у результатах пошуку. Додайте InfoResist у Google
Ситуація з вєлічієм виглядає наступним чином: на росії святкують перемогу у війні, яку без спільних зусиль не виграли б. На росії проводять парад – з дозволу України. На росії відключають інтернет та закривають аеропорти. Горять НПЗ та заводи. Палають д*пи, рветься вата.
Думаю, сьогодні можна вважати переломним днем, коли на росії втратили ініціативу. Остаточно, але не впевнений, що безповоротно. Навіть на далеких краях географії, сидячи в лаптях і ніколи не мавши телефону – всі вже знають, що Україна робить. Таке – розлітається без інтернету. Бо це принизливий страх краху імперії, для вєлічія якої потрібно було терпіти всі тяготи і лішенія. А від сьогодні – для чого щось терпіти, якщо держава нічого і так не давала, окрім ефімерного вєлічія, а сьогодні і його забрали укро-біндеровці?
Для підтримки вєлічія потрібна була дата, яка мала б бути символічнішою за День Незалежності, якого немає на росії. Коли тисячі військ йдуть стройними коробками, а новітня техніка не паскудить асфальт красної площі через резинові накладки для гусениць. І головне – на трибуні мало бути багато дідів та різного роду світових лідерів. До 22 року так і було, але тепер і дідів менше, та й лідерам не всрався той головний дід…
Значить треба переносити тяготи вєлічія вже не плечі не пойми для чого загинувших алкоголіків із Тюмені та Анадира. Але ж і перемоги нема! Тому поки паради за минулі війни, а нести палку можна вже й за СВО, коли твій родич там подох. І всеодно все вперлось в нас, в українців.
Вєлічіє загинається, за три дні вийшло тільки вивезти унітази, дідів все менше, пам’ять тих війн відмирає, а сьогодні ми дозволили їм парад провести. Парад вдов і матєрєй. Ось така трешова у них ситуація з вєлічієм…
