Сектору Д неодноразово попереджало командування АТО про ймовірність нанесення удару по командному пункту і недоцільність його переміщення в небезпечні райони. Такі попередження ігнорувались або пропозиції про переміщення у безпечні райони не затверджувались, про що свідчать розпорядження штабу АТО.
Така практика управління військами з боку командування АТО значною мірою зумовила втрати в Секторі Д, які серед військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії і Прикордонної служби лише за період з 23 липня по 23 серпня поточного року склали вбитими не менше 124 осіб і пораненими не менше 696 осіб.
Крім того, в полоні на території Росії опинились, лише із складу 72-ї бригади — близько 400 і 51-ї бригади — близько 50 військовослужбовців.
Напередодні параду в Києві, 23 серпня від Державної прикордонної служби України надійшла інформація про виявлення на території Сектору Д колон броньованої техніки, яка висувається з території Російської Федерації в напрямку населених пунктів Амвросьевка, Кутейникове.
Доповідь керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. в штаб АТО о 14.30 23 серпня про виявлені колони російської броньованої техніки була розцінена як паніка і залишилась без уваги і прийняття рішень.
Реакція начальника штабу АТО генерал-лейтенанта Назарова В.М. на чергову доповідь був лаконічним: «Це все херня. Ми це вже проходили. Тримайтесь!»
Пропозиції про відведення військ з метою запобігання блокування та оточення не затвердили.
О 21.15 23 серпня генерал Литвин П.М. був викликаний на зв’язок з начальником Генерального штабу, який в цей час перебував в кабінеті міністра оборони.
Першим доповідь генерала Литвина П.М. вислухав міністр і без коментарів передав слухавку начальнику Генерального штабу, який у відповідь на доповідь сказав: «При зміні обстановки доповідайте в установленому порядку» і повісив слухавку. Жодних команд не було віддано.
Приблизно о 10.30 24 серпня, під час параду в Києві, офіцери штабу Сектору Д на чолі з полковником Ромигайло П.Д. з передового командного пункту в лісопосадці на трасі Амвросіївка-Кутейникове спостерігали колону бронетехніки російської армії загальною чисельністю понад 100 одиниць, у складі бойових машин десанту, танків, самохідних артилерійських знарядь, а також великої кількості тентованих КАМАЗів з боєприпасами та особовим складом, які на великій швидкості рухались вглиб території України.
Інформація про колону російської бронетехніки полковником Ромигайло П.Д. була негайно доведена до начальника штабу АТО генерала Назарова В.М. Відповідь: «Йдіть на х..! Боягузи! С вас посаджу!»
Приблизно о 12.00 вказана інформація в телефонній розмові була доведена начальнику Генерального штабу Муженку В.М.
У відповідь надійшла одна команда «Не сси! Це все херня! Ми все це проходили!».
Ніякі рішення по доповідях прийняті не були.
Пізніше у штабі Сектору Б, при особистій доповіді полковником Ромигайло П.Д. командуючому оперативного командування «Південь» генералу Хомчаку Р.Б. про обстановку в Секторі Д, була отримана традиційна команда: «Не сси!»
В результаті, вже до полудня 24 серпня російські війська силами самохідних артилерійських установок ударили по тилах Сектору Б, розташованих в Секторі Д.
При цьому слід звернути увагу на той факт, що міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. намагаються вводити в оману парламентську комісію і громадську думку, стверджуючи, що інформацію про масований перетин державного кордону регулярними частинами Російської Федерації вони отримали лише 25 серпня 2014 року.
Далі події розвивалися таким чином. О 14.20 23 серпня під час постановки задачі по телефону командир в/ч В0120 (5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття») заявив, що зняв усі ввірені йому блокпости і рухається з особовим складом частини в напрямку Тельманове, а далі в напрямку населеного пункту Розівка. Про залишення району виконання бойового завдання особовим складом в/ч В0120 було негайно повідомлено начальнику штабу АТО і вжиті необхідні заходи по поверненню особового складу в район виконання бойового завдання.
О 23.00 23 серпня командир в/ч В0120 в письмовій формі відмовився виконувати бойове розпорядження керівника Сектору Д і далі на зв’язок не виходив.
Таким чином, о 14.20 23 серпня керівництву АТО стало відомо про те, що зі складу угрупування Сектору Д вибув 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття» і, в підсумку, чисельність угрупування склала не більше 700 осіб.
Не зважаючи на обстановку, що склалась, о 23.00 24 серпня, за погодженням з керівником Сектору Б генералом Хомчаком Р.Б., зі складу Сектору Д в оперативне підпорядкування Сектору Б була переведена батальйонна тактична група 28-ї окремої механізованої бригади.
Таким чином, в зоні бойових дій в розпорядженні керівництва Сектору Д залишилось не більше 300 військовослужбовців, озброєних стрілецькою зброєю, які на 80% складались зі штабу, підрозділів зв’язку, охорони та ремонтників.
Такою чисельністю організувати оборону і протистояти просуванню регулярних військ Російської Федерації у складі чотирьох батальйонних тактичних груп неможливо.
Викладене дозволяє стверджувати, що емоційні оцінки, які звучали в пресі, про ефект доміно, викликаний відходом з позицій батальйону «Прикарпаття», не відповідають дійсності. Чисельність нашого угрупування в Секторі Д на дату початку масованого вторгнення російських військ була така, що колони російської техніки могли просто не помітити наших військових.
Також, не відповідає дійсності твердження командира добровольчого батальйону «Дніпро-1» про втечу керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. і його штабу.
Керівництво та штаб Сектору Д виконували наявними силами поставлені завдання аж до ліквідації Сектору Д рішенням штабу АТО з 24.00 24 серпня.
Сумарні втрати Сектору Д і зведеного тактичного угрупування «Кордон» з 23 липня по 24 серпня 2014 року склали:
Убитими — 125 осіб;
Пораненими — 706 осіб;
Померлими внаслідок поранень — не встановлено, відповідь від міністерства оборони не отримана;
Зниклими безвісти — не встановлено, відповідь від міністерства оборони не отримана;
Полоненими — відповідь від міністерства оборони не отримана. Встановлено, що тільки за двома епізодами опинилися в полоні близько 450 військовослужбовців.
Наступ на Іловайськ, оточення міста частинами регулярних військ Російської Федерації і розвиток ситуації в іловайському котлі
з 24 серпня і до початку прориву 29 серпня 2014 року
План операції по наступу на м. Іловайськ Донецької області розроблявся в перших числах серпня поточного року під керівництвом Командувача оперативного командування «Південь» генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б., який є керівником Сектору Б.
В подальшому штабом АТО було затверджено рішення «Про проведення військової операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань в м. Іловайск і узяттю його під контроль».
Проведення зазначеної операції було частиною плану штабу АТО по оточенню Донецька через Іловайськ і далі на Зугрес із завданням перерізати трасу Шахтарськ-Донецьк.
При плануванні узяття Іловайська керівництво Сектору Б виходило з розвідданих, отриманих зі штабу АТО про те, що в місті знаходиться від 30 до 80 сепаратистів з числа місцевих мешканців, які мають стрілецьке озброєння, і немає організованої оборони.
Поряд з цим, підлягає додатковій перевірці інформація командира 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» полковника Мотрія О.В. та командира розвід підрозділу 40-го батальйону Олександра Ткачова, які зазначили, що на зустрічі, яка відбулась 8 серпня в розташуванні 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» в населеному пункті Старобешеве, до відома керівника Сектору Б генерала Хомчака Р.Б. було доведено інформацію про наявність в Іловайську укріпрайону та значної чисельності добре озброєних терористів.
Завдання по блокуванню Іловайська з чотирьох напрямків мали намір виконати силами 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас». Однак, командир і особовий склад батальйону, озброєного лише стрілецькою зброєю, висловив сумнів у можливості виконання завдання і доцільності оголення тилів, які захищав 40-й батальйон територіальної оборони.
В результаті, за рішенням генерала Хомчака Р.Б. один із чотирьох блокпостів, які оточували Іловайськ, був посилений підрозділом 51-ї механізованої бригади, а три інших були посилені танковим взводом і механізованим взводом на бойовій машині піхоти (БМП). Таким чином, на кожному блокпосту перебувало від 30 до 40 бійців батальйону територіальної оборони, один танк і одна БМП.
Зазначена інформація генерала Хомчака Р.Б. також спростовується свідченнями бійців 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» і підлягає додатковій перевірці.
Задача по блокуванню Іловайська, поставлена генералом Хомчаком Р.Б., була виконана. При її виконанні в районі населеного пункту Грабське два бійця загинули і троє були поранені.
5 серпня в Дніпропетровській обласній державній адміністрації відбулась зустріч генерала Хомчака Р.Б. з командирами добровольчих батальйонів «Донбас» (в/ч 3027 Національної гвардії) і добровольчими батальйонами особливого призначення Міністерства внутрішніх справ «Дніпро-1», «Азов» і «Шахтарськ», виділених штабом АТО для операції по зачистці Іловайська. На зустрічі, за участю заступника керівника Дніпропетровської ОДА Корбана Г.О., обговорювався план операції.
Питання, на яке Комісія не отримала логічної відповіді — чому у «військовій операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань в м. Іловайськ і узяттю його під контроль» підрозділи Збройних Сил брали участь в блокуванні міста, а розгром основних сил незаконних формувань був доручений добровольчим батальйонам, які покликані виконувати міліцейські функції у другому ешелоні і мають відповідне цим функціям озброєння? Хто конкретно і чому затверджував таке рішення?
Належить встановити, чому при плануванні операції з узяття крупного транспортного вузла, що має стратегічне значення, не викликала сумніву інформація про незначні сили противника, чому не була проведена дорозвідка ситуації в місті, і чому не була врахована можливість посилення угрупування терористів з використанням залізниці?
Перша спроба входу в Іловайськ з двох напрямків відбулась 10 серпня і стикнулась з замаскованим укріпрайоном сепаратистів і замінованими ділянками. Втрати убитими в батальйоні «Донбас» склали 4 людини.
Іншою колоною наступав батальйон «Шахтарськ», посилений двома протитанковими гарматами.
Така організація наступу викликає більше запитань, ніж дає відповідей.
Чому, якщо мова йшла про 30-80 сепаратистів з числа місцевого населення, наступ було посилено двома протитанковими гарматами?
Чому, якщо були сумніви в розвідданих, першим ешелоном не пішли підрозділи Збройних Сил з важким озброєнням?
На ці питання ще належить отримати відповіді.
Далі, 16 серпня в селищі Урзуф на базі батальйону «Азов» пройшла спільна нарада за участю генерала Хомчака Р.Б., заступника міністра внутрішніх справ Ярового С.А. і командирів чотирьох батальйонів, на якій було узгоджено новий план операції по заходу в Іловайськ, призначеному на 18 серпня.
Через півтори години після доповіді керівництву АТО, зробленого за підсумками наради генералом Хомчаком Р.Б., останній отримав завдання штабу АТО почати наступ 17 серпня, тобто на добу раніше.
Те, що відбулося далі підтверджує тезу про те, що управляти військовими діями в режимі АТО неможливо.
Так, о 05.00 17 серпня на точку збору прибули генерал Яровий С.А. і батальйон «Донбас», який відразу приступив до виконання завдання. Із запізненням на кілька годин прибув батальйон «Дніпро-1». Не прибули батальйони «Азов» і «Шахтарськ», командири яких заявили, що ніякі нові уточнення їх не цікавлять і вони будуть на місці в понеділок (18 серпня). Батальйон «Донбас» за підтримки 6 БМП роти капітана Кошуби пішов виконувати завдання, не маючи запланованої підтримки з трьох боків.
Після цього, пішов батальйон «Дніпро-1», але не спільно з «Донбасом», як планувалося раніше, а по маршруту, наміченому для відсутніх батальйонів «Азов» і «Шахтарськ».
На думку курівника Сектору Б генерала Хомчака Р.Б. цілком взяти Іловайськ можна було за 2-3 дні, за умови, що всі сили, які були заплановані для участі в операції, прибули б своєчасно і стали до виконання поставленої задачі.
На наступний день в зону Іловайська замість батальйону «Шахтарськ» прибули лише його представники. Командир батальйону «Шахтарськ» Андрій Філоненко на засіданні Слідчої комісії показав, що дозвіл на вихід з операції батальйони «Шахтарськ» і «Азов» отримали від радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка і начальника Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення Чалавана В.А. Комісія перевіряє зазначену інформацію та повноваження названих чиновників, але відповіді від МВС поки не отримані.
Наведена інформація ставить під сумнів твердження міністерства внутрішніх справ про передачу добровольчих батальйонів в розпорядження штабу АТО.
Далі, батальйон «Азов», який прибув в зону Іловайська на добу пізніше, до виконання завдання приступив лише 19 серпня і незабаром вийшов з бою остаточно.
Батальйон «Дніпро-1» після деяких коливань спільно з батальйоном «Донбас» зачистив половину Іловайська, однак на другу половину міста сил не вистачало.
Тоді, на підтримку в Іловайськ прибули батальйони МВС «Миротворець», «Івано-Франківськ», «Херсон» та рота «Світязь», озброєні стрілецькою зброєю, а не підрозділи Збройних Сил.
В цей же час, 20 серпня Інформаційно-аналітичний центр РНБОУ переможно рапортував про повний контроль українських силовиків над Іловайськом.
За заявою генерала Хомчака Р.Б., 24 серпня він з неофіційних джерел (можливо від начальника штабу Сектору Д полковника Ромигайла П.Д.- джерело уточнюється) отримав інформацію про перетин державного кордону декількома колонами російської бронетехніки чисельністю по 80-100 одиниць.
Штаб АТО цю інформацію не підтвердив, повідомивши, що є неперевірені відомості про окремі групи російських БМП або танків чисельністю по 3-5 одиниць.
Така інформація зі штабу АТО була доведена керівнику Сектору Б генерал-лейтенанту Хомчаку Р.Б. після того, як 23 серпня прикордонна служба України і генерал Литвин П.М. проінформували керівництво АТО про виявлення в Секторі Д колон російської броньованої техніки, а 24 серпня начальник штабу Сектору Д полковник Ромигайло П.Д. доповів начальнику штабу АТО генералу Назарову В.М. про перетин о 10.30 колоною російської бронетехніки чисельністю більше 100 одиниць державного кордону України. Та ж інформація о 12.00 була доведена до відома міністра оборони і начальника Генерального штабу.
До полудня 24 серпня, російські війська силами самохідних артилерійських установок ударили по тилах Сектору Б, розташованих в Секторі Д, а до вечора 24 серпня підрозділи 51-ї бригади вже взяли в полон перших 10 російських десантників з 331 полку повітрянодесантних військ Росії, переданих потім в штаб АТО.
Після цього і до початку прориву з котла 29 серпня обстріли іловайського угрупування не припинялися.
Із зони Іловайська протягом 24 і 25 серпня через Старобешеве і 27 серпня в напрямку Волновахи вдавалося вивозити поранених.
Така ситуація нещільного оточення, яке дозволяло вивести угрупування з котла, зберігалась, як мінімум, до ранку 27 серпня.
В період з 25 по 27 серпня генерал Хомчак Р.Б. неодноразово запитував у штабу АТО рішення. Необхідно було або істотно посилювати угрупування, розривати кільце оточення і остаточно брати Іловайськ, або терміново виходити з котла.
Всі ці дні керівництво іловайського угрупування отримувало тільки один наказ – «Триматися і чекати підмоги!». Так було втрачено час.
Сумарні втрати Сектору Б в зоні Іловайська з початку наступу на місто 10 серпня 2014 року і до початку прориву з котла ранком 29 серпня 2014 року склали:
Убитими — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);
Пораненими — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);
Померлими внаслідок поранень — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);
Зниклими безвісти — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);
Полоненими — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська).
Спроби деблокування Іловайська силами АТО
Одними із найбільш недосліджених епізодів іловайської трагедії залишаються події, пов’язані з намаганням деблокування угрупування українських військ.
Міністерство оборони України і Генеральний штаб не відповіли по суті на питання Слідчої комісії, що стосуються цієї операції і, під надуманими приводами, відмовилися забезпечити явку на засідання комісії начальника штабу АТО генерал-майора Назарова В.М., а також командирів частин і підрозділів, які брали участь в операції з деблокування Іловайська, і залишилися в живих.
У штабі АТО не могли не знати про критичну ситуацію із забезпеченням оточеного іловайського угрупування. Закінчилися 82-мм міни до мінометів, які були на озброєнні батальйонів, практично скінчились патрони, вода і продовольство. Кільце оточення ущільнювалось на очах.
Бійці і командири через рідних і близьких намагалися достукатися до політичного і військового керівництва країни і вимагали направити в Іловайськ підмогу. Під Адміністрацією Президента і Генеральним штабом відбулись багатолюдні пікети з вимога терміново прийняти необхідні рішення.
Представники Адміністрації Президента і Генштабу на цих мітингах 28 серпня переконували солдатських матерів і дружин, що допомога йде.
А до цього часу 25-26 серпня в районі Старобешеве-Кутейникове вже були розбиті сили 4-ї роти 2-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.
Командирам іловайського угрупування до вечора 28 серпня не давали команду на вихід, переконуючи, що допомога йде.
А до цього часу 27 серпня під Старобешеве вже догорала колона зведеної ротної тактичної групи 92-ї Чугуївської бригади.
Очевидно, що рішення щодо долі іловайського угрупування мало прийматися з урахуванням багатьох факторів, в тому числі фактичної наявності у штабу АТО резервів, а також їх реального стану. Однак, в будь-якому випадку, таке рішення мало ухвалюватися своєчасно і бути адекватним реальній обстановці.
До початку оточення Іловайська військами Російської Федерації первісний задум штабу АТО про оточення Донецька та перекриття траси Шахтарськ-Донецьк втратив сенс.
В умовах, коли для повного взяття міста нашими військами не вистачило сил, утримувати частково зайняте місто в умовах масованого вторгнення російських військ і неможливості забезпечення нашого угрупування, також не мало сенсу.
У такій ситуації невжиття керівництвом АТО своєчасного вирішення про виведення військ з оточення виглядає злочинним.
Не менш злочинною виглядає спроба деблокування іловайського угрупування спочатку силами 4-ї роти 2-го батальйону 51-ї механізованої бригади, а потім силами однієї зведеної ротної тактичної групи 92-ї Чугуївської бригади, яка після дводенного 160 кілометрового маршу своїм ходом, 27 серпня була практично повністю знищена переважаючими силами російських військ під Старобешеве.
Нашим воїнам протистояли, як мінімум, дві зведені батальйонні тактичні групи у складі підрозділу 331 костромського полку повітрянодесантних військ, 98 іванівської дивізії повітрянодесантних військ, 19 окремої мотострілкової бригади (г.Владікавказ), 8 окремої мотострілкової бригади (населений пункт Борзой), 31 ульяновської і 56 камишинської окремих десантно-штурмових бригад збройних сил Російської Федерації, і не менше 500 бойовиків незаконних збройних формувань.
На питання про втрати в цих операціях ні міністерство оборони, ні начальник Генерального штабу ніяких відповідей не дали.
Подальші дії керівництва АТО щодо операції з деблокування іловайського угрупування, що передбачали проведення такої операції 1-2 вересня, носили швидше відволікаючий характер і нагадували димову завісу, поставлену з метою виходу із зони відповідальності міністра оборони Гелетея В.В., начальника Генерального штабу Муженка В.М. і начальника штабу АТО Назарова В.М.
Генеральна прокуратура України, у відповідь на звернення Слідчої комісії 23 вересня повідомила, що 4 вересня 2014 року розпочато досудове розслідування кримінального провадження №42014000000000900, в рамках якого відпрацьовуються і розглядаються такі напрямки:
— відповідність статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО військової операції «По розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайську і взяття його під контроль» та її виконання командуванням Сектору Б;
— відповідність статутним вимогам Збройних Сил України рішення командування Сектору Б про відвід підрозділів ЗСУ та добровольчих батальйонів «Донбас», «Дніпро», «Азов», «Світязь», «Миротворець» та інших з місця дислокації Сектору Б;
— відповідність статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО та Сектору Д «ізоляції кризового району Сектору Д, недопущення вторгнення незаконних збройних формувань і диверсійно-розвідувальних груп з території Російської Федерації на територію України» та відводу підрозділів ЗСУ з місця дислокації Сектору Д.
Таким чином, в рамках досудового розслідування, що проводиться слідчим відділом слідчого управління Головної військової прокуратури, не вивчається питання відповідності статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО військової операції з деблокування іловайського угрупування Сектору Б.
У зв’язку з викладеним, Комісія своїм листом на ім’я Генерального прокурора України звернула увагу прокуратури на необхідність вивчення цього епізоду іловайських подій, пов’язаного з великими втратами.
Розслідування зазначеного епізоду силами Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України буде продовжено.
Сумарні втрати частин і підрозділів 92 окремої механізованої та 51 окремої механізованої бригади при спробах деблокування іловайського угрупування Сектору Д з 25 по 27 серпня 2014 склали:
Убитими — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано). За оцінками безпосередніх учасників подій зі складу зведеної роти 92 окремої механізованої бригади в живих залишилося 37 осіб. Зазначена інформація підлягає додатковій перевірці.
Пораненими — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).
Померлими внаслідок поранень — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).
Зниклими безвісти — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).
Полоненими — не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).
Переговори про вихід з Іловайська
Проведення переговорів про вихід наших військових з іловайського котла було можливо на декількох рівнях.
Перший — переговори на рівні безпосередніх учасників бойових дій.
Зазначені переговори за дорученням керівника Сектору Д генерала Хомчака Р.Б. вів начальник розвідки оперативного управління командування «Південь» полковник Штурко О.С.
При цьому, російська сторона не знала від чийого імені ведуться переговори і, по всій видимості, припускала, що мова йде про можливий вихід одного з підрозділів.
Домовленості на рівні командирів середньої ланки були досягнуті, однак вразливість подібних переговорів полягала в тому, що російське угрупування, що оточувало Іловайськ, складалось з великого числа частин і підрозділів різної підпорядкованості і, що головне, на більш високих рівнях командування могло без попередження скасувати будь-які домовленості.
Другий — переговори на рівні міністерства оборони і Генерального штабу.
Достовірно відомо, що міністр оборони ніякі переговори на цю тему не вів.
Також достовірно встановлено, що на ранок 29 серпня, тобто на момент початку прориву з оточення нашого угрупування, контакту між начальником Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковником Муженком В.М. і начальником Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації генералом армії Герасимовим В.В. не було. Останній перебував з візитом в Китаї. Спілкування на більш низькому рівні в Генштабі Російської Федерації не могло забезпечити вирішення проблеми, що і підтверджується наявною інформацією.
Таким чином, інформація начальника Генерального штабу Збройних Сил України Муженка В.М., доведена до генерала Хомчака Р.Б. 28 серпня, про те, що розпочато переговори з російською армією і керівництвом, не відповідала дійсності і лише вводила останнього в оману.
Третій — переговори на політичному рівні. Під час зустрічі президентів України та Росії в Мінську, що відбулася 26 серпня, Іловайськ вже знаходився в оточенні.
До цієї дати у нас в полоні вже перебували 10 російських десантників з 331 полку повітрянодесантних військ Російської Федерації.
На той момент часу звільнення перших в історії військового протистояння на Донбасі полонених російських військовослужбовців, які мають офіційний статус, було для російського політичного керівництва питанням №1, і явно могло стати еквівалентом відкриття гарантованого коридору для виведення наших військ з оточення.
Після мінської зустрічі, ввечері 27 серпня по неофіційних каналах Адміністрацією Президента України було отримано запит на обмін полонених російських десантників. Вказаний запит підтверджувався аж до полудня суботи 30 серпня.
Однак, до початку прориву вранці 29 серпня рішення українською стороною прийнято не було.
Пізніше полонені десантники були передані російській стороні.
Прорив сил АТО з Іловайська
Рішення про прорив з іловайського котла було прийнято керівником Сектору Б після консультацій з командирами батальйонів у другій половині дня 28 серпня.
Подальше перебування в оточенні в умовах гострого дефіциту води та продуктів харчування, а головне — без боєприпасів, було не можливим.
Пропозиції російських військових, які надходили через начальника розвідки оперативного управління командування «Південь» полковника Штурко О.С. про вихід без техніки і зброї були відкинуті усіма командирами.
В результаті була досягнута домовленість про вихід двома колонами за двома маршрутами о 06.00 29 серпня зі зброєю і технікою в супровід БТРів з російськими десантниками, яким на виході з кільця повинні бути передані троє полонених військовослужбовців Російської Федерації, один з яких був поранений.
Напередодні, 28 серпня, начальник Генерального штабу Муженко В.М. повідомив генералу Хомчаку Р.Б., що з російською стороною досягнуто домовленість про вивезення поранених і загиблих.
По двох узгоджених маршрутах виходу приблизно о 19.00 28 серпня були відправлені машини з пораненими, обладнані білими прапорами з червоним хрестом.
Буквально через п’ятсот метрів після виходу машин із Агрономічного і Многопілля вони були обстріляні, і були змушені повернутися.
Після такого розвитку подій генералом Хомчаком Р.Б. було встановлено два сигнали на вихід «Буран-555» для виходу без бою і «Буран-555 з боєм».
Були сформовані дві колони, на чолі кожної з яких було по 2-3 одиниці бронетехніки, в середині і в кінці кожної колони також був танк і БМП.
У складі однієї колони на легкових машинах по асфальтованій дорозі рухався батальйон «Донбас», а в складі другої — на вантажівках і мікроавтобусах підвищеної прохідності — батальйон «Дніпро-1».
Першим етапом здійснювався вихід наших сил з Іловайська на рубіж Многопілля-Агрономічне в 6 кілометрах від міста.
Збір колон був організований таким чином, щоб до точки початку маршруту всі підрозділи вийшли одночасно. Перший етап операції пройшов без втрат.
Далі належало пройти через кільце російських військ.
О 05.45 29 серпня в район Многопілля на одному БТР-Д та санітарній машині прибули російські десантники, які заявили, що умови змінюються.
Вихід буде без зброї і техніки однією колоною за вказаним ними маршрутом, який, як з’ясувалось пізніше, проходив по їх засідках.
Після збору нашого угрупування колоною у вихідних точках для початку руху, російська сторона почала тягнути час.
Приблизно в 08.00, з урахуванням обстановки, генерал Хомчак Р.Б. дав команду «Буран-555 з боєм» та колони рушили по двох спочатку намічених маршрутах. У складі кожної з колон знаходилось по одному полоненому російському військовослужбовцю. Третій полонений поранений російських військовослужбовець перебував в санітарній машині разом з нашими пораненими.
За інформацією, що надійшла від командира розвідувального підрозділу 40-го батальйону територіальної оборони, рух колон було розпочато за командою «Буран-555». Зазначена інформація підлягає додатковій перевірці.
Також інформація, отримана від командира батальйону «Дніпро-1» Берези Ю.М. про 23 полонених російських військовослужбовців, які перебували в колоні батальйону «Дніпро-1» уточнюється.
Після початку руху, першу лінію російських військ, що складалась з піхоти, колони подолали без бою.
На другій лінії в районі села Чабани, неподалік від Старобешеве почався розстріл наших колон російськими військами з усіх видів зброї. Наші війська героїчно прийняли бій і підбили кілька танків і БМП противника. Далі, по мірі виходу з ладу автомобільної техніки, наше угрупування розсіювалось і малими групами проривалась з оточення.
Слідчій комісії належить уточнити, які заходи по підтримці колон, що виходили з оточення, були вжиті штабом АТО і наскільки вони були ефективні.
Загальна чисельність особового складу в двох наших колонах становила за різними оцінками від 970 до1100 осіб.
До теперішнього часу ні міністерство оборони, ні Генеральний штаб не відповіли на питання Слідчої комісії, що стосуються втрат Збройних Сил України при прориві нашого угрупування з іловайського котла, спрямовані в їх адреси ще 10 вересня 2014 року.
За непрямими оцінками, сумарні втрати при прориві з оточення перевищили 300 осіб убитими.
Втрати лише підрозділів МВС та Національної гвардії в зоні Іловайська з 24 серпня станом на 20 вересня 2014 склали:
Убитими — 31 особа;
Пораненими — 170 осіб;
Померлими внаслідок поранень — не встановлено (відповіді не отримані);
Зниклими безвісти — 65 осіб;
Полоненими — 98 осіб.
Висновки Комісії
Ці висновки зроблені на підставі аналізу подій та обставин, що досліджені Комісією станом на 20 жовтня 2014 року.
Результати розслідування, проведеного Комісією, дозволяють зробити наступні висновки:
1. В основі причин, що призвели до іловайської трагедії, полягають фундаментальні проблеми в організації оборони країни.
Стаття перша Закону України «Про оборону України» дає визначення шести ознак, наявність кожної з яких підтверджує факт агресії з боку іноземної держави. Дії Російської Федерації на території України співпадають з п’ятьма з них і повністю підтверджують факт збройної агресії проти України.
Статтею четвертою зазначеного Закону передбачено, що у разі збройної агресії або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про введення воєнного стану в Україні або на окремих її територіях.
В результаті невиконання норм Закону України «Про оборону України» щодо введення військового стану не було утворено єдиного центру організації оборони країни — Ставки Верховного Головнокомандувача і, як наслідок, не був введений в дію Стратегічний план застосування збройних сил та інших збройних формувань, а також правоохоронних органів для відсічі збройної агресії проти України.
Належним чином не була організована оборона країни, як система політичних, економічних, соціальних, військових, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів щодо захисту держави в умовах збройної агресії.
Кабінет Міністрів України продовжував і продовжує працювати в режимі розподілу фінансових ресурсів, причому не завжди адекватно обставинам.
Так, кошти, обіцяні армії в липні, незважаючи на гостру потребу, були фактично виділені лише в серпні. При цьому, несвоєчасне оформлення урядового рішення не дозволяло розпочати необхідні процедури і затягувало критично важливі поставки для армії.
Багатомісячною проблемою стала підготовка рішення Уряду про передачу важкого озброєння і бронетехніки від міністерства оборони до МВС та Національної гвардії.
В Укроборонпромі продовжує процвітати ручне управління і корупція.
Не були прийняті необхідні рішення про евакуацію стратегічно важливих виробництв у західні регіони країни.
Законодавчі та організаційні зусилля Уряду по забезпеченню життєдіяльності країни в умовах збройної агресії й надалі залишають бажати кращого.
Робота із внутрішньо переміщеними особами з першого дня і до теперішнього часу носить хаотичний характер. Права сотень тисяч громадян, які вимушено залишили свої домівки, законодавчо не врегульовані і не захищені.
Без введення воєнного стану не існує законної можливості призначення у звільнених містах і селищах Донбасу військових комендантів, покликаних організувати нормальне життя мирного населення. Це призводить до повернення до місцевих органів влади пособників окупантів.
Влада й досі не визначилась із ставленням до громадян України, які опинились в зоні бойових дій.
Усе вищенаведене безпосередньо впливало і продовжує впливати на суспільно-політичну ситуацію на Донбасі і в зоні Іловайська зокрема.
Відсутність єдиного центру організації оборони призвела до нерозуміння стратегічного задуму агресора на кожному етапі цієї війни.
Так, наші сили боролись за населені пункти та території, а агресор, з моменту провалу ставки на масові сепаратистські настрої мешканців Донбасу, боровся за джерела енергії, точніше за позбавлення України можливості доступу до незалежних від Росії джерел енергії.
Сьогоденна лінія протистояння наших військ і агресора склалася не випадково. Країну позбавили 70% видобутку вугілля і контролю над частиною магістральних газопроводів.
При цьому, в результаті відсутності стратегічного бачення, Кабінетом Міністрів не створений зимовий запас вугілля на теплових електростанціях, а дефіцитом газу на зимовий період ми, принаймні на третину, зобов’язані Уряду і керівництву НАК «Нафтогаз України», яке навесні в умовах дії старих цін і відсутності обмежень з боку Газпрому злочинно не добирало газ.
2. Не введення військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило іловайські події.
Організація військових дій в режимі антитерористичної операції побудована на штучних взаємозв’язках, які не відповідають законам України і статусу органів, що беруть участь в АТО.
Так, наприклад, призначення начальника Генерального штабу Збройних Сил України першим заступником керівника Антитерористичного центру СБУ — керівником АТО, не призводить до зміни статусу самого Генерального штабу і не поширює його рішення на всіх учасників, незалежно від їх підпорядкованості.
Таким чином, Генеральний штаб, покликаний в умовах воєнного стану бути головним військовим органом із планування оборони країни, управління застосуванням Збройних Сил, з координації та контролю виконання завдань у сфері оборони іншими військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, в умовах АТО позбавлений цих функцій.
Формально центром координації військових дій є штаб АТО, що має багато в чому віртуальний характер.
Все управління, замість необхідної в умовах війни єдиноначальності, побудовано на штучному незаконному сумісництві посад і неформальних взаємозв’язках між представниками різних відомств.
Яскравою ілюстрацією до цього твердження є «титул» одного з ключових керівників АТО генерал-майора Назарова В.М. — начальник штабу АТО — перший заступник керівника АТО – тимчасово виконуючий обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу — перший заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу, і все це — одночасно.
Створено заплутану систему координаторів від силових структур, які не приймають жодних офіційних рішень і погоджують ті чи інші дії в режимі телефонних розмов.
Так, наприклад, на думку Генерального штабу обов’язки по командуванню в Секторі Б при наступі на Іловайськ були розділені між генералом Хомчаком Р.Б. і заступником міністра внутрішніх справ генералом Яровим С.А., в частині командування добровольчими батальйонами МВС. А відповідно до свідчень генерала Ярового С.А. — він лише координував взаємодію МВС з керівництвом сектору.
Що таке війна в режимі АТО можна проілюструвати лише одним прикладом, за яким стоять людські життя. На озброєнні української армії стоять 120-ти міліметрові міномети. Командування АТО, яке представлене керівництвом Генштабу, посилаючи на узяття Іловайська добровольчі батальйони, які озброєні 82-х міліметровими мінометами, не думало про те, як забезпечити батальйони мінами, а міністерство внутрішніх справ, якому фактично підпорядковані добровольчі батальйони, вважало, що це вже не їх проблеми.
У критичних обставинах, коли необхідно приймати відповідальні рішення, створені штучно в умовах АТО неформальні зв’язки не працюють.
Фактично, на всіх етапах проведення, так званої, антитерористичної операції кожне відомство воювало самостійно і багато з керівників силових відомств — учасників АТО брали і беруть участь в управлінні обороною країни, як би на громадських засадах, тобто без повноцінної відповідальності за свої рішення.
Повною мірою відповідальність лягла лише на плечі тих, хто зі зброєю в руках ціною своїх життів захищає Україну.
3. Помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройними Силами України Муженка В.М. призвели до іловайської трагедії.
На засіданні Слідчої комісії 1 жовтня 2014 року міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. продемонстрували незнання положень про міністерство і генштаб, затверджених Указом Президента України, а також необізнаність про зміст Закону України «Про оборону України». Такий рівень готовності до керівництва міністерством оборони і Генеральним штабом безумовно позначився на якості виконання Гелетеєм В.В. і Муженком В.М. своїх посадових обов’язків.
Кар’єризм, як визначальна риса характеру Гелетея В.В., в поєднанні з некомпетентністю, призвели до того, що робота Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади у сфері оборони і військового будівництва, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, була в значній мірі дезорганізована. Функції, освоєні Гелетеєм В.В. на посту міністра, фактично зводились до епізодичних підмін Муженка В.М. в штабі АТО і системним спробам постати в очах Президента міністром-переможцем.
Замість міркування над задачами, що стоять перед міністерством і над становищем на фронті, міністр був зайнятий постійними рапортами Президенту то про чергове узяття Саур-Могили, то про прапор, який піднято над черговою сільською радою.
Така поведінка міністра оборони, безумовно, істотно впливала на рішення, що приймаються керівником і начальником штабу АТО.
Роль в іловайських подіях начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройними Силами України і, за сумісництвом, керівника АТО Муженка В.М., а також тимчасово виконуючого обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу, за сумісництвом начальника штабу АТО генерал-майора Назарова В.М., є ще більш драматичною.
На всіх етапах подій, пов’язаних з іловайською трагедією, названі керівники демонстрували нездатність організувати оборону країни.
Рівень координації дій силових структур, навіть для умов АТО, був і залишається незадовільним.
Таким же незадовільним чином організована робота Генерального штабу з управління застосуванням Збройних Сил.
В Генеральному штабі, який формально не був штабом АТО, належним чином не був налагоджений збір, систематизація та аналіз розвідданих, які були у розпорядженні різних відомств.
Навіть, в вочевидь провокуючій агресора ситуації проведення параду у Києві, напередодні мінської зустрічі президентів, на якій президент Росії Володимир Путін явно бажав мати виграшну позицію, командування і штаб АТО не зіставило скупчення російських військ на нашому кордоні в Секторі Д, тривалі обстріли Сектору з території Російської Федерації і можливу відповідну реакцію агресора. Угрупування Сектору Д продовжувало розмиватися, а тили Сектору Б – оголятися.
Функції командування секторів оборони практично зведені до рівня диспетчерсько-постачальницьких. Продовжує процвітати абсолютно ручне управління з боку керівника та штабу АТО.
Пропозиції керівників секторів оборони не сприймались, рішення по них, як правило, не приймались взагалі.
Будь-які доповіді із зони бойових дій про реальну обстановку в секторах оборони, що не відповідають переможним настроям міністра Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу Муженка В.М. викликали повне несприйняття і відповідну агресію, аж до звинувачень у боягузтві і загроз кримінального переслідування. Рішення керівництва за такими доповідями, необхідні для організації оборони та мінімізації втрат, не приймались.
Навіть у тих рідкісних випадках, коли керівники секторів отримували виразну задачу, її виконання не підкріплювалось необхідними ресурсами.
Так, прийняте в штабі АТО рішення з гучною назвою «Про проведення військової операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайськ і узяття його під контроль» не було засновано на перевірених розвідданих і не забезпечено необхідними силами і засобами.
В результаті, виконання поставленого завдання було практично повністю покладено на добровольчі батальйони спеціального призначення МВС, які мають міліцейські функції і озброєні не адекватно поставленому завданню.
Так само, в прикордонному Секторі Д, при істотній зміні обстановки після втрати контролю над населеним пунктом Ізварине і початком систематичних обстрілів із території Російської Федерації, штабом АТО не здійснювалось коригування задачі і тактики дій наших військ.
В результаті безглуздого тривалого (понад місяць) перебування наших частин в зоні постійних ракетно-артилерійських обстрілів із території Росії, на відкритій місцевості, де не можливо було організувати ефективний інженерний захист, ми понесли великі втрати вбитими і пораненими, багато частин і підрозділів втратили боєздатність.
Однак, черговий раз, керівники АТО спробували списати всі проблеми, призначивши винними 51-у механізовану бригаду.
Хаотичне переміщення за рішенням штабу АТО окремих частин і підрозділів між секторами оборони призвело до зниження боєздатності і керованості угрупування Сектору Д, а фактичне зменшення її чисельності протягом місяця в десять разів, призвело до абсолютної неможливості протистояти масованому вторгненню регулярних військ Російської Федерації і подальшому оточенню Іловайська.
Реально зашкодити трагічному розвитку подій могла своєчасна реакція міністра оборони Гелетея В.В. та керівника АТО — начальника Генштабу Муженка В.М. на інформацію про вторгнення російських військ, що надходила 23 і 24 серпня.
Однак це могло перешкодити проведенню параду в Києві та святковим настроям міністра і начальника Генштабу напередодні нагородження та чергової генеральської зірки. Інших, скільки-небудь логічних пояснень їх злочинній бездіяльності придумати неможливо.
Первісна спроба списати іловайську трагедію на, нібито, втечу керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. є повністю необґрунтованою. Командування Сектору Д виконувало покладені на нього завдання до ліквідації сектора рішенням керівництва АТО в 24.00 24 серпня поточного року.
Подальша спроба призначення винним в оточенні Іловайська батальйону територіальної оборони «Прикарпаття» також не спроможна. Не виправдовуючи залишення батальйоном своїх позицій, необхідно сказати, що для оборони Сектору Д, на який припадало 140 км кордону з Російською Федерацією, проти чотирьох батальйонних тактичних груп регулярних військ Російської Федерації одного батальйону територіальної оборони зі стрілецькою зброєю і 300 військовослужбовців, які в основному складаються зі штабу, зв’язківців, тиловиків і ремонтників, що залишились в розпорядженні генерала Литвина П.М., явно не достатньо.
Обстановка, що склалась, стала результатом командування військовими діями з боку керівника АТО — начальника Генерального штабу Муженка В.М., а також начальника штабу АТО генерала Назарова В.М.
Розвиток подій в зоні Іловайська з 24 серпня вимагав прийняття термінових рішень з боку керівників АТО. Необхідно було або виводити наші частини з міста, поки кільце оточення не стало щільним, що було б найбільш логічним в умовах, коли оточення Донецька стало не можливим, або достатніми силами негайно деблокувати місто і, посиливши угрупування, повністю взяти його під контроль.
Замість прийняття кардинального рішення керівництво АТО фактично дезінформувало частини, які знаходились в оточенні, безпідставно обіцяючи швидку підмогу.
Започаткована із запізненням і недостатніми силами спроба деблокування іловайського угрупування, в черговий раз призвела до великих втрат, чисельність яких міністерством оборони і Генеральним штабом приховується.
На тлі посилення блокади Іловайська російськими військами, неможливості постачання нашого угрупування і виснаження боєзапасу, штаб АТО й надалі вимагав чекати підмоги і безцільно утримувати половину міста, яке втратило на той момент значення для операції по оточенню Донецька. У критичній ситуації керівникові Сектору Б генерал-лейтенанту Хомчаку Р.Б. довелось самостійно приймати рішення про прорив іловайського угрупування з оточення.
Політичним і військовим керівництвом країни не були вжиті вичерпні заходи по організації коридору для виведення наших військ з оточення.
Обнадійлива інформація, яка доводилась начальником Генерального штабу Муженком В.М. до командування Сектору Б, носила скоріше дезінформуючий характер.
Характеризуючи ставлення військових керівників, стурбованих парадами, зірками й орденами, до рядових воїнів, не можна не сказати ще про одне.
Як і раніше, пошук тіл загиблих — це турбота волонтерів, рідних і близьких.
Як і раніше, наших солдат, які не мають розпізнавальних жетонів, продовжують ховати в безіменних могилах.
Як і раніше, надання статусу учасника АТО кожному, хто захищав зі зброєю в руках Україну — особиста, а не державна справа.
4. Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш важкі політичні наслідки для країни.
Результатом помилок, які були допущені військовим керівництвом країни, стали сотні людських життів і покалічених доль.
Стала падати довіра народу до керівництва країни й армії.
Власну слабкість і нездатність керувати обороною країни керівники міністерства оборони і Генерального штабу стали пояснювати силою і непереможністю агресора.
З вуст політичного і військового керівництва стала тиражуватися недостовірна інформація про втрату на полі бою 65% військової техніки.
Так, в країні і армії насаджувались настрої поразки, відповідальність за яку також повинні розділити міністр оборони Гелетей В.В. і керівник АТО Муженко В.М.
Ці настрої стали фоном зустрічі президентів України і Росії, що відбулася 26 серпня 2014 в Мінську і, в значній мірі, визначили підписання 5 вересня 2014 року мінських угод, які неоднозначно сприймаються як мешканцями Донбасу, так і мешканцями всієї України, а також прийняття не менш спірних законів «про Донбас» 16 вересня.
На жаль, після усвідомлення країною іловайської трагедії та її наслідків, не відбулось усвідомлення персональної відповідальності тими, хто в ній винен.
